Baskin M

Document Sample
Baskin M Powered By Docstoc
					   ІНВЕСТИЦІЙНІ ТА ІННОВАЦІЙНІ

    ПРОЦЕСИ В ПРОМИСЛОВОСТІ



              Збірник матеріалів
всеукраїнської науково-практичної конференції




              Дніпропетровськ
                   2006
       МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
   НАЦІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ
       ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ
          У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
 НАУКОВО-ТЕХНІЧНЕ ТОВАРИСТВО МЕТАЛУРГІВ УКРАЇНИ




       ІНВЕСТИЦІЙНІ ТА ІННОВАЦІЙНІ

        ПРОЦЕСИ В ПРОМИСЛОВОСТІ


                   Збірник матеріалів
     всеукраїнської науково-практичної конференції

               23-24 листопада 2006 року




                   Дніпропетровськ
                        2006


                           2
УДК 330.322.5

                                           .




      Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції
"Інвестиційні та інноваційні процеси в промисловості". – Дніпропетровськ:
2006. - ____ с.




У збірнику містяться матеріали учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції
"Інвестиційні та інноваційні процеси в промисловості", яка проводилась 23-24 листопада
2006 року кафедрою економіки промисловості Національної металургійної академії України.

Для науковців, викладачів, державних службовців, економістів промислових підприємств та
фінансових установ, студентів економічних спеціальностей.




                                           3
                ДОПОВІДІ ПЛЕНАРНОГО ЗАСІДАННЯ
      __________________________________________________________

                          Д.е.н. Александрова В.П.
              Інститут економічного прогнозування НАН України
              ФІНАНСУВАННЯ ПРІОРИТЕТНИХ НАПРЯМКІВ
                   НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО РОЗВИТКУ

      Майбутнє економіки України, її технологічний престиж серед розвинених
країн світу залежить від прискорення темпів створення та реалізації
відповідних напрямків науково-технічного розвитку. Дотепер Україна посідає
72-ге місце серед країн світу за рівнем технологічного розвитку економіки, в
той час, як для багатьох з них цей фактор є вирішальним для соціально-
економічного зростання, і, зокрема, для підвищення рівня добробуту населення.
Так, за дослідженнями зарубіжних економістів вклад в економічний розвиток
США в різні періоди часу становив від 33% до 78%, у Франції до 40% в
Німеччині 50%.
      В нашій країні науково-технічні досягнення чинять малопомітний вплив
на її економічний розвиток, бо в останні роки частка підприємств, які
впроваджують інновації у виробництво, не тільки не зростає, а, навпаки,
поступово зменшується.
      Так, якщо в 2000 р. вони становили 14,8% від загальної кількості, то в
2005 р. лише 8,2%. Зменшується обсяг і пріоритетних науково-технічних
розробок з 12,4% в 2000 р. до 3,8% в 2004 р.
      Основною причиною скорочення обсягу пріоритетних розробок в останні
роки, а також впровадження їх у виробництво, виявилось недостатнє
фінансування проектів. Порівняно до попередніх періодів проведення
конкурсів (у 1990-1992, 1992-1996, 1997-1998), в 2004-2006 рр. обсяг
фінансування пріоритетних розробок зменшився в 5-6 разів.
      Отже, проблема і відповідні задачі, що з неї випливають, полягають у
пошуку коштів для реалізації розробок, та раціональному розподілі їх між
пріоритетними напрямками розвитку науки і техніки та інноваційною їх
реалізацією в галузях виробництва.
      Метою таких досліджень має бути обґрунтування пропозицій щодо
ефективного використання вкладень у науково-технічний розвиток кожної
галузі економіки, в тому числі і промисловості, де знаходять застосування
технологічні наукові досягнення. В той же час не менш важливими є
організаційно-економічні інновації, використання яких має сприяти
ефективному застосуванню нових технологій та прогресивного обладнання.
      Концепції пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки та
інноваційного їх трансферу спрямовані на реалізацію в економіці найбільш
прогресивних технологічних нововведень, що в багатьох випадках стають
основою для революційних зрушень у методах виготовлення продукції, її
оновлення та оновлення засобів виробництва.



                                      4
      Їх використання при раціональному фінансуванні в найближчі роки має
забезпечити використання найбільш прогресивних з точки зору зарубіжного
досвіду технологій - ресурсозберігаючих та безвідходних, інформаційних та
біотехнологій, авіаційних і аерокосмічних. За орієнтовними розрахунками їх
використання забезпечує високу ефективність інвестованих коштів, що в 2-3
рази перевищує ставку рефінансування Національним банком відтворювальних
процесів.
      Так, в останні роки зросла актуальність використання ресурсозберігаючих
технологій у зв’язку з дефіцитом енергоносіїв та підвищенням їхньої вартості.
Розробки в цій галузі науки, присвячені енергозбереженню та пошуку
альтернативних джерел енергії відповідають світовому рівню. Такі технології
посідають в загальному обсязі фінансування державних науково-технічних
програм, за допомогою яких реалізуються пріоритетні напрямки розвитку
науки і техніки, біля 20%. Значна частка коштів (15%) припадає також на нові
комп’ютерні засоби та технології інформатизації суспільства.
      Значна увага в процесі фінансування пріоритетних напрямків науково-
технічного розвитку приділена створенню і застосуванню нових речовин і
матеріалів. З досвіду зарубіжних країн перспективними і актуальними для
створення матеріалів майбутнього визнано нанотехнології, що мають сприяти
ефективному розвитку електроніки, приладобудування, інформатики,
авіатехніки та інших високотехнологічних виробництв, забезпечуючи строк
окупності витрат на ці технології у межах півроку.
      Не менш актуальним для підвищення рівня технологічного рейтингу
України має широке застосування біотехнологій, особливо в сільському
господарстві та у медицині. Швидка окупність витрат на їх використання та
висока соціальна значущість визначають необхідність відповідної фінансової
підтримки таких престижних технологій.
      Але на жаль, фінансування науково-технологічних розробок та
інноваційна їх реалізація ще не набули достатніх масштабів для відчутного
впливу науково-технічного розвитку на економіку України. В останнє
десятиріччя методи фінансового забезпечення пріоритетів науково-технічного
розвитку набули так званого „залишкового” характеру. Навіть за виділеною
державою мізерною фінансовою підтримкою, що становить біля 5% наукового
бюджету, програми, призначені для їх реалізації, систематично
недофінансовувались, а науково-технічні досягнення, що випливали з їх
виконання та виконання галузевих програм, використовувались невеликою
кількістю підприємств, про що свідчать дані наступної таблиці.
      Таблиця. Кількість промислових підприємств України, що впроваджували
технологічні інновації, в % до загальної кількості промислових підприємств
                      Роки                       2000    2004       2005
Всього                                           14,8    10,0        8,2
в т.ч. впроваджували нові технологічні процеси    4,1     4,9        4,1
з них:
маловідходні, ресурсозберігаючі та безвідходні   1,7      2,3        2,1




                                           5
      З даних таблиці видно, що інноваційна діяльність в країні в останні 5
років не активізується. Навпаки, спостерігається зниження її темпів, особливо
відносно тих напрямків, які пов’язані з використанням нових технологічних
процесів, освоєння нових видів продукції та нових видів техніки. Що
стосується окремих галузей промисловості, то найбільш активна роль в
інноваційній діяльності належить машинобудуванню, хімічній та коксохімічній
промисловості.
      З вище викладеного випливають наступні висновки і рекомендації.
      Підвищення рівня активізації інноваційної діяльності, особливо за
рахунок реалізації пріоритетних напрямків науково-технічного розвитку
потребує перш за все удосконалення методів управління цим процесом в
напрямку підвищення в ньому ролі програмно-цільового фінансування
науково-технічних розробок порівняно до базового розподілу державних
коштів між міністерствами та відомствами. За досвідом розвинених країн світу,
програмно-цільове управління наукою та інноваційною діяльністю в них
домінує над відомчою, тим паче в тих країнах, де немає відомчої галузевої
структури управління наукою (Великобританія).
      Сучасна система фінансування ще й досі містить елементи
формалізованого адміністративно-командного розподілу коштів на здійснення
досліджень та трансформацію їх результатів у інновації. Внаслідок цього
переважна їх частина припадає на сировинно-орієнтовані галузі виробництва.
Вітчизняним законодавством передбачено довести державну підтримку
пріоритетів до 30% наукового бюджету, а із зарубіжного досвіду випливає
доведення частки державної підтримки цільових програм до 50%.
      Не менш важливим для раціонального фінансування науково-технічної та
інноваційної діяльності є більш досконале обґрунтування науково-технічних
розробок та в цілому програм щодо комерційної їх доцільності не тільки в
рамках внутрішнього ринку, а й з метою розширення масштабів експорту
вітчизняних „ноу-хау”, що на міжнародних ринках ще не зайняли істотних
переваг.
      Більш повне і вчасне забезпечення фінансовими ресурсами пріоритетних
напрямків розвитку науки і техніки та їх реалізації може бути досягнуто на
основі використання позабюджетних джерел фінансування науки та
інноваційної діяльності, в тому числі банківського кредитування, коштів
вітчизняних інвесторів та іноземних інвесторів. Слід відзначити, що
використання цих джерел фінансування за відповідними обсягами порівняно з
2000 р. значно зменшується, незважаючи на дефіцитність власних коштів
підприємств.
      Використання різних джерел фінансування потребує не тільки
достатнього фінансування пріоритетних розробок, але й створення відповідного
привабливого інвестиційного клімату в країні і на окремих підприємствах на
основі укладення взаємовигідних угод та створення організаційно-економічних
умов для спільної роботи з інвесторами.
                                    Література:



                                      6
      1. Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України.
Сучасне законодавство України в галузі науки та інноваційної діяльності. – К.:
2004. – 47 с.
      2.Baskin M.I. and Low I.I. Capital Tehnology and Wealth of Nations Stenford.
1992. – Р. 17-55.
      3. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. – К.:
Держ.Ком.Стат України, 2005. – 222 с.
      4. Організація науки і нові технології // №39, 1998. – С. 1-5.
      5. Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К., Семиноженко В.П.
Інноваційна стратегія інноваційних реформ .- К.: Знання України, 2002. – 196 с.


                      К.е.н. Шинкаренко С.В.
     Державна податкова адміністрація у Дніпропетровській області

      ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ ГІРНИЧО-
     МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ ЯК ЗАСІБ СТИМУЛЮВАННЯ
     ІНОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

      Підприємства гірничо-металургійного комплексу в перші роки
незалежності України не відзачалися інвестиційною привабливістю. Однією із
причин цього були значні суми боргів перед бюджетом, які обчислювалися
трильйонами карбованців. Для того, щоб виправити ситуацію, спочатку
законодавчо був списаний борг комбінату “Криворіжсталь”, а згодом й іншим
боржникам. В галузі був проведений економічний експеримент, суть якого
зводилася, зокрема, до зниження ставки податку на прибуток. Підприємства,
отримавши таким чином кошти для впровадження інноваційних технологій,
вийшли з кризи і стали інвестиційно привабливими. Ця привабливість проявила
себе під час приватизації.
      Зараз у Дніпропетровській області є 723 підприємства галузі “Металургія
та виробництво готових металевих виробів”. Ці підприємства дають половину
надходжень до Зведеного бюджету. У 2005 році від них надійшло майже вдвічі
більше коштів, ніж у 2004 році.
      Обсяги нахходжень до Державного бюджету від підприємств гірничо-
металургійного комплексу за 9 місяців 2006 року становили 2089,5 млн.грн., що
на 390,1 млн.грн. або на 15,7 % нижче рівня відповідного періоду минулого
року.
      Із загальної суми мобілізації податків і зборів до Державного бюджету по
галузі близько 90 % або 1868,9 млн.грн. забезпечили 10 визначальних
платників: ВАТ “Міттал Стіл Кривий Ріг” (33,4 % або 697,9 млн.грн.); ВАТ
“Нижньодніпровський трубопрокатний завод” (21,1 % або 440,7 млн.грн.) ВАТ
“Північний ГЗК” (10,5 % або 220,4 млн.грн.); ВАТ “Інгулецький ГЗК” (6,5 %
або 119,5 млн.грн.); ВАТ “Дніпровський меткомбінат” (5 % або 103,9 млн.грн.);
ВАТ “Південний ГЗК” (4,3 % або 90,6 млн.грн.); ВАТ “Центральний ГЗК” (3 %
або 63 млн.грн.); ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” (2,9 % або 59,9


                                        7
млн.грн.); ВАТ “Кривбасзалізрудком“ (2,1 % або 44,3 млн.грн.); ЗАТ
“Нікопольський завод безшовних труб” Ніко Тьюб” (1,4 % або 28,7 млн.грн.).
      Зменшення нарахувань податку на прибуток стало наслідком погіршення
з третього кварталу 2005 року показників фінансово-господарської діяльності
підприємств, пов’язане із ростом собівартості за рахунок зростання тарифів на
залізничні перевезення, на газ та електроенергію поряд із падінням цін на
продукцію комбінатів як на внутрішньому ринку, так і на експорт у зв’язку із
падінням світових цін.
      Частини прибутку підприємств з державною часткою власності надійшло
за 9 місяців 2006 року 76,1 млн.грн. проти 366,5 млн.грн. рік тому. Зниження
пояснюється зменшенням кількості акцій ВАТ “Міттал Стіл Кривий Ріг”, що
належать державі з 94 % до 1,7 %.
      Плати за надра надійшло 147,9 млн.грн. проти 86,3 млн.грн. (приріст 61,6
млн.грн. або в 1,7 раза).
      Податку на додану вартість надійшло 236,5 млн.грн. проти 68,8 млн.грн.
(приріст 167,7 млн.грн. або в 3,4 рази). Визначальними платниками
металургійної галузі області щомісячно заявляється до відшкодування в
середньому 130 млн.грн.
      Податковими органами області, зокрема спеціалізованою податковою
інспекцією по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у
місті Кривому Розі, проводиться аналіз звітності, визначення реальної бази
оподаткування, аналіз динаміки сплати податків, здійснюється систематичний
контроль за проведенням фінансово-господарської діяльності підприємства,
співставлення результатів діяльності підприємства з середньогалузевими
показниками по області, аналізуються фактори, що впливають на збільшення
витрат підприємства. При проведенні перевірок особлива увага приділяється
виявленню схем мінімізації податкових зобов’язань.
      Основними причинами низького податкового навантаження окремих
платників є ведення збиткової або малорентабельної фінансово-господарської
діяльності; перерозподіл фінансових потоків та прибутків у межах фінансово-
промислових груп; застосування схем мінімізації податкових зобов’язань.
Непрозорість фінансової діяльності та штучна збитковість не сприяють
залученню інвестицій, які необхідні для впровадження іноваційних технологій.
      З метою впорядкування оподаткування підприємств галузі доцільно
внести наступні зміни до діючого законодавства:
      1. До п.п. 11.2.1 Закону України ”Про оподаткування прибутку
підприємств” та п.п. 7.5.1 Закону України “Про податок на додану вартість“ в
частині віднесення до валових витрат та до бази визначення податкового
кредиту з ПДВ сум перерахованої попередньої оплати лише після здійснення
балансуючої операції.
      2.    П.п. 6.2.1. п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану
вартість”, викласти у наступній редакції: “Податок за нульовою ставкою
обчислюється щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені
(експортовані) платником податку за межі митної території України при умові



                                      8
здійснення експорту тільки підприємствами-виробниками                   продукції,
виробленої на власних промислових потужностях”.



                           Д.е.н. Бень Т.Г.
              Національна металургійна академія України
       ОБҐРУНТУВАННЯ МЕТОДУ ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ
          ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

     Відомі методики визначення абсолютної і порівняльної ефективності
капіталовкладень і нової техніки, якими передбачається застосовувати показники
строку окупності капіталовкладень, коефіцієнта ефективності капіталовкладень і
зведених витрат, мають переваги у відношенні простоти і надійності розрахунків,
доступності і достовірності вихідних даних, але не враховують чиннику часу в
розрахунках поточних витрат і прибутку.
     Новою методикою передбачається застосовувати показники, що ґрунтуються
на теорії вартості грошей у часі, — чистої приведеної вартості NPV чи аналогічного
показника чистого дисконтованого доходу (ЧДД) та похідних показників DРВ, ІRR,
РІ. Важливою перевагою методики є врахування чиннику часу. Разом з тим ця
методика має ряд недоліків, в тому числі суттєвих.
     Одним з найбільш істотних недоліків показника NPV, як і похідних від нього
інших показників цієї методики, є необхідність прогнозувати строк дії
інвестиційного проекту і розмір витрат та надходжень на кожному кроці (в
кожному році) цього періоду. Практично у всіх літературних джерелах
наголошується на необхідності виконувати розрахунки за цей строк, але не
наводиться ніяких рекомендацій щодо визначення цього строку. Лише в
поодиноких працях наводяться деякі практично непридатні поради, наприклад,
виходити із нормативних строків служби машин і устаткування (хоча таких
затверджених строків немає), або з морального зносу машин (невідомо якого
ступеня і як його визначити в майбутньому для нової машини).
     Відсутність методів і рекомендацій щодо визначення строку дії проектів
обумовлює суб'єктивізм в оцінках ефективності інвестицій. Наприклад, показник
NPV, розрахований за строк дії проекту - 6 років, вказує на його неефективність, а
за 7 років - ефективність. Прогнозувати строк дії проекту з точністю до 1 року
(наприклад, 6 чи 7, 12 чи 13 і т.д. років) неможливо, тому методика дозволяє
обґрунтовувати "потрібні" оцінки ефективності проектів, але не забезпечує
об'єктивної оцінки їх дійсної ефективності. Показник NPV, хоча в теоретичному
відношенні має внутрішню логіку, в практичному відношенні є малонадійним. Це
випливає з притаманного йому протиріччя - з одного боку, врахування за весь
період дії проекту всіх змін витрат і надходжень, а, з другого боку, - неможливість
передбачити всі ці зміни, кількість, напрямок і ступінь яких може бути дуже
великою і тим більшою, чим більша тривалість періоду дії проекту (зміни
конкуренції, попиту, ринків збуту, цін на сировину, енергоресурси, готову
продукцію, ставок дисконтування, законодавчих актів стосовно розмірів податків,


                                        9
норм амортизації, мита й ін.).
     Таким чином, приходимо до висновку, що в побудові показників ефективності
інвестицій не повинно бути вимоги і потреби визначати строк дії проектів і
виконувати розрахунки за всі роки цього періоду.
     Другий суттєвий недолік нової методики полягає у вимірюванні віддачі
інвестицій грошовими потоками, що враховують амортизацію.
     В зв'язку з цим виникає питання відносно сутності і терміну "інвестиції
генерують". Чи генерують вони амортизацію як якусь додаткову вартість? Оскільки
інвестиційні проекти передбачають (повинні передбачати) прогресивні техніко-
технологічні і проектні рішення, то тим самим інвестиції забезпечують підвищення
фондоозброєності і продуктивності праці та скорочення питомих витрат
матеріальних ресурсів, внаслідок чого створюється (генерується) нова, додаткова
вартість. На рівні підприємства частиною додаткової вартості є прибуток, лише
яким правомірно вимірювати віддачу інвестицій і основних фондів. Амортизація не
є новоствореною вартістю, вона лише характеризує споживання основних фондів
(інвестицій), є частиною витрат виробництва і не може слугувати оцінкою
ефективності інвестицій. Тому в розрахунках будь-яких показників ефективності
інвестицій потрібно виходити із створюваного прибутку, а не із грошових потоків.
      Однак питання відносно амортизації є більш складним. Справа в тому, що в
розрахунках за новою методикою частина амортизації насправді є частиною
прибутку. Це пов’язано з джерелами фінансування інвестицій. Якщо для
фінансування залучаються позичкові кошти, то при введенні об’єкту в
експлуатацію вони повертаються кредитору за рахунок одержуваного прибутку,
внаслідок чого розмір прибутку зменшується. Нараховані амортизаційні
відрахування відповідно до частки позичкових коштів в інвестиціях за своєю
сутністю є частинами прибутку, що направляються на виплату боргу. Тому в
розрахунках ефективності інвестицій потрібно виходити із прибутку (П), який є
сумою прибутку за звітом (Пз) та амортизації, що відповідає частині позичкових
коштів в загальних інвестиціях (Апоз):
                                       П  П з  Апоз ,                          (1)
      На основі всебічного аналізу пропонується оцінку ефективності
інвестиційних проектів визначати за допомогою показника окупності (коефіцієнта
ефективності) інвестицій, як передбачається старою методикою, але розраховувати
його з нарощенням і дисконтуванням витрат і надходжень, як рекомендується
новою методикою, за формулою (2):
                         з  Апоз
                     Т П
                                    m                  n
                                                          Kt                    (2)
                         і


                         (1  r )
                               і
                                    K t (1  r ) t  
                                    і
                                                                 0,
                                                         (1  r ) 
                                                             t
                     1                     1        m

      де Кt – інвестиції кожного року інвестування;
      m – кількість років періоду інвестування до введення об’єкту в експлуатацію;
      п – кількість років інвестування після введення об’єкту в експлуатацію;
      Т – кількість років експлуатації об’єкту до повної окупності інвестицій, тобто
строк окупності інвестицій.
      В розрахунках інвестиції з нарощенням і дисконтовані , а також надходження
приводяться до року, що передує року введення об’єкту в експлуатацію. Щорічні


                                                10
надходження ( П з  Апоз ) дисконтуються за стільки років, щоб їх сума досягла (або
                 і    і


перевищила) суму нарахованих і дисконтованих інвестицій, тобто до досягнення
рівняння чи нерівняння (2).
      Річні прибутки (Пз і) прогнозуються з урахуванням неповного освоєння
виробничих потужностей в перші періоди експлуатації об’єкту (менший ніж за
проектом обсяг виробництва, вища собівартість продукції) й інших передбачуваних
чинників.
      Як відомо, оберненим показником строку окупності є коефіцієнт
ефективності (рівень рентабельності) інвестицій, який характеризує розмір річного
прибутку на одиницю інвестицій.
      В нашому обґрунтуванні потрібно розраховувати річний середньозважений
прибуток (Пр):
                                               Т П  А                            (3)
                                            Пр  
                                                   з   поз
                                                         і             і
                                                                           Т
                                                   1    (1  r )   і


      Тоді коефіцієнт окупності інвестицій (Е) одержимо:
                                     m                  n
                                                              Kt                 (4)
                             Е  П р  K t (1  r ) t           t 
                                     1                  m (1  r ) 

      Економічна сутність показників Т і Е однакова – вони характеризують
ефективність інвестицій. В практичному відношенні коефіцієнт ефективності є
більш інформативним, оскільки дає змогу аналізувати ефективність інвестиційного
проекту в порівнянні з іншими проектами, з рентабельністю капіталу (основних
фондів) діючих підприємств, зі ставками банківських депозитів і кредитів, і т.д.
      В умовах приватної чи корпоративної власності прийнятність чи
неприйнятність інвестиційних проектів з будь-якими рівнями рентабельності
визначають власники і керівники підприємств. Однак останнім теж потрібні певні
орієнтири для прийняття раціональних рішень. За відсутності затверджених
офіційно коефіцієнтів ефективності таким орієнтиром може слугувати граничний
рівень ефективності (Кг), що відділяє ефективні інвестиції від неефективних.
      Граничний коефіцієнт ефективності інвестицій може бути встановлено
науковими інститутами на завдання і під керівництвом Міністерства економіки
України на підставі аналізу і прогнозування рівня рентабельності інвестицій і
основних фондів й інших показників на макрорівні. Хоча цей коефіцієнт не буде
обов’язковим для інвесторів і підприємств, його існування і практичне
використання буде забезпечувати відбір ефективних інвестиційних проектів і
підвищення ефективності суспільного виробництва в державі.


                         Д.е.н. Чижова В.І.
      Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНО-
    ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

     На сьогодні актуальними стають проблеми не лише відтворення
інноваційної наукоємної продукції, інноваційних підприємств, а і формування


                                           11
цілісних регіональних інноваційних систем, що потребує вивчення
територіального вектору інноваційної складової в стратегічному розвитку
продуктивних сил.
     Аналіз стану й динаміки інноваційної діяльності в Україні свідчить, що
ситуація, яка склалась у цій сфері, незадовільна. Без кардинальних заходів
національна економіка може втратити навіть той потенціал, який вона на
сьогодні має. І сталося це тому, що, на жаль, модель так званої ринкової
економіки, яка впроваджувалася в Україні, не відповідала фундаментальним
вимогам сучасної економіки - органічному її поєднанню з ринком на основі
всебічного використання наукових знань та новітніх технологій.
     Для визначення перспектив наближення економіки України до сучасних
цивілізованих стандартів важливо проаналізувати стан, проблеми та
можливості вітчизняної системи виробництва наукових знань й ефективного їх
використання.
     Науково-технічний потенціал України дотепер залишається досить
потужним, незважаючи на те, що за роки затяжної економічної кризи він
скоротився у 3 рази. Загальна кількість наукових працівників у країні становить
майже 20 тис. осіб, у тому числі 4,1 тис. докторів наук та близько 19 тис.
кандидатів наук. По забезпеченості науковими кадрами Україні належить одне
з перших місць у Європі.
     При збільшенні в останні роки загальної кількості наукових закладів
виявилася тенденція до скорочення майже на 50% кількості конструкторських
організацій порівняно з 1991 роком. Зменшилася також на 2,5% питома вага
організацій, діяльність яких спрямована безпосередньо на потреби
виробництва. Однією з причин такого явища є недостатні обсяги фінансування
науки.
     До позитивних тенденцій відноситься збільшення використання власних
коштів підприємств на виконання наукових та науково-технічних робіт, але
водночас звужується попит внутрішнього ринку на науково-технічну
продукцію. Важливого значення набуває інтеграція науки, освіти та
виробництва, що забезпечується за рахунок формування й підтримки діяльності
інтегрованих науково-освітніх структур, науково-навчально-виробничих
інноваційних центрів для консолідації зусиль і ресурсів, розвитку
міжнародного співробітництва та кооперації тощо.
     В процесі розвитку ринкових відносин інвестиційна сфера країни
трансформується в напрямі децентралізації джерел її фінансування, що
проявляється у зменшенні частки бюджету і збільшенні частки власних коштів
підприємств та залученого іноземного капіталу. У зв’язку з цим необхідно
окремо оцінювати різні види іноземних інвестицій, що надходять в Україну, як
за обсягами фінансування, так і за структурою накопичених іноземних
інвестицій, у яку входять прямі іноземні інвестиції; портфельні, інші, що в
основному формуються за рахунок кредитів міжнародних фінансових
організацій і коштів, які направляються іноземними інвесторами на одержання
державних цінних паперів. На приплив іноземних інвестицій впливають
фактори, що є загальними для усіх регіонів – це: значні природні ресурси;


                                      12
конкурентноздатна робоча сила (високої кваліфікації); ліберальні закони, що
захищають іноземні інвестиції; створення вільних економічних зон; наявність
умов для іноземних підприємців для швидкого розвитку підприємництва з
невеликим стартовим капіталом і можливостей зайняти нішу, в якій одержувати
високі прибутки.
     Оцінюючи       джерела     фінансування     технологічного      оновлення
господарського комплексу будь якого регіону та їх ефективність, дістаємо
висновку, що по-перше, необхідно використовувати в інтересах інноваційного
розвитку регіону усі внутрішні інвестиційні можливості конкретного регіону,
включаючи залучення місцевих дрібних інвесторів в пайові інвестиційні фонди
тощо; по-друге, виходячи з реалій перехідного періоду, коли хронічно не дістає
власних коштів, і виникає у зв’язку з цим необхідність залучення іноземних
інвестицій, потрібно оцінювати ефективність цих інвестицій з точки зору їх
вкладення саме в наукоємне виробництво, тобто в таке, що в змозі випускати
конкурентноздатну продукцію не лише на внутрішніх, але на зовнішніх ринках
(європейському і світовому). В результаті такого використання іноземних
інвестицій за рахунок експорту конкурентоспроможної продукції регіон зможе
одержувати валюту – джерело інвестування в подальший розвиток інноваційної
діяльності в регіоні.
     Забезпечення стратегічного потенціалу продуктивних сил, зайнятості
населення, його соціальній захищеності, збільшенню надходжень до бюджету
може відбуватися на комплексі принципових положень, що є загальними для
усіх регіонів: збільшення питомої ваги підприємств, організацій, що
використовують інноваційний продукт за всіма видами економічної діяльності;
щорічне зростання обсягів реалізованої інноваційної продукції в загальному
обсязі реалізованої продукції; значне скорочення термінів між науковими
розробками та впровадженням їх у виробництво; щорічне збільшення
відношення кількості впроваджених науково - інноваційних розробок до
кількості виконаних на 3-5%; щорічне збільшення відношення кількості
проданих ліцензій на об'єкти інтелектуальної власності до кількості придбаних;
розробка і втілення в практику регіонального механізму надходжень до
місцевого бюджету від інноваційної діяльності; збільшення виробництва та
використання інноваційного продукту в організаціях, підприємствах регіону,
зокрема, за видами економічної діяльності - промисловість, виробництво
електроенергії, газу, води; будівництво, транспорт, дослідження та розробки,
освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога, а також інші види діяльності;
збільшення прибутку від використання винаходів, корисних моделей,
промислових зразків в регіоні.
     Сутність більш високої ефективності системи науково-інноваційної
діяльності в регіоні полягає у визначенні необхідних взаємозалежних її
складових, результатом взаємодії яких є, з одного боку, суттєве підвищення
наукової діяльності - одержання високих досягнень в наукових дослідженнях,
новостворених      або    вдосконалених    конкурентноздатних       технологій;
організаційно-технічних рішень виробничого, адміністративного, комерційного
та іншого характеру, які істотно поліпшують структуру та якість виробництва і


                                      13
соціальної сфери; з другого, активізація інноваційної діяльності, що спрямована
на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та
розробок, що зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і
послуг.
     Виходячи з того, що складові регіональних інноваційних систем, по-перше,
існують як пов’язані між собою ланцюгами причинно-наслідкових зв’язків; по-
друге, системи володіють властивостями, що відрізняються від властивостей
елементів, з яких вони складаються; по-третє, їх відрізняє також наявність
власних закономірностей функціонування, які не випливають лише з одних
законів дії елементів, з яких складається система. З цієї точки зору ми вбачаємо
функціонування регіональних систем інноваційної діяльності як цілісних, які є
найбільш ефективними. Таким чином, під регіональною цілісною системою
науково-інноваційної діяльності ми розуміємо сукупність взаємозв’язаних
структур, які виробляють науковий продукт - інноваційну продукцію, та
інноваційну і управлінську інфраструктуру, що обслуговує науковий і
виробничий сектори в процесі інноваційної діяльності.
     Особливості інноваційного розвитку регіонів пов’язані з кількісними та
якісними характеристиками продуктивних сил, що в свою чергу визначає
вектор стратегічного розвитку регіону, тобто вибір стратегії розвитку і виходу
на зовнішні ринки переважно сировинно-орієнтованої, або інноваційно-
орієнтованої регіональної стратегії.
     В нерозвиненому або частково розвиненому ринковому середовищі тільки
закладаються підвалини щодо побудови науково-інноваційних систем подібних
до тих, що діють в економічно високорозвинених країнах світу. Отже, на
сучасному етапі в період переходу до ринку, коли не створені відповідні
конкурентні, інфраструктурні, інституціональні умови, реформування наукової
сфери в напрямі копіювання тих моделей, що діють в розширеному ринковому
середовищі, призведе до остаточного руйнування наукового сектору та
унеможливлення інноваційного шляху розвитку регіональної економіки.
                                   Література:
   1. Денисюк В.А. Розвиток інноваційних територіальних структур як
важливої складової української інноваційної системи // Економічний часопис. –
2003. - №7-8. – С. 43-47.
   2. Десять лет системной трансформации в странах ЦВЕ и в России: итоги и
уроки // МЭиМО. – 2004. - №6. – С. 87-94.
   3. Ніколенко С.С., Кушнір Л.Л. До проблеми територіального розвитку та
регулювання економічних регіонів // Регіональні перспективи. – 2001. - №5-6.
С. 25-27.
   4. Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д.Г., Гунський Б.В. Національні економіки в
глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 1997. – 237 с.
   5. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. / Держкомстат
України. - К., 2004. –310 с.


             Д.э.н. Недин И.В., Першина О.В., Сорокопуд С.А.


                                      14
        Национальный технический университет Украины
            “Киевский политехнический институт”
 ТЕХНОЛОГИЧЕСКИЕ И ОРГАНИЗАЦИОННЫЕ ИННОВАЦИИ КАК
   ФАКТОР ЭКОНОМИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ ТЕРРИТОРИИ

     Эколого-экономическая     оптимизация    состояния  территориальных
образований является одним из основных направлений достижения
приемлемого уровня их экономической безопасности (ЭКБ) и обеспечивается,
согласованной реализацией комплекса действий во многих взаимосвязанных
сферах жизнедеятельности. Одной из важнейших сфер жизнедеятельности,
существенно влияющей на уровень ЭКБ, является энергетическая. Острота
проблемы обеспечения энергетической безопасности на общегосударственном
и на территориальном уровнях усугубляется неудовлетворительным
экономическим и техническим состоянием электроэнергетики. И поэтому не
случайно в настоящее время имеет место концентрация внимания             к
возможностям территориальных систем энергетики (ТСЭ) именно с точки
зрения обеспечения ЭКБ как на территориальном уровне, так и на
общегосударственном.
     Реальное достижение приемлемого уровня ЭКБ территории в нынешних
условиях требует максимально возможной инновационной активности в сфере
ТСЭ      в    направлении     реализации    сравнительно    малозатратных
ресурсосберегающих и экологически безопасных инноваций, за счет которых
было бы возможным создание условий для накопления ИК в объеме,
достаточном для крупномасштабной модернизации ТСЭ. Речь должна идти о
развитии конкурентоспособных ТСЭ по условиям экономичности,
надежности функционирования и экологической безопасности. Важным
является последнее качество ТСЭ, поскольку при их широком распространении
возможна в широком масштабе энергетическая утилизация отходов бытового
и хозяйственного происхождения), что позволяет получить полезный
(инновационыый) эффект по ряду важных сфер жизнедеятельности,
выражающийся в: улучшении ресурсообеспеченности производственно-
хозяйственной деятельности; разгрузке территорий от экологически опасных
отходов; уменьшении внешних издержек экологического характера; создании
дополнительных рабочих мест; снижении себестоимости производимой
продукции за счет некоторого удешевления ресурсов (особенно в случае
замещения ими импортируемых энергоносителей). При оценке реальных
возможностей утилизационных технологий (например, производства синтез-
газа) следует учитывать территориальное размещение соответствующих
энергоисточников для исключения неоправданные расходы на доставку сырья.
     Одним из направлений повышения эффективности объектов и систем ТСЭ
является создание на их основе вертикально интегрированных объединений в
виде энерготопливных компаний (ЭТК), что позволяет получить ощутимый
эффект за счет снижения себестоимости производимой и отпускаемой
продукции вследствие перехода на трансфертные цены во внутреннем обмене
продукцией и создать благоприятные условия для накопления ИК.


                                    15
Утилизационные природоохранные мероприятия ЭТК высокоэффективны с
точки зрения снижения экстернальных убытков. В результате утилизации
золошлаковых отвалов и терриконов шашт расходы ЭТК, обусловленные
изъятием земель будут ежегодно уменьшаться в среднем на 4%. В противном
случае они будут увеличиваться в среднем на 2,4%.
    Рассмотренные выше направления инновационного совершенствования
ТСЭ оказывают непосредственное воздействие на индикаторы ЭКБ по
инвестиционной, энергетической, производственной и экологической
составляющим. Воздействие на остальные индикаторы ЭКБ является
опосредованным.      Соовместное      применение      технологических     и
организационных инновационных решений, ориентированных на повышение
ресурсообеспеченности (за счет использования местных нетрадиционных
топливно-энергетических    ресурсов)    и     экономической    стабильности
функционирования территориальных систем энергетики является важным
фактором    воздействия на       состояние    экономической    безопасности
соответствующей территории.


                       Д.е.н. Петруня Ю.Є.
                 Академія митної служби України
            АКЦІОНЕРНІ ПІДПРИЄМСТВА УКРАЇНИ:
         ШАНСИ ТА РИЗИКИ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

      Міжнародний рух підприємницького капіталу в формі прямих та
портфельних     інвестицій    носить   активний,    зростаючий    характер.
Інтернаціоналізація інвестиційної діяльності створює, напевно, основу
загальних інтеграційних процесів у світовій економіці. Особливого значення,
зокрема для України, набуває питання придбання іноземними інвесторами
корпоративних прав, отримання можливості з певною силою впливати на
діяльність підприємств. Ці процеси є неоднозначними з точки зору інтересів
національної економіки та підприємств-резидентів.
      Проблема іноземних підприємницьких інвестицій на мікрорівні
торкається насамперед таких підприємств-резидентів: 1) підприємств, акції
(корпоративні права) яких купуються іноземними інвесторами; 2) підприємств,
які входять в зовнішнє оточення (середовище) тих підприємств, акції яких
стали об’єктами іноземного інвестування (такими підприємствами можуть бути
постачальники, дистрибутори, конкуренти). Щодо кожної інвестиційної угоди
можна визначити коло прямих та опосередкованих суб’єктів (підприємств),
інтереси яких нею зачіпаються.
      Менеджери підприємств повинні здійснювати моніторинг зовнішнього
середовища підприємства, враховувати зміни в ньому через прийняття
відповідних управлінських рішень. Зокрема, потрібно виявляти для своїх
підприємств можливі позитивні та негативні моменти отримання іноземним
інвестором корпоративних прав у певному підприємстві-резиденті. Зміни в
структурі власників відбуваються постійно, багато з них практично не


                                    16
впливають на діяльність підприємств, але є й такі, що можуть дуже суттєво
вплинути на подальшу роботу підприємств. Серед останніх можуть бути зміни,
пов’язані з приходом іноземних інвесторів.
      Прихід іноземного інвестора – це одночасно й шанси, й загрози для кола
підприємств – «зацікавлених осіб». Для кожного представника останніх
зазначені плюси та мінуси будуть мати різні виміри. Якщо обходитися без
персоналізації, то в цілому для економіки-реципієнта можна назвати такі
позитивні можливості (шанси):
      - зростання інвестиційних ресурсів, що є важливим фактором зростання
ділової активності (безпосередній позитивний поштовх можуть, зокрема,
отримати окремі представники з групи «зацікавлених осіб»);
      - привнесення в економіку позитивного досвіду менеджменту, зокрема в
області маркетингового управління;
      - сприяння поширенню ефективних корпоративних правил, форм
взаємодії інвесторів у рамках корпоративних підприємств;
      - отримання переваг споживачами продукції (за рахунок можливого
підвищення якості продукції, сервісу та інших факторів);
      - підтримка системи торгівлі цінними паперами, фондового ринку країни.
      Щодо загроз, пов’язаних з приходом іноземного інвестора, придбання
ним корпоративних прав, то їх в цілому можна визначити таким чином:
      - загроза приходу недобросовісного інвестора, тобто такого, який реально
на буде розвивати підприємство;
      - загроза зміни конфігурації взаємовідносин з іншими підприємствами
(заміна постачальників, в тому числі можлива заміна постачальників-резидентів
на нерезидентів, заміна сервісних фірм тощо);
      - загроза зміни умов конкуренції на ринку, зокрема зменшення рівня
конкурентності;
      - загроза формування стратегічної залежності національної економіки від
впливових іноземних фірм.
      Регулювання зазначених питань значною мірою виходить за межі
можливостей підприємств-резидентів. Їх можливості – моніторинг,
прогнозування, вдосконалення власних стратегій.


                         К.е.н. Савостенко Т.О.
                 ДРІДУ НАДУ при Президентові України
                             Затишняк В. В.
              Управління з організації міжнародних зв’язків
    та зовнішньоекономічної діяльності Дніпропетровської міської ради
            ДОСВІД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
              У ЗАЛУЧЕННІ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

      Оздоровлення економіки неможливе сьогодні без активізації
інвестування, пошуку надійних і стабільних джерел інвестицій, створення
сприятливого інвестиційного клімату. На нинішньому етапі органи місцевого


                                      17
самоврядування мають сконцентрувати свою діяльність на вирішенні проблем,
які стосуються інвестиційних потреб і вимог іноземних інвесторів та мають
вирішальне значення для забезпечення інтересів міста.
      Слід відмітити, що Дніпропетровськ має потужний інвестиційний
потенціал. За підсумками інвестиційних рейтингів Дніпропетровськ займає 2 –
3 місце серед міст України. Іноземні інвестиції в економіку Дніпропетровська у
2005 р. склали 67,2 % від загального обсягу інвестицій Дніпропетровської
області [ 1 ].
      Дніпропетровська міська рада веде активну діяльність по залученню
іноземних інвестицій. З метою поліпшення інвестиційного клімату була
прийнята "Муніципальна інвестиційна програма розвитку міста на 2004 - 2006
роки"[ 2 ], розроблено муніципальні програми поліпшення інфраструктури,
підвищення життєвого рівня громадян і розвитку виробництва. Потреба в
інвестиціях тільки під існуючі проекти розвитку міської інфраструктури,
модернізації і реконструкції промислового комплексу досягає 3 млрд. дол.
США. На виконання рішення "Муніципальної інвестиційної програми розвитку
міста Дніпропетровська на 2004 - 2006 роки" було розпочато співробітництво з
Європейським банком реконструкції й розвитку (ЄБРР) щодо впровадження
спільного проекту "Модернізація системи водопостачання й водовідведення в
місті Дніпропетровську". З метою отримання коштів для реалізації цього
проекту було розроблено методологію формування заявки (проекту) на
отримання кредиту. У цій методології представлено умови, яким повинен
відповідати проект, принципи ЄБРР при розробці схеми фінансування,
інформаційні потреби Банку при фінансуванні проектів.
      У результаті проведеної роботи 9 червня 2005 року укладено кредитну
угоду між Міським комунальним виробничим підприємством (МКВП)
"Дніпроводоканал" та ЄБРР і гарантійну угоду між ЄБРР та Дніпропетровською
міською радою. За першою угодою МКВП "Дніпроводоканал" отримує кредит
у розмірі 20 млн. євро строком на 13 років. Це дасть змогу підприємству
провести модернізацію мереж водопостачання, завдяки чому суттєво зменшити
витрати та забезпечити населення якісною питною водою. Треба також
відзначити, що місто Дніпропетровськ - єдине місто в Україні, з яким укладено
угоду під гарантії міської ради. Підписанню документа передував дворічний
міжнародний технічний та фінансовий аудит, після чого було складено план
реконструкції підприємства. Однією з вимог угоди є те, що витрачання коштів
контролюватиме безпосередньо ЄБРР. В рамках реалізації вищезазначеного
проекту МКВП "Дніпроводоканал" отримано грант у розмірі 200 тис. євро від
Уряду Франції на створення гідравлічної моделі управління мережами
водопостачання. Міською радою також отримано грант від Уряду Франції на
реалізацію     проекту      "Підвищення      кредитоспроможності        міста
Дніпропетровська". Реалізація цього проекту розпочалася у другій половині
2006 року.
      Отже, органи місцевого самоврядування у процесі створення умов для
економічного розвитку на території своєї громади можуть виступати в трьох



                                      18
ролях – постачальника послуг, регулятора і каталізатора. Оптимальне
співвідношення цих ролей сприяє створенню конкурентних переваг території,
залученню вітчизняних та іноземних інвесторів.
                                 Література:
   1. Статистичний щорічник України за 2005 рік / Державний комітет
статистики України; Відп. за вип. В.А. Головко. – К.: Видавництво
“Консультант”, 2006. – С. 360-432.
   2. Про Муніципальну інвестиційну програму розвитку м. Дніпропетровська
на 2004-2006 роки: Рішення міської ради від 08.10.03 р. № 7/12.


                           Рогуля Н.М.
         ДП “Український інститут промислової власності”
   ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

       Характерною відзнакою сучасного постіндустріального періоду розвитку
світового господарства є необхідність використання новітніх прогресивних
технологій в процесі створення доданої вартості і, як результат, створення
нової, високотехнологічної, конкурентоспроможної, а отже, інноваційної
продукції. Тому в рамках державних вітчизняних програм повинно
здійснюватися впровадження нових технологій як у традиційних технічних
галузях, так і у нових високотехнологічних напрямах.
       Усвідомлення безальтернативності інноваційного шляху розвитку
економіки України потребує створення ґрунтовної нормативно-правової бази та
дієвої інфраструктурної складової. Так, в 1991 р. був прийнятий перший Закон
інноваційного спрямування “Про основи державної політики у сфері науки і
науково-технічної діяльності”, що мав стати основою державної політики у
сфері науки і науково-технічної діяльності. Протягом 1992-2002 років було
прийнято близько 150 правово-нормативних документів спрямованих на
інноваційні перетворення в державі. Але значних зрушень в даному напрямку
так і не відбулося.
       Однобокий підхід до впровадження політики інноваційного розвитку
спричинив       відсутність  відповідної   фінансово-кредитної,   податкової,
амортизаційної політики, позабюджетних комерційних інвестицій, що
забезпечувало б стимулювання суб’єктів інноваційного процесу до рішучих і
результативних дій.
       В 2003 р. був прийнятий новий Закон „Про пріоритетні напрямки
інноваційної діяльності в Україні”, що покликаний зобов’язати органи
виконавчої влади України всіх рівнів створювати режим найбільшого сприяння
виконанню робіт, спрямованих на реалізацію відповідних пріоритетних
напрямків і концентрації на них фінансово-економічних та інтелектуальних
ресурсів.
       Для забезпечення контролю процесу інноваційного розвитку економіки
країни утворено Національну раду України з інвестицій та інновацій, а також
Державне агентство України з інвестицій та інновацій. Важливим є Закон


                                     19
України „Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”
від    14.09.2006 №143-V, що розкриває нові можливості в напрямку
комерціалізації інтелектуальної власності.
      Для забезпечення реалізації стратегії інноваційного розвитку
національної економіки пріоритетним є: 1) стимулювання ефективної роботи
національних підприємств; 2) врегулювання політики доходів; 3) зосередження
промислової політики на вдосконаленні системи підтримки та стимулювання
державою суб’єктів власної економіки.
      Даний перелік заходів не є вичерпним, оскільки для того, щоб
національний виробник був постачальником інноваційної продукції,
конкурентоспроможної на світовому ринку, потрібна комплексна,
цілеспрямована, дієва на всіх стадіях реалізації державна політика
інноваційного розвитку.



                           Д.т.н. Жучков С.М.
     Институт черной металлургии им. З.И.Некрасова НАН Украины
  НОВЫЕ ТЕХНОЛОГИЧЕСКИЕ РЕШЕНИЯ И ИННОВАЦИОННЫЕ
    РАЗРАБОТКИ ИНСТИТУТА ЧЕРНОЙ МЕТАЛЛУРГИИ НАН
                      УКРАИНЫ

     Фундаментальные и прикладные научные исследования в области
металлургических технологий и материаловедения, являющиеся основой
научной деятельности ученых ИЧМ НАН Украины, направлены на создание
новых    технологических    решений     для разработки   инновационных
металлургических технологий, определяющих развитие черной металлургии
Украины, возможности повышения эффективности производства черных
металлов, улучшения качества продукции.
     В этом докладе показаны лишь некоторые наиболее значимые
инновационные разработки ИЧМ НАН Украины, созданные для различных
переделов черной металлургии на базе результатов фундаментальных
исследований. Реализация этих разработок в виде новых технологий,
адаптированных к условиям конкретных металлургических предприятий, во
многом способствовала повышению эффективности производства и качества
продукции.
      Доменное производство. Одной из актуальных проблем Украины
является замена природного газа, более доступными и дешевыми
энергоносителями. Учитывая, что основным потребителем топлива на
металлургических предприятиях полного цикла является доменная печь,
занимающая центральное место в энергетическом балансе предприятия,
основное внимание ученых ИЧМ было направлено на получение новых
научных знаний и повышение эффективности доменного производства.



                                    20
      Учеными ИЧМ разработаны основные научные положения газификации
угля в переоборудованных доменных печах с подачей твердых и газовых
“охладителей”. Для решения проблемы замены кокса альтернативными
энергоносителями на основе системного анализа традиционной структуры
топливного баланса доменного производства показана целесообразность
замены природного газа коксовым в процессе доменной плавки, с
дополнительным     покрытием    топливных    потребностей    производства
генераторным газом, который можно получать в свободных от производства
чугуна доменных печах. Для диагностики и прогнозирования хода доменной
плавки, а также совершенствования распределения шихты в доменной печи
разработан новый нетрадиционный методический подход к анализу процессов в
ее рабочем пространстве. Он базируется на комплексной оценке общего
материально-теплового баланса доменной плавки в тесной взаимосвязи с
процессами теплопередачи, газомеханики, восстановления железа, фазовых
преобразований, происходящими в доменной печи.
      Внепечная обработка чугуна. В стратегии развития металлургического
производства особое внимание уделяется оснащению металлургических
предприятий полного цикла средствами внепечной десульфурации чугуна. Это
обусловлено тем, что уровень затрат в доменном и сталеплавильном
производстве и возможности выплавки высококачественной стали широкого
марочного сортамента, прежде всего, с низким и особо низким содержанием
серы, во многом определяют конкурентоспособность современного
металлургического производства.
      В Институте создан по существу новый процесс внепечной обработки
чугуна в заливочных ковшах различного типоразмера. На основе изучения
двухфазных течений и теплообменных процессов в системе ”расплав чугуна –
реагент – шлак” разработаны основные составляющие процесса глубокой и
суперглубокой десульфурации чугуна с уменьшением содержания серы до
0,001–0,002 %, а также азота – до 0,003–0,004 %. Созданы основные
технологические решения и оборудование для их реализации, опробованные в
промышленных условиях. Эти инновационные технологические решения и
автоматизированные аппаратурно-структурные комплексы для их реализации,
созданные ИЧМ совместно с Институтом титана, не имеют аналогов в мировой
практике.
     По экономичности и эффективности новая украинская разработка
превосходит передовые зарубежные и отечественные аналоги.
     Технология освоена в промышленном производстве низкосернистых
сталей и заложена в комплексы реконструкции сталеплавильного производства
меткомбинатов ”Запорожсталь” и ”Азовсталь”.
      Сталеплавильное производство. В области сталеплавильного
производства исследования ИЧМ последних лет направлены на повышение
технического уровня кислородно-конвертерного процесса.
      В частности, разработан, теоретически обоснован и опробован и
промышленных условиях процесс конвертирования стали с воздействием на
процесс электрических полей малой мощности. Технологические решения,


                                   21
основанные на этом процессе, реализованы на заводе им. Петровского и ОАО
«Миттал Стил Кривой Рог». Их применение в промышленных условиях
обеспечило уменьшение удельного расхода жидкого чугуна, увеличение
температуры металла на выпуске и степени десульфурации стали.
      На основании результатов исследований и широкомасштабных
промышленных экспериментов разработаны и освоены ресурсосберегающие
технологии комплексной внепечной доводки и глубокого рафинирования стали
аргоном, кусковыми и порошкообразными материалами в ковше. Реализация
этих технологий обеспечила повышение качества стали при снижении затрат
материальных и энергетических ресурсов и организацию производства новых, в
том числе, импортозамещающих видов металлопродукции. С использованием
этих технологий и оборудования для их реализации освоено производство
конвертерной стали с «узкими» диапазонами содержания элементов, низким
содержанием вредных примесей и глобулярными неметаллическими
включениями.
      Прокатное производство. Исследования сортопрокатчиков Института
посвящены разработке и развитию научных и технологических основ
различных процессов прокатки. Эти разработки являются базой для создания
новых инновационных технологий производства проката. Созданы научные и
технологические основы высокоскоростной прокатки катанки. На основании
результатов этих исследований разработаны режимы прокатки для новых
станов, рассчитанных на скорости прокатки до 150 м/с. Рекомендации могут
быть использованы при разработке конструкций новых высокоскоростных
блоков клетей. Такие блоки могут использоваться при реконструкции
проволочных станов Макеевского и Криворожского меткомбинатов.
Результаты исследований позволили сформулировать концепцию развития
технологии и оборудования современного высокоскоростного проволочного
стана новой формации.
      Для решения актуальной проблемы энергосбережения в производстве
проката разработаны научно обоснованные методы управления температурным
режимом непрерывной сортовой прокатки. Создана теплофизическая
математическая модель процесса, реализованная на базе современной
вычислительной техники, которая может быть адаптирована к условиям
непрерывных сортовых станов различного конструктивно-структурного
состава. Использование модели позволяет оптимизировать температурно-
скоростные и деформационные режимы прокатки по различным критериям, в
том числе с целью снижения энергозатрат на прокатку. С использованием этой
разработки сформулированы предложения по реконструкции непрерывного
мелкосортного стана 250-3 Криворожского комбината, направленные на
уменьшение энергозатрат при производстве проката.
      При      создании     научно-обоснованных       ресурсосберегающих,
конкурентоспособных технологий производства специальных, в том числе
фасонных профилей высокой точности из углеродистых, легированных и
высокопрочных сталей методом холодной прокатки и прокатки-волочения
(волочения в роликовых волоках) разработаны технологические схемы


                                    22
производства профилей высокой точности (квалитет h9-h11) из черных и
цветных металлов. Технологии производства этих профилей освоены
инновационными фирмами «Экомет» и «ОЗПК-Днепр».
      На решение проблем повышения качества листового проката направлены
фундаментальные и прикладные исследования ученых ИЧМ. Основные
наиболее важные инновационные разработки в этой области:
    Технологические рекомендации по улучшению качества листового
      проката, сформированные на базе анализа влияния технологических
      факторов в процессах горячей прокатки, очистки от окалины, холодной
      прокатки, отжига, дрессировки и нанесения покрытий.
    Совершенствование технологических процессов прокатки и управления
      качеством листового проката.
    Технологические рекомендации по повышению эффективности и
      стабильности работы оборудования листовых станов при высокой
      производительности.
    Создание эффективных методов формирования рационального
      температурного и напряженного состояния рулонного полосового
      металла в процессах горячей, холодной прокатки и отжига в колпаковых
      печах.
      Важной особенностью работы Института черной металлургии является
комплексное решение задачи совершенствования технологического процесса на
том или ином металлургическом переделе, с учетом конструктивных
особенностей оборудования и систем автоматического управления, условий их
работы.
      Системный анализ тенденций развития в мире металлургических
технологий и оборудования для их реализации, анализ результатов
исследований, выполненных в мировой практике, а также результаты
фундаментальных и прикладных исследований металлургических процессов и
агрегатов по схеме «процесс - технология - оборудование - привод - система
управления», выполненных ИЧМ во многом предопределяют эффективность
решения научно-технических проблем развития отечественной металлургии.

                 К.е.н. Галасюк В.В., Порхун О. І.
               Консалтингова група "КАУПЕРВУД"
      ЧИ Є "ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА"
         НАСПРАВДІ ЗОЛОТИМ? АБО ЩЕ РАЗ ПРО ЕФЕКТ
                      «G - ГІПЕРБОЛІЗМУ»

    Для оцінки ефективності діяльності підприємств багато фахівців в галузі
економіки використовують так зване «золоте правило економіки
підприємства», сутність якого полягає в тому, що якщо значення темпу зміни
прибутку вище за значення темпу зміни виручки, то така ситуація вважається
позитивною для підприємства.
    У доповіді буде продемонстровано, що оцінка ефективності діяльності
підприємства, виконана на основі «золотого правила економіки підприємства»,


                                    23
не завжди адекватно відображує реальний стан. Ці ситуації виникають тому, що
результати обчислення практично всіх відносних показників підлягають
спотворюючому впливу так званого ефекту "G-гіперболізму".
     Ефект «G-гіперболізму» впливає на результати співставлення, з
                                                        
використанням критерію порівняння типу  , практично всіх величин, у тому
числі використовуваних у сучасній статистиці при обчисленні відносних
величин виконання плану, структури, координації, порівняння, інтенсивності,
розвитку та ін., а також впливає на результати розрахунку індексів і темпів змін
як базисних, так і ланцюгових. Саме тому темпи й індекси змін (ланцюгові й
базисні) не відображують реальну динаміку процесів. Позбавитися впливу
ефекту «G-гіперболізму» можна, використовуючи замість показників темпів і
індексів змін (ланцюгових і базисних) так званий «G-індикатор».
    У доповіді на прикладах співвідношення фактичних значень показників
виручки й прибутку ВАТ «Криворіжсталь» буде продемонстровано
спотворюючий вплив ефекту «G-гіперболізму» на результати оцінки динаміки
його розвитку, виконаної на основі «золотого правила економіки
підприємства», а також переваги «G-індикатора» ( рис. 1).


   Х                                                               Показники динаміки
                      Виручка                 10 521,2                 реалізації:
                                              млн. грн.                  Xi      10521,2
                                                                Tr =           =          1,36
                                                                        X i 1    7759,0
                                α+∆
         7 759,0
         млн. грн.                                                      X i  X i 1 10521,2  7759,0
                                                                GIr =                                
                                                                        t i  t i 1   2004  2003

                                                                   = 2 762,2 млн. грн./рік
                         Прибуток
                                                                       Показники динаміки
                                              2 653,6
                                              млн. грн.                    прибутку:
         1 576,5                    α
         млн. грн.                                                       Xi      2653,6
                                                                Tр =           =         1,68
                                                                        X i 1   1576,5
                                                            t
                2003 рік                 2004 рік                        X i  X i 1 2653,6  1576,5
              2003 год                  2004 год                GIр =                                
                                                                         t i  t i 1   2004  2003

                                                                   = 1 077,1 млн. грн./рік
                     Рис. 1. Фінансові показники діяльності ВАТ «Криворіжсталь»


     Проведені      нами     дослідження дозволяють    стверджувати,    що
продемонстровані на прикладі ВАТ «Криворіжсталь» розбіжності в оцінці
динаміки його розвитку, виконаної на основі «золотого правила економіки
підприємства» й за допомогою «G-індикаторів» мають місце також й для інших
як великих, так і середніх підприємств.
     Для адекватної оцінки динаміки економічних процесів пропонується
замість показників темпів і індексів змін (ланцюгових і базисних)


                                              24
використовувати новий показник – «G-індикатор», що позбавлений вад,
притаманних вищезазначеним показникам.




                             СЕКЦІЯ 1
              ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
         ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
     __________________________________________________________

                          Д.е.н. Чижова В.І.
       Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України
                  ЕФЕКТИВНІСТЬ РЕГІОНАЛЬНОЇ
            ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ


                                 25
     Серед актуальних і складних проблем розвитку соціально-економічного
процесу в Україні є проблема формування ефективної регіональної
інноваційно-інвестиційної політики.
     Інноваційно-інвестиційна політика розробляється і реалізується на
регіональному рівні як система узгоджених комплексних дій (методів, засобів,
механізмів, інститутів), направлених на інвестиційне забезпечення
інноваційного розвитку території з урахуванням місцевих умов і особливостей
розвитку. При формуванні ефективної регіональної інноваційно-інвестиційної
політики необхідно виходити з таких принципових положень, як: дотримання
балансу між внутрішньорегіональними соціально-економічними інтересами і
загальнодержавними при додержанні пріоритету загальнонаціональних
інтересів; мінімізація негативних соціально-економічних наслідків на
регіональному рівні під впливом інвестиційних ризиків та одержання
максимальних результатів в інтересах регіону і усієї країни від залучення
вітчизняних та іноземних інвестицій.
     На сучасному етапі розвиненості ринкових відносин в Україні для
здійснення ефективної інноваційно-інвестиційної політики з метою
виробництва         конкурентоспроможної         продукції,     формування
конкурентоспроможних регіонів і національної конкурентоспроможності
необхідно:
                              на державному рівні:
      створити     розвинений     інноваційно-інвестиційний   ринок,    що
забезпечуватиме ефективне використання інвестицій і сприйнятливість
вітчизняної економіки до інновацій. З цією метою удосконалити фінансово-
кредитну та податкову системи, запровадити нові форми концентрації коштів (у
тому числі збереження населення) для створення додаткових джерел
фінансування капітальних вкладень;
      забезпечити направлення в повному обсязі коштів, одержаних
державою за рахунок продажу державного майна, на інноваційний розвиток
пріоритетних видів економічної діяльності, а саме в ті галузі, що здатні
сприйняти інноваціям і вийти з конкурентноздатною продукцією на
Європейський і Світові ринки; одержану валюту направляти на впровадження
новітніх технологій і обладнання, поширюючи таким чином інновації на інші
сфери економічної діяльності;
      поновити інвестиційну функцію державного бюджету країни (при
зменшенні частки держбюджету у фінансуванні виробничих інвестицій та
збільшенні частки коштів підприємств, населення; іноземного капіталу),
направляючи фінансування виключно на інноваційні програми державного та
регіонального рівня;
      здійснювати застосування податкових пільг на заохочення підприємств
інвестувати в пріоритетні інноваційні напрямки розвитку виробництва,
створення нових наукоємних виробництв, що забезпечують випуск
конкурентноспроможної продукції;



                                     26
           запроваджувати        розміщення        державних        замовлень
високотехнологічної продукції через механізми фінансового лізингу;
      впровадити звільнення експортерів високотехнологічної продукції від
сплати податку з прибутку на приріст обсягів експортної продукції до
попереднього року;
      вдосконалювати інструменти залучення в інвестиційну сферу
особистих нагромаджень населення, зокрема, розміщення на фондовому ринку
спеціалізованих випусків цінних паперів під фінансування окремих
інноваційних програм;
      сформувати       організаційні     структури    для     розповсюдження
прогресивних     технологій;     фінансово-кредитних      установ    підтримки
інноваційної діяльності; небанківських фінансових (страхових інноваційних
фондів, регіональних кредитно-гарантійних організацій, фондів сприяння
розвитку малих підприємств); інформаційних та науково-методичних центрів;
центрів комерціалізації технологій; підтримки венчурного підприємництва.
                              на регіональному рівні:
      формувати використання місцевими органами влади своїх зростаючих
повноважень щодо розвитку регіональної інноваційної інфраструктури,
забезпечення фінансової підтримки інноваційних процесів, ефективного
залучення іноземних інвесторів в технологічні інновації;
      утворювати різноманітні форми інтеграції науки з промисловістю,
зокрема, за типом територіальних науково-промислових комплексів з
особливостями їх функціонування в ринковому середовищі та розгалуженої
інноваційної інфраструктури;
      запровадити посилення правового поля, що передбачає прийняття ряду
визначених нормативних рішень обласними Радами, розробку та затвердження
регіональних Стратегій розвитку наукової, науково-технічної та інноваційної
діяльності; прийняття нормативних рішень щодо організаційної, фінансової,
інформаційної, кадрової підтримки та забезпечення реалізації регіональної
інноваційної політики;
      створювати спеціальні організаційні управлінські структури, зокрема,
інноваційно-інвестиційні Ради, головною метою яких є оцінка ефективності і
залучення різних форм іноземних інвестицій та вітчизняних з урахуванням
відволікаємих природних і трудових ресурсів територій та очікуваних
екологічних результатів.
                                 на мікрорівні:
      застосувати новітні науково-технологічні розробки вітчизняної науки у
виробництві наукоємної продукції, що виробляється на спільних підприємствах
з залученням іноземних фірм;
      організовувати спільні виробництва інноваційної продукції з
іноземними фірмами, у тому числі новітніх товарів відомих зарубіжних фірм за
їх участю, при необхідній умові, за якої усі комплектуючі, що можна виробляти
на вітчизняних підприємствах не імпортуються;
      сприяти пріоритетному розвитку екпортоорієнтованого виробництва
над виробництвом імпортозаміщуючої продукції в тих видах промислової


                                      27
діяльності, які мають вітчизняні переваги у забезпеченості науково-
технологічними ресурсами.
     Фундаментальна залежність сталого соціально-економічного розвитку від
інноваційної політики є об’єктивною, вона чітко окреслює, що наука, інновації
й інноваційна діяльність є потужним ресурсом прогресивних перетворень
виробництва, розподілу і обміну для досягнення головної мети - забезпечення
соціальних потреб населення. Превентивні зусилля будь-якої складової
науково-інноваційної діяльності або декількох її елементів не створюють
достатніх умов для одержання необхідних результатів щодо піднесення
економіки та соціальної сфери. Всі елементи системи мають синхронно
організовувати свою діяльність. При цьому, надто важливим є узгодженість
специфічних задач кожної структури і системних задач, а також створення
ефективного порядку координації загальної діяльності, що можливо в рамках
цілісної інноваційно-інвестиційної системи.


            Д.е.н. Ілляшенко С.М., к.е.н. Шипуліна Ю.С.
                  Сумський державний університет
 УПРАВЛІННЯ НА ЗАСАДАХ МАРКЕТИНГУ ВИБОРОМ СТРАТЕГІЙ
 РЕАЛІЗАЦІЇ ПОТЕНЦІАЛУ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ МАЛИХ І
                     СЕРЕДНІХ ПІДПРИЄМСТВ

      Природним шляхом розвитку підприємств в умовах нестабільності
ринкового середовища, зростання ступеня відкритості національної економіки і
загострення конкуренції є інноваційний. Однак для більшості малих і середніх
підприємств, які обмежені у фінансових ресурсах, мають, за незначним
винятком, незначний потенціал інноваційного розвитку цей шлях, крайньою
мірою у його традиційному розумінні, є досить проблематичним. У цих умовах
одним з найперспективніших для них є орієнтація діяльності на ніші ринку.
      Однак проблемам орієнтування діяльності підприємств на ніші ринку у
розробках вітчизняних науковців приділяється недостатня увага, наявні
публікації в основному аналізують закордонний досвід, здобутки якого
потребують адаптації до вітчизняних умов. З цих причин вибір (формування)
стратегій інноваційного розвитку потенціалу підприємств, що орієнтуються на
ніші ринку, проводиться без належного обґрунтування і, як свідчить практика,
у багатьох випадках завершується невдачею.
      Загострюючи увагу саме на малих та середніх підприємствах, автори
виходять з того, що в Україні їх місце у загальній кількості підприємств, що
займаються інноваційною діяльністю, не перевищує 7%, тоді як у провідних
країнах світу цей показник становить 70-80%. Тому значні резерви переходу
вітчизняної економіки на інноваційний шлях розвитку становлять саме малі та
середні підприємства. На відміну від великих підприємств їх дуже швидко
можна зорієнтувати на розробку та впровадження інновацій.




                                     28
      Виходячи з цього, авторами розроблені і науково обґрунтовані підходи до
управління вибором стратегій реалізації потенціалу інноваційного розвитку
малих і середніх підприємств-нішерів, зокрема:
      - виконана систематизація стратегічних підходів до організації діяльності
малих і середніх підприємств на ніші ринку. Визначено, які з підходів доцільно
застосовувати для малих, а які для середніх підприємств;
      - розроблено матрицю „Товар-Технологічні можливості виробника”, за
допомогою якої можна обґрунтовано здійснювати вибір цих стратегічних
підходів, у залежності від ступеня унікальності або універсальності товару та
широти технологічних можливостей товаровиробника;
      - для кожного зі стратегічних підходів в організації діяльності
підприємств-нішерів визначено найбільш доцільні стратегії розвитку і умови їх
застосування. Розроблено алгоритм управління вибором стратегій розвитку
підприємств-нішерів;
      - запропоновано структурно-логічну схему управління вибором і
реалізацією стратегій інноваційного розвитку підприємств-нішерів;
      - визначено умови прийняття рішень про доцільність орієнтації діяльності
підприємства на ніші ринку. Визначено критерії обґрунтування рішень про
продовження розробки ніші чи переорієнтацію діяльності на інші ніші.
      На основі запропонованої критеріальної бази із застосуванням
розроблених методичних підходів виконано обґрунтування вибору стратегічних
напрямків реалізації потенціалу інноваційного розвитку ряду малих
підприємств м.Суми.
      Отримані результати можна безпосередньо застосовувати для управління
вибором стратегій реалізації потенціалу інноваційного розвитку малих і
середніх підприємств-нішерів. Подальші дослідження повинні бути спрямовані
на адаптацію розроблених теоретико-методичних підходів відповідно до
специфіки конкретних підприємств і особливостей їх умов господарювання.



                         К.е.н. Ривак О.С.
       Львівський національний університет ім. Івана Франка
  ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ В
 УКРАЇНІ: ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИЙ ТА РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ

      Підвищення конкурентоспроможності національної економіки потребує
поетапної зміни її переважно сировинно-експортної структури, переорієнтації
інвестиційних потоків до інноваційної сфери, впровадження високих
технологій, формування в Україні основних засад інноваційної моделі розвитку
та економіки знань.
      Дослідження інноваційної діяльності промислових підприємств України
загалом, та її регіонів зокрема, дозволяє зробити наступні висновки.




                                      29
      Частка інноваційно активних підприємств має тенденцію до скорочення.
У 2005 р. інноваційною діяльністю у промисловості, направленою на розробку
та вдосконалення технологічно нових або значно вдосконалених продуктів і
процесів, займалися 1193 підприємства або 11,9% їх загальної кількості (проти
1359 підприємств і 13,7% у 2004 р., 1496 підприємств і 15,1% у 2003 р.).
      Інноваційну продукцію у 2005 році реалізували 1022 підприємства. Її
обсяг становив 6,5% загального обсягу продукції (у 2004 році – 5,8%). Кількість
промислових підприємств, що впроваджували інновації за останні п’ять років,
скорочувалась. У 2001 році таких підприємств було 1503, у 2005 р. – 1086.
      У 2005 році кількість промислових підприємств, що впроваджували
інновації, зросла у відсотках до попереднього року лише у м. Севастополі (у 2
рази), в Житомирській (103,4%), Одеській (128%), Полтавській (109,7%)
областях. У Дніпропетровській області – 100%. В інших регіонах кількість
таких підприємств зменшилась у відсотках до попереднього року. Найбільше
це стосується Рівненької (41,2%), Кіровоградської (44,9%), Вінницької (57,1%)
та Автономної Республіки Крим (50%). Безсумнівним є той факт, що
формування інноваційної економіки потребує значних фінансових ресурсів,
тому переваги від застосування інноваційної моделі отримують перш за все
багаті держави та регіони.
      У 2005 році із 810-ти підприємств, що проваджували інновації в Україні
186 розміщені у м. Києві, 82 – у Харківській області, 54 – У Донецькій , 45 – у
Дніпропетровській, тобто понад 45 відсотків їх загальної кількості. Найменша
кількість таких підприємств розміщена у м. Севастополі – 4, Волинській
області – 6, Рівненській області – 7.
      У 2005 році із 1193 підприємств, які займалися інноваційною діяльністю,
213 розміщені у Києві (17,9%); 133-у Харківській (11,1%), 77-у Донецькій
(6,5%), 75 – у Дніпропетровській (6,3%) областях. У м. Севастополі таких
підприємств було лише 7, у Рівненській області – 10, у Сумській – 12, у
Волинській – 14.
      Проведені дослідження сучасного стану розвитку інноваційної діяльності
в Україні та її регіонах дозволяють зробити наступні узагальнення. За роки
економічного зростання в Україні здійснюється процес зниження рівня
інноваційної діяльності. Відбувається збільшення диференціації регіонів за
інноваційним розвитком. Більшість промислових підприємств, що здійснюють
механізацію та автоматизацію виробництва, впроваджують нові технологічні
процеси, освоюють виробництво інноваційних продуктів, розташовані у
м.Києві, Харківській, Донецькій та Дніпропетровській областях. Найбільший
спад інноваційної діяльності промислових підприємств відбувся у Сумській,
Кіровоградській областях та Автономній Республіці Крим. Найгірша ситуація
щодо розвитку інноваційної діяльності спостерігалася в м. Севастополі,
Рівненській, Сумській, Волинській, Хмельницькій областях. Такі тенденції
спричинятимуть уповільнення економічного зростання країни в цілому.
Необхідно розробити та втілювати в життя стратегію інноваційного розвитку
економіки України та окремих її регіонів.



                                      30
     Джерело статистичної інформації: Статистичний збірник „Наукова та
інноваційна діяльність в Україні”. – Київ, вересень, 2006.


                              К.е.н. Бойко О.М.
           Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України
                   ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
            ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

      У сучасних умовах ринкових перетворень в Україні й гострій
міждержавній конкуренції важливого значення набуває процес формування
сприятливих умов інвестування в інноваційний розвиток промислових
підприємств.
      Необхідно зазначити, що інвестиційний клімат в Україні в цілому не
сприяє залученню іноземних інвестицій. Так, норма прибутку на вкладений
капітал, наприклад у будівництво підприємства в межах Західної Європи
складає 38,6 % при окупності 6 років, а в Україні - 21% при окупності 11 років.
Ідентична картина спостерігається і при інвестуванні інших галузей.
      Важливим стратегічним завданням є створення середовища, яке
заохочуватиме інвестиції.
      Орієнтирами стратегії стимулювання інвестиційної діяльності мають
стати: розширення бази інвестиційних ресурсів, що спрямовуватимуться в
інноваційну сферу, через механізм митної, податкової та регулятивної політики;
інвестиційне спрямування приватизаційних процесів; запровадження механізму
акумулювання вільних коштів, зокрема у венчурних фондах; забезпечення
реалізації інвестиційного спрямування амортизаційної політики; спрощення
доступу промислових підприємств до довгострокових кредитів, зниження
ставок завдяки процесам реструктуризації та додатковій капіталізації
банківського сектору; впровадження інструментів стимулювання енерго- та
ресурсозберігаючих технологій як засобу підвищення продуктивності праці та
вивільнення значних інвестиційних ресурсів; створення системи страхування
інноваційних ризиків (у тому числі за сприяння держави); сприяння створенню
та розвитку інноваційної інфраструктури виробництва і підприємництва тощо.
      Серед стратегічних завдань інвестиційно-інноваційного розвитку
промислових підприємств України вирізняють: створення сприятливих
інституційних та економічних умов для інноваційної діяльності; впровадження
сучасних дієвих інструментів бюджетного та децентралізованого фінансування
інноваційної діяльності; розробка та впровадження механізмів інтелектуального
капіталу; інтенсифікація процесів інтеграції науки та виробництва; розвиток
державного ти приватного секторів прикладної інноваційне орієнтованої науки;
підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності; забезпечення реалізації прав
власності на інтелектуальний капітал; стимулювання приватних інвестицій в
наукові дослідження та експериментальні розробки тощо.
      Сучасна економічна ситуація в Україні характеризується високим
ступенем нестабільності. З метою подолання такої ситуації необхідно


                                      31
використовувати закордонний досвід, який передбачає дотацію держави
кредиторам у випадку кредитування пріоритетних галузей народного
господарства) створення банків із тривалим періодом кредитування (кредит
видається у вигляді фіксованої ставки відсотка на тривалий період).
      У світовій практиці з 1970-х років особливе місце серед інших
джерел фінансування займає венчурний капітал. В Україні венчурне
фінансування виникло в 1995 р. на основі підтримки світових фінансових
організацій. Для економіки нашої країни такий вид інвестування є ефективним,
тому що існує значна кількість висококваліфікованого потенціалу, однак
реалізація ускладнена у зв'язку з відсутністю капіталу та функціонуванням
відповідного нормативно-правового забезпечення.
      Інвестиційний селенг являє собою перспективний та ефективний
напрямок фінансування інвестицій. Ним передбачено передачу за певну плату
право на використання й розпорядження майном власника (устаткування,
продукти інтелектуальної власності). Для його подальшого розвитку необхідне
формування нормативно-правової бази в Україні.
      Інвестиційна стратегія інноваційного розвитку промислових підприємств
України в найближчій перспективі повинна орієнтуватися на створення
ефективної системи, що поєднує досягнення науки, технологій, виробництва й
ринку; стимулювання нарощування обсягів виробництва за рахунок нових
технологічних укладів; розвиток нових энерго-, ресурсозберігаючих технологій,
створення нових поколінь техніки в пріоритетних галузях народного
господарства; збільшення виробництва наукомісткої продукції; інтеграція
науково-технологічного потенціалу промислового комплексу у світове
господарство; матеріальне поповнення інвестиційного ринку прогресивними
технологіями й т.д.


                  К.е.н. Божкова В.В., Дериколенко О.М.

              Сумський державний університет
         КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ
ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНИХ
               ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ

    Для вітчизняної економіки саме інновації та інноваційний розвиток є тією
рушійною силою, яка спроможна забезпечити економічну незалежність
України і подолати розрив із розвиненими країнами. Осмислення ролі інновацій
через ретроспективу аналізу щодо їх впливу на розвиток країн, регіонів та
окремих фірм дає можливість обґрунтувати концептуальні підходи до розвитку
інноваційного менеджменту конкретних підприємств.
    Проблеми інноватики широко досліджувані вченими, але питання генези
концептуальних підходів до розвитку інноваційного менеджменту підприємств
залишилося, на наш погляд, не висвітленим достатньо і потребує докладного
розгляду.


                                     32
     Авторами розглянуто хронологічні віхи впровадження інноваційної
діяльності в світі і на Україні. Зазначено, що американська і європейська
моделі розвитку докорінно відрізняються. Якщо в США та Японії переважний
внесок у розвиток інноваційного бізнесу мали дрібні підприємства, то у Європі
головними носіями піонерних розробок і лідерами інноваційного процесу є
великі корпорації (мають переважну частку вкладень у НДДКР та державних
субсидій), тому авторами розглянуто основні підходи до підвищення
ефективності управління інноваціями в європейських країнах.
     Сьогодні в боротьбі за першість у виробництві інтелектуальних продуктів
в США і Японії використовуються як ринкові системи, так і централізоване
управління, яке реалізується      на основі державних цільових програм.
Результати аналізу досвіду цих країн в застосуванні основних підходів до
управління інноваційною діяльністю дозволяють зробити висновки про
можливості їх впровадження в Україні.
     Особлива корпоративна культура має бути націлена на інновації, але (як не
дивно) не ставить за мету отримання від них максимальної віддачі (найвищої
економічної ефективності). Не секрет, що ключ до підтримки високого рівня
комерційної ефективності будь-якого підприємства - у вмінні застосовувати
відповідний метод управління. А методи ці загальновідомі.
     Проаналізовано основні типи організаційних структур управління
підприємствами, визначено еволюцію їх впровадження: від лінійно-
функціональної структури управління до дивізіональної організаційної
структури, потім до матричної та едхократичної.
     В сучасних умовах жорсткої конкуренції інноваційних товарів, боротьби
кріейтингових маркетингових технологій не існує одностайної відповіді щодо
найкращої організаційної структури управління інноваціями на виробничо-
комерційному підприємстві. Безперечно, така структура має саморозвиватися,
самовдосконалюватися, швидко трансформуватися відповідно до зміни умов
ринку.
     Пошук нових більш ефективних організаційних структур управління
інноваційною діяльністю дозволяє зробити висновки, що їх тип визначається
типом виробництва (масове, серійне, одиничне); розмірами підприємства;
розмірами витрат на інноваційну діяльність; місцем „інноваційної ланки”
(наявність підрозділу НДДКР в рамках підприємства чи створення невеликих
дочірніх венчурних фірм).
     За результатами порівняльного аналізу успішних інноваційних
підприємств з іншими можна зробити висновок, що вони дуже добре
забезпечені: персоналом, обладнанням і фінансами (перелік проранжовано).
Ефективна система управління підприємством повинна мати різноманітність
своїх станів, тобто змінюватись у часі і просторі на основі потреб ринку і
самовдосконалення.
     Отримані результати можуть бути покладені в основу подальших наукових
досліджень щодо визначення науково-методичних підходів до управління
інноваціями на виробничо-комерційних підприємствах.



                                      33
                     К.е.н. Ігнашкіна Т.Б.
           Національна металургійна академія України
  ПРО ЗАСАДИ КОНЦЕПЦІЇ СТВОРЕННЯ БІЗНЕС-ІНКУБАТОРІВ З
       МЕТОЮ ПІДТРИМКИ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

      Беззаперечним висновком сучасного економічного життя є те, що
розвиток здорової ринкової економіки неможливий без ефективної діяльності
суб’єктів малого підприємництва. Малий бізнес, завдяки притаманній йому
гнучкості і маневреності, високій пристосованості до змін зовнішнього
середовища,      прискорює економічне зростання, виступає каталізатором
науково-технічного прогресу, формує конкурентне середовище, вносить
суттєвий внесок у формування бюджетів різних рівнів, забезпечує швидке
насичення ринку необхідними товарами, створює робочі місця, покращує
соціальний клімат.
       Проте на практиці суб’єкти малого підприємництва стикаються з низкою
проблем як зовнішнього характеру (недосконалість законодавчої бази, високий
рівень податків, криміналізація підприємницької діяльності, наявність різних
адміністративних бар’єрів, труднощі доступу до банківських кредитів), так і
внутрішнього характеру (недостатність початкового капіталу, слабка ресурсна
база, брак кваліфікованих кадрів, низький рівень інформованості у питаннях
законодавства, кон’юнктури ринку та ін.). Це, безумовно, знижує              їх
життєздатність, привабливість відкриття власної справи. Державна ж підтримка
малого підприємництва незначна, хоча й прийняті закони та нормативні
документи, розроблені на виконання цих законів.
       Не дивлячись на те, що значна частина проблем малого підприємництва
потребує рішення на державному рівні, є підстави стверджувати, що в
окремому регіоні, місці і, навіть окрузі, існує можливість реально впливати на
ситуацію в малому бізнесі.
      Одним з реальних шляхів підтримки малого підприємництва є створення
 бізнес-інкубаторів. Бізнес-інкубатор – це організація, що бере на себе рішення
 організаційних і методичних завдань, необхідних для успішного створення і
 розвитку малого бізнесу.
      Створенню бізнес-інкубаторів, на наш погляд, повинна передувати
 розробка відповідної концепції, що закріплювала б єдину систему уявлень про
 цілі, задачі, напрямки, пріоритети, принципи, методи та механізми реалізації
 програм з підтримки малого підприємництва.
      В якості основної мети бізнес-інкубатора можна назвати створення
сприятливого середовища і практичне сприяння розвитку малого
підприємництва на території будь-якого регіону з урахуванням соціально-
економічних пріоритетів даного регіону.
      В рамках названої мети задачами бізнес-інкубатору, зокрема, є сприяння
створенню малих підприємств, організація додаткових робочих місць,
фінансово-кредитна, інформаційно-консалтингова          підтримка, організація



                                      34
взаємодії з органами державної і виконавчої влади, створення банку ідей і
передових технологій, навчання основам підприємницької діяльності.
Щодо пріоритетних для того чи іншого регіону напрямків малого
підприємництва, що потребують підтримки бізнес-інкубаторів, то вибір їх
повинен здійснюватись з урахуванням актуальності соціально-економічних
проблем, які потрібно вирішувати в цих регіонах, як то недостатня мережа
служб з надання побутових послуг, незадовільний благоустрій регіону,
відсутність міст відпочинку населення та ін.
      Створення бізнес-інкубатора може відбуватись в декілька етапів.
Наприклад, на першому етапі здійснюється підтримка окремих проектів малих
підприємств; на другому – створюється відповідна суспільна організація і на її
основі – бізнес-школи для отримання знань з підприємницької діяльності; на
третьому – відкриття бізнес-інкубатору у повному обсязі.
      Створення бізнес-інкубаторів дозволить прискорити розвиток малого
підприємництва в регіоні, вирішити гострі проблеми регіонів, що в підсумку
призведе до зростання реальних доходів населення, збільшення надходжень до
державних і місцевих бюджетів.


                            Гусєва І.І.
            Національний технічний університет України
               “Київський політехнічний інститут”
     ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНТЕГРАЦІЙНИХ
      ПРОЦЕСІВ В ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОМУ КОМПЛЕКСІ
      Для галузей паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) основним мотивом
інтеграції є одержання нових можливостей для зміцнення їхньої фінансово-
економічної стабільності і збільшення на цій основі обсягу власних фінансових
ресурсів, необхідних для відновлення основних виробничих фондів і
стабілізації матеріально-технічного і сировинного забезпечення. При створенні
інтегрованих виробничих систем зазвичай присутній ефект інтеграції (ЕІ), що
робить саме об'єднання різних підрозділів в загальну систему взаємовигідним і
економічно ефективним. Тому важливим аспектом при проведенні
інтеграційних процесів є оцінка ефективності.
      Традиційно ЕІ визначають як суму всіх вигод від створення інтегрованих
виробничих систем для кожного її учасника, включаючи маркетингові,
технологічні, інформаційні, економічні і фінансові складові, отримання яких
було б неможливе при розрізненому функціонуванні учасників. Для галузей
ПЕК поява ЕІ сприяє виникненню ряду переваг для суб'єктів інтеграції, які
можна розглядати і як складові економічного ефекту від інтеграції, і як
конкурентні переваги, оскільки вони підвищують конкурентоспроможність
енергопаливної компанії. Як відзначається в багатьох роботах, до ЕІ належать:
зменшення собівартості виробництва продукції і збільшення прибутку
учасників інтеграції; зменшення потреби суб’єктів господарювання в обіговому
капіталі; збільшення інвестиційного капіталу компанії; розширення



                                      35
 можливостей залучення зовнішніх джерел фінансування; розширення ринкової
 ніші, вихід на нові ринки, включаючи зовнішній; збільшення обсягу
 виробництва і витиснення конкурентів; поява нових можливостей одержання
 державної підтримки, передбаченої законодавством; спрощення відстоювання
 групових інтересів у державних інвестиціях; поглиблення коопераційних
 зв'язків з суб’єктами господарювання інших галузей (вітчизняними й
 іноземними) і подальше посилення на цій основі конкурентних позицій.
        Із вищезазначеного випливає, що при визначенні ЕІ головна увага
 приділяється оцінці економічних результатів, які виявляються на різних рівнях
 господарської й управлінської ієрархії ― безпосередньо на рівні інтегрованого
 утворення (мікрорівні), на рівні галузей, до яких відносяться підприємства-
 суб'єкти об'єднання (мезорівні), а також на рівні інших галузей.
      Однак слід відмітити, що останнім часом спостерігається суттєве
 зростання ролі соціальних та екологічних факторів економічного розвитку.
 Існуюча теплова енергетика світу істотно порушує баланс сталих у біосфері
 оборотних процесів ― це стосується не тільки оксидів азоту і сірки, але і
 вуглекислого газу, кількість якого в атмосфері помітно зростає.
      Як відзначається в роботі [1], аналізуючи вплив теплової енергетики на
навколишнє природне середовище (НПС), варто виділити дві основні проблеми:
зростаюче нагромадження великої кількості золошлаків і забруднення
повітряного простору. Так, наприклад, середньорічний вихід золошлаків в
Україні складає близько 14 млн. т і в зв'язку з погіршенням якості палива
характеризується тенденцією до зростання. У золовідвалах ТЕС України
накопичено близько 350 млн. т золошлаків, якими зайнято 3170 га землі [1].
Тому створення вертикально інтегрованих структур у паливно-енергетичному
комплексі, як зазначається в роботі [2, С.113], необхідно розглядати як
економічно-доцільний напрямок еколого-економічної оптимізації господарської
діяльності в енергетиці, за рахунок чого відкриваються принципово нові
можливості для мінімізації негативного впливу на НПС і досягнення
довготермінових конкурентних переваг.
        Таким чином, процеси інтеграції дуже багатогранні і до факторів, які
 необхідно включати до розрахунків економічної ефективності, відносяться
 фактори, пов’язані з охороною НПС.
                                     Література
        1. Павелко А.И., Яшта А.В. Повышение экологической безопасности
 ТЭС путем утилизации золошлаковых отходов в технологическом пространстве
 шахт в условиях реструктуризации угольной промышленности // Вісник
 УБЕНТЗ. ― 1998. ― №5. ― С. 30-34.
        2. Моделирование эколого-экономического состояния территории
 /А.В.Артеменко, Н.В. Караева и др.; Под ред. И.В.Недина. – К.: Знания
 Украины, 2006. – 216 с.



            К.е.н. Шпанковська Н.Г., Потрус Н.П., Ізвекова І.М.


                                      36
              Національна металургійна академія України
         ОБҐРУНТУВАННЯ СИСТЕМИ ПОКАЗНИКІВ ОЦІНКИ
                   ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

      Проблема підвищення ефективності інвестиційної діяльності підприємств
тісно пов’язана з необхідністю удосконалення системи показників оцінки.
Актуальність цієї проблеми обумовлена її практичною спрямованістю.
      Розгляду і ретельному обґрунтуванню економічних показників
господарської діяльності присвячено багато публікацій вітчизняних і
зарубіжних фахівців. Аналіз свідчить, що вони у недостатній мірі враховують
особливості інвестиційної діяльності, а закордонний досвід потребує
трансформації до умов функціонування підприємств в Україні.
      Метою дослідження є розробка системи показників оцінки інвестиційної
діяльності, адаптованої до ринкових відносин. Завдання щодо її досягнення:
оцінка існуючих підходів; обґрунтування напрямів економії та системи
показників оцінки інвестиційних ресурсів підприємства та їх використання.
      Інвестиційні ресурси завжди обмежені на будь-якому рівні управління.
Тому важливою є проблема їх раціонального використання. Визначені наступні
взаємопов’язані напрями економії інвестиційних ресурсів: удосконалення
цільової структури, яка характеризує їх співвідношення у розподілі між
науково-технічною і соціальною метою та оптимізація шляхів її досягнення;
поліпшення     якості   та    конкурентоспроможності       металургійної   та
машинобудівельної продукції, яка є конструктивною базою підвищення
технічного рівня в усіх галузях народного господарства з урахуванням
принципу пріоритетності; зменшення тривалості інвестиційних циклів
проектування, будівництва та освоєння виробничих потужностей у
промисловості; оптимізація витрат питомих інвестиційних ресурсів на одиницю
створеної виробничої потужності, яка вводиться у дію. Необхідність
впровадження природозахисних заходів та механізації ручної праці
обумовлюють тенденцію зростання інвестиційних витрат, тому необхідно
забезпечити випереджаюче зростання продуктивності праці.
      Для забезпечення технічного розвитку підприємств необхідні усі види
основних інвестиційних ресурсів у комплексі. Але першочергове значення
відіграють капітальні вкладення, засоби праці, будівельно-монтажний метал.
Оцінка їх обсягів та ефективності використання повинна здійснюватись
комплексно та з врахуванням інтересів усіх учасників ринку.
      Запропонована система показників для планування та аналізу інвестицій:
1. Структура інвестицій за їх цільовим призначенням (на розвиток наукових
   досліджень, на компенсацію вибуття виробничих потужностей, на охорону
   навколишнього середовища, на розвиток сировинної бази, на збільшення
   обсягів виробництва прогресивних видів металопродукції та ін.);
2. Питома       вага     інвестицій,     спрямованих       на      підвищення
   конкурентоспроможності продукції;
3. Питома вага інвестицій на розширення сортаменту продукції (робіт, послуг);
4. Темпи зростання інвестицій, у тому числі іноземних;


                                     37
5. Питомі інвестиції у розрахунку на 1 робітника;
6. Віддача інвестицій, як співвідношення доходу (виручки) від реалізації
   продукції (робіт, послуг) на 1 грн. інвестицій;
7. Питома вага нової та сертифікованої продукції у загальному обсязі її
   виробництва;
8. Питома вага продукції, яка знята з виробництва внаслідок її старіння;
9. Коефіцієнт використання виробничих потужностей;
10.Тривалість інвестиційного циклу та ін.
Запропонована система показників надає більш повну характеристику статиці і
динаміці інвестиційної діяльності підприємства та сприятиме поліпшенню
рейтингової оцінки підприємств. Відносний вимірювач показників забезпечує
їхню порівнянність.


                              Гичева Н. Ю.

        Национальная металлургическая академия Украины
 АНАЛИЗ И СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ МЕТОДИЧЕСКИХ ПОДХОДОВ
        К РЕЙТИНГОВОЙ ОЦЕНКЕ ИНВЕСТИЦИОННОЙ
            ПРИВЛЕКАТЕЛЬНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ

      Актуальность достоверной оценки инвестиционной привлекательности
отечественных    предприятий    связана   с   развитием    инвестиционно-
инновационных процессов в национальной экономике. В последнее время
особую важность приобретает вопрос дальнейшего развития и распространения
не только прямых, но и портфельных инвестиций в предприятия отечественной
промышленности, что определенно способствовало бы формированию
эффективных инструментов фондового рынка на Украине, дифференциации
вариантов размещения временно свободных денежных средств населения,
равномерному развитию всех отраслей народного хозяйства.
     Необходимо отметить, что осуществлению выше приведенных процессов
во многом способствовало бы формирование инструмента оценки финансово-
экономического состояния предприятия, что, с учетом усиления конкуренции
на финансовом рынке, требует применения именно рейтинговой оценки.
     На сегодняшний день в отечественной и зарубежной научной литературе
существует широкое многообразие различных методов определения рейтинга
инвестиционной привлекательности предприятия на основе интегральной
оценки финансово-экономического состояния, среди которых можно выделить:
         методические     подходы,     основанные      на    построении
          многофакторной дискриминантной модели;
         методические подходы, основанные на расчете средних
          (средневзвешенных) величин (статистические методы);
         методические подходы, основанные на экспертной бальной оценке;
         методы матричного ранжирования.


                                    38
       Вместе с тем на практике невозможно ограничиться одним из выше
  приведенных подходов в силу определенных недостатков, присущих этим
  методам в той или иной степени, а именно: игнорирование в процессе оценки
  факторов, связанных с отраслевой принадлежностью и спецификой работы
  предприятия, а также фактора динамики изменения результатов работы
  предприятия; несовершенство инструмента обоснования выбора оценочных
  показателей; отсутствие четкой системы скоринговой оценки и прочих
  обстоятельств.
       Применение разработанного автором методического подхода позволяет
  избежать выше указанных недостатков. Методика «Рейтинговая оценка
  инвестиционной привлекательности» позволяет определить оптимальный
  объект размещения инвестиций путем ранжирования оцениваемых
  предприятий в зависимости от уровня риска их финансово-экономической
  устойчивости, и включает следующие основные этапы:
     1. Интегральная двумерная оценка финансово-экономического состояния
        предприятия: в зависимости от его соответствия нормативному, в
        зависимости от его изменения по сравнению с фактическими
        результатами предыдущего периода.
     2. Расчет показателей риска ухудшения финансово-экономического
        состояния предприятия и риска, связанного с нестабильностью его
        работы.
     3. Определение инвестиционного рейтинга предприятия на основе
        расчета комплексного показателя риска, который, с одной стороны,
        зависит от эффективности работы предприятия, с другой стороны, - от
        стабильности его работы.
     Предложенные в методике критерии оценки разработаны с учетом
отраслевых особенностей работы предприятий горно-металлургического
комплекса. Наличие системы скоринговой оценки, а также количественное
определение результирующего показателя позволяют оценить инвестиционный
рейтинг предприятия как в совокупности анализируемых объектов, так и в
отдельности.


                         Пономаренко Є.Б.
          Житомирський державний технологічний університет
                    АНАЛІТИЧНІ ПРОЦЕДУРИ
           ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ

       Оцінка інвестиційної привабливості об’єктів інвестування займає
важливе місце у теорії і практиці інвестиційного аналізу та проводиться на
різних рівнях: підприємство, галузь, регіон, країна.
        З метою прийняття ефективних рішень потенційними інвесторами
   щодо здійснення інвестиційної діяльності, розроблено структурно-логічну
   модель комплексного аналізу інвестиційної діяльності.


                                    39
      Комплексність аналізу інвестиційної діяльності забезпечується
  формуванням та узагальненням інформації на таких чотирьох рівнях:
        1-й рівень – визначення ефективності фінансових інвестицій;
        2-й рівень – економічний аналіз фінансової спроможності підприємства
  здійснювати фінансові інвестиції;
       3-й рівень – дослідження інвестиційної привабливості регіону, в якому
  планується реалізація інвестиційного проекту;
        4-й рівень – визначення інвестиційного клімату країни.
        Економічний аналіз на першому та другому рівнях потенційний
  інвестор може здійснити самостійно, розраховуючи прогнозні показники
  ефективності процесу фінансового інвестування базового підприємства.
        Третій та четвертий рівень комплексного аналізу інвестиційної
  діяльності вимагає збору та обробки інформації на регіональному та
  загальнодержавному рівнях.
      Для кожного рівня аналізу визначаються основні фактори та пріоритетні
методи, способи, показники економічного аналізу.
      Враховуючи специфіку українського ринку, можна застосовувати два
методи, що дозволять проаналізувати вартість фінансових інвестицій на
предмет її достовірності до ринкових цін: метод розрахункової капіталізації та
метод групування.
      Якщо акції компанії, які планується придбати, не знаходяться у вільному
продажі, тоді визначення ринкової вартості можна проводити з використанням
наступних вихідних даних:
       бухгалтерська звітність компанії, що аналізується;
       бухгалтерська звітність компаній галузі, акції яких мають ринкову
вартість;
       значення ринкових котирувань по акціям цих компаній.
      За необхідності аналізу інвестиційної цінності та факторів, що на неї
впливають слід застосовувати ретроспективний аналіз інвестиційної
привабливості. Для цього використовуються методи, які дозволяють оцінити
минулі коливання показників, і на цій основі прогнозувати їх майбутні зміни, а
також методи, що дозволяють виявити причини коливань та оцінити вплив зміни
різних показників на зміну результативних показників об’єкту інвестування.
     Для вирішення задачі слід застосовувати регресивний аналіз, що дозволяє
за вихідними даним попередніх періодів будувати рівняння регресії і
прогнозувати поведінку інвестиційної привабливості в майбутньому.
      Прийняття ефективних рішень потенційними інвесторами щодо
здійснення інвестицій в умовах трансформаційної економіки вимагає
комплексного підходу до економічного аналізу об’єктів інвестування.
Комплексний характер аналізу інвестиційної діяльності дозволить враховувати
основні фактори, які впливають на здійснення інвестиційної діяльності як на


                                      40
мікро-, так і на макрорівні. Комплексність аналізу інвестиційної діяльності
полягає в тому, що інформація формується та узагальнюється на чотирьох
рівнях за допомогою системи інтегральних показників, моделей та методик
визначення інвестиційної привабливості об’єктів інвестування.
        Для забезпечення потреб аналізу можливостей придбання пакету акцій
  компанії, в які зацікавлений суб’єкт інвестування за ціною, що є
  максимально близькою до ринкової і з найменшими витратами, тобто з
  максимальною ефективністю, найбільш ефективними є методи розрахункової
  капіталізації та метод групування.


                          Гамолин А.В.
          Национальная Металлургическая академия Украины
      ПРИНЯТИЕ ЭКОНОМИЧЕСКИХ РЕШЕНИЙ В УСЛОВИЯХ
                    НЕОПРЕДЕЛЕННОСТИ
      Проблемы принятия экономических решений занимают все большее
место в современной науке, так как многие из них принимаются в условиях
риска, то есть при возможной опасности потерь. Связано это с разнообразными
неопределенностями, окружающими нас. Например, встающие перед
менеджером фирмы проблемы прогнозирования обычно не позволяют дать
однозначный обоснованный ответ. По мере развития предприятия,
упорядочивания структуры организации и налаживания межкорпоративных
связей, проблема разработки и внедрения системы принятия экономических
решений становится особенно актуальной. Одним из главных вопросов
разработки системы принятия решений является выбор математической модели
и методов принятия решений, составляющих основу ее функционирования. В
последнее время мы наблюдаем, как бурно развивается математическая теория
оптимизации, которая создала совокупность методов, помогающих при
компьютерной поддержке эффективно принимать решения при фиксированных
и известных параметрах, характеризующих исследуемый процесс, а также и в
том случае, когда параметры- случайные величины. Но трудности возникают
тогда, когда параметры оказываются неопределенными и когда они в то же
время сильно влияют на результат решения.
      Но тем не менее при принятии экономических решений руководитель
предприятия должен не только полагаться на свой опыт и интуицию, но и
обращаться к хорошо разработанным в настоящее время математическим
моделям поддержки принятия решения, позволяющим выбрать лучшую
альтернативу из имеющихся. Поэтому я предлагаю использовать теорию
нечетких множеств при разработке модели принятия экономических решений,
так как при принятии подобных решений в большинстве случаев мы опираемся
на нечеткую исходную информацию.
     Под системой принятия экономических решений понимается выбор
одной альтернативы из полученного или заданного множества альтернатив. В


                                    41
ситуациях, когда хотя бы один из элементов описывается нечетко, появляются
задачи многокритериального принятия решений при нечеткой исходной
информации. Перспективным направлением разработки методов принятия
экономических решений при нечеткой исходной информации является
лингвистический подход на базе теории нечетких множеств и лингвистической
переменной. Начало развития понятий нечетких множеств связано с именем Л.
А. Заде. К настоящему времени в этом направлении получены конкретные
практические и теоретические результаты. Их анализ позволяет
сформулировать основные задачи, возникающие при нечеткой исходной
информации. К ним можно отнести следующие:
         построение функций принадлежности нечетких множеств;
         выполнение операций над нечеткими числами;
         сравнение и упорядочение нечетких множеств и чисел;
         разработка моделей принятия решений.
     Перечисленные задачи решены с разной степенью глубины, а иногда
только найдены пути их решения.
                                Литература
  1. С. Л. Блюмин, И. А. Шуйкова. Модели и методы принятия решений в
     условиях неопределенности / - Липецк: ЛЭГИ, 2001. – 139 с.
  2. Борисов А. Н., Крумберг О. А., Федоров И. П. Принятие решений на
     основе нечетких моделей: Примеры использования.- Рига: Зинатие, 1990
     – 184 с.
  3. Кофман А. Введение в теорию нечетких множеств: Пер. С франц. – М. :
     Радио и связь, 1982. – 432 с.
  4. Зайченко Ю. П. Исследование операций: Нечеткая оптимизация: Учеб.
     пособие. – К.: Выща шк., 1991. – 191 с.


                          Нечаєва І. А.
         Запорізький національний технічний університет
ОЦІНКА ВАРТОСТІ КОМПАНІЇ: ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА НЕЇ

    Вочевидь, що українські умови ведення бізнесу кардинально відрізняються
від західних. Тому основні методики оцінки вартості компанії, що є
ефективними в умовах розвинутої економіки, не враховують особливості
української дійсності. І саме з цієї причини виникає проблема недооцінки
ринком багатьох вітчизняних компаній, що в свою чергу є стримуючим
чинником зовнішнього фінансування та інвестування.
    Інтеграційні процеси в чорній металургії виявляють нагальну потребу у
визначенні ринкової вартості підприємств. Зростає необхідність оцінки бізнесу
при численних і складних варіантах, насамперед, реалізації майнових прав.
    На наш погляд, власники українських підприємств ігнорують можливості
фондового ринку. Мало хто з українських акціонерів розраховує на одержання



                                     42
доходу від росту вартості акції, і ще менше власників піклуються про
збільшення капіталізації компанії, не говорячи вже про залучення інвестицій.
     Іноземні інвестори купують високо ризикові акції українських емітентів не
для того, щоб раз у рік одержати дивіденди, а для наступної реалізації
придбаних акцій по більш високій курсовій вартості.
     Незважаючи на низьку ефективність українського фондового ринку, ріст і
падіння вартості цінних паперів на ньому все більш пов'язані з
корпоративними, макроекономічними і політичними подіями.
     В українському ГМК можна виділити декілька компаній, що вже зробили
перші кроки назустріч інвесторам. Серед них ВАТ «Запоріжсталь», який став
одним з лідерів українського ринку цінних паперів, що знайшло відображення у
зростанні вартості компанії.
     Однак, за травень 2006 року на ринку акцій ВАТ «Запоріжсталь» відбулися
зміни:
     - (в Україні, на ПФТС) вартість акцій емітента зменшилася в середньому з
6 грн. до 3 грн. за акцію;
     - (за кордоном, на Франкфуртській фондовій біржі) вартість акцій емітента
зменшилася з 1 євро до 0,65 євро за акцію;
     - капіталізація зменшилася майже вдвічі з 5,1 млрд. грн. до 2,95 млрд. грн.;
     - кількість угод зменшилася в 8 разів.
     Передумовою процесів, що відбуваються в секторі акцій ВАТ
«Запоріжсталь», стало повідомлення про проведення 7 червня 2006 р. Загальних
зборів акціонерів підприємства.
     Що ж впливає на вартість компанії, які основні фактори спричиняють
зміну її розміру.
     Вартість акціонерного капіталу компанії визначається переважно (але не
винятково) стійкими темпами росту прибутковості і величиною очікуваного
грошового потоку, що дуже тісно зв'язаний із прибутком. Він безпосередньо
впливає на ринкову оцінку вартості фірми і, отже, на доходи акціонерів
компанії.
     Аналіз робіт провідних науковців та власні дослідження дозволяють
зробити висновок, що основними факторами вартості компанії є: місія і
корпоративна стратегія; сегментація компанії на окремі господарські одиниці;
бізнес-одиниці (стратегічні господарські одиниці) і стратегії СГО; показники
діяльності підприємства (операційної, фінансової й інвестиційної); ринкове
середовище; ключові сфери компетентності.


                             Колос І. В.
      Київський національний університет технологій та дизайну
   ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМИ ЗБАЛАНСОВАНИХ ПОКАЗНИКІВ У
   ВАРТІСНО-ОРІЄНТОВАНОМУ УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВОМ




                                       43
      Невизначеність, підвищена ризикованість підприємницької діяльності
вимагає від підприємств послідовного використання сучасних концепцій,
методів та інструментів.
      У світовій та вітчизняній практиці існують різні методичні підходи до
оцінки вартості підприємства. Найбільшого поширеними серед українських та
закордонних фахівців при здійсненні оцінки вартості підприємства набули
методи доходного (методи, які засновані на дисконтуванні майбутніх доходів),
майнового (методи, котрі ґрунтуються на визначенні вартості конкретного
об’єкта активів) та ринкового (методи, в основі яких лежить аналіз фондового
ринку) підходів. Використання зазначених підходів не відображає цінності
підприємства для широкого кола зацікавлених осіб у результатах його
функціонування, а також не адекватно визначає його можливості до зростання.
      В ринкових умовах підприємство розглядається як центр інтересів, де
кожна група зацікавлених осіб переслідує свої індивідуальні цілі. За таких умов
вартість підприємства слід визначати з позиції ціннісного підходу, який
передбачає оцінку спроможності генерувати цінності для широкого кола
зацікавлених осіб у ефективному функціонуванні підприємства. Основними
групами зацікавлених осіб в межах ціннісного підходу можна вважати
власників, замовників, постачальників, підрядників, персонал, кредиторів,
державні органи та суспільство.
      Сучасним інструментом, який сприяє генеруванню цінності підприємства
шляхом його безперервного вдосконалення на всіх рівнях та розвитку
потенціалу персоналу, є система збалансованих показників. Використання
ціннісного підходу до оцінки вартості дозволило сформувати шість перспектив,
за якими необхідно оцінювати підприємство щодо створення та нарощення
вартості в межах корпоративної та особистої системи збалансованих
показників: інвестори, фінанси, клієнти, бізнес-процеси, розвиток і суспільство.
Виокремлення особистої системи збалансованих показників забезпечує
узгодженість між особистими цілями та діяльністю кожного працюючого, а
також відповідність особистих цілей меті функціонування підприємства.
      Корпоративна система збалансованих показників як інструмент
управління, котрий використовується для поширення стратегії підприємства,
включає місію, бачення, цінності, ключові чинники успіху, систему цілей,
показники результативності, їх цільові значення та заходи, які спрямовані на
організаційне вдосконалення. Такий підхід передбачає безперервне
вдосконалення, контроль бізнес-процесів і розвиток стратегій з метою
досягнення підприємством конкурентних переваг. Корпоративна система
збалансованих показників формує основу для особистої системи збалансованих
показників.
      Особиста система збалансованих показників місить особисті місію,
бачення, цінності, ключові чинники успіху, систему цілей, показники
результативності та їх цільові значення, а також заходи з удосконалення. Ця
система передбачає безперервне вдосконалення індивідуальних навичок, умінь




                                       44
і поведінки, а також акцентує увагу на добробут працівника та його громадські
досягнення.
      При цьому доцільно обмежувати кількість показників та обирати тільки
такі, котрі дійсно стимулюють діяльність підприємства та забезпечують
найбільшу ефективність внеску кожного у нарощення вартості підприємства.
      Таким чином, розроблена особиста і корпоративна системи
збалансованих показників у вартісно-орієнтованому управлінні підприємством
на основі ціннісного підходу дає можливість встановлювати індивідуальні та
корпоративні цілі, доводити їх до відома співробітників і керівників різного
рівня, оцінювати досяжність поставлених цілей щодо нарощення вартості
підприємства, а також одержувати швидкий зворотний зв’язок.


                      Д.е.н. Бень Т.Г., Гончарук О.В.
                Національна металургійна академія України
       ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНОГО ЗНОСУ МАШИН ТА УСТАТКУВАННЯ

       Як відомо, значення фізичного зносу машин та устаткування необхідне для
визначення їх вартості, для прийняття рішення про ремонт, модернізацію або заміну
машини на нову модель, для обґрунтування ефективності інвестиційних проектів.
       Питанням визначення фізичного зносу техніки присвячено багато робіт, але
наведені в них методики є дискусійними та мають суттєві недоліки. Деякі методи є
дуже трудомісткими, деякі мають методичні помилки, деякі базуються на вартісних
показниках, які не завжди доцільно використовувати, деякі не враховують зменшення
фізичного зносу, викликане дією проведених за період функціонування машини
ремонтів. Тому проблема визначення фізичного зносу техніки досі залишається
невирішеною.
       Враховуючи недоліки існуючих методів, в роботі запропоновано метод, що
базується на натуральних показниках функціонування машини та дозволяє врахувати
вплив проведених ремонтів на фізичний знос машини.
       Відомо, що в процесі роботи машини постійно накопичується її фізичний знос і
досягає граничного рівня (Зфгр), при якому подальша експлуатація машини є
невигідною або небезпечною і машину потрібно виводити на капітальний ремонт. Під
час капітального ремонту зношені деталі заміняються і фізичний знос машини різко
знижується. Але в процесі ремонту не всі деталі та вузли підлягають заміні і ті, що
залишились, формують неусувний фізичний знос (Зфн). Таким чином, значення
фізичного зносу машини (Зф) розраховується:
                                                 н    у
                                          Зф  Зф  Зф ,                             (1)
     у
де Зф – фізичний знос, що може бути усунутий в результаті капітального ремонту.
       Дія неусувного фізичного зносу на машину проявляється в зниженні її
продуктивності і точності, в погіршенні якості та підвищенні собівартості продукції,
що виробляється машиною. Виробнича потужність в певній мірі фізично зношеної
машини (Пф) нижче її потужності на момент вводу в експлуатацію (Пп.). Тому
пропонуємо визначати неусувний фізичний знос машини на основі співставлення її



                                         45
фактичної виробничої потужності і виробничої потужності на момент введення
машини в експлуатацію з урахуванням індексу зміни (погіршення) якості продукції
(Ія), спричиненої дією неусувного фізичного зносу.
        Ія розраховується як відношення фактичного рівня якості продукції і рівня
якості на момент вводу машини в експлуатацію.
        Якщо фактичний сортамент продукції відрізняється від сортаменту на початку
експлуатації машини, обсяг продукції, що відповідає виробничій потужності, треба
виражати в умовних одиницях – тонах, штуках і т.п.
        Якщо під час проведення чергового поточного або капітального ремонту
було виконано модернізацію машини, що призвела до підвищення її фактичної
виробничої потужності, для розрахунків неусувного фізичного зносу машини
слід цей приріст (ΔП) додати до виробничої потужності машини на момент
вводу в експлуатацію. Неусувний фізичний знос машини визначаємо за
формулою:
                                       н
                                                        Пф * І я                     (2)
                                Зф  (1                            ) *100 .
                                                      ( Пп  П )
      Неусувний фізичний знос складного технологічного комплексу (Зфнт.к) треба
визначати як суму показників неусувного фізичного зносу кожної машини
технологічного комплексу (Зфні) з урахуванням частки вартості кожної машини (αі) в
загальній вартості агрегату за формулою (3):
                                                        п
                                                                                     (3)
                                                       Зф і *  і *100 ,
                                           н                  н
                                   Зф          т.к
                                                       і 1

      де п – кількість машин, що входять в технологічний комплекс.
      Усувний фізичний знос машини на момент оцінки пропонуємо визначати
за формулою:
                                   у            t       гр   н                       (4)
                              Зф                 * ( Зф  Зф ) ,
                                                Т
       де t – час, що пройшов від останнього капітального ремонту машини;
       Т – період між двома капітальними ремонтами.
       Граничний фізичний знос, при якому машину слід виводити на капітальний
ремонт, є різним для різних видів машин. Іноді рекомендують значення граничного
фізичного зносу приймати на рівні 80%.
       Запропонований в даній роботі метод визначення фізичного зносу машин та
устаткування є більш об’єктивним в порівнянні з існуючими методами, так як
дозволяє уникнути неточностей, обумовлених використанням вартісних показників,
та врахувати вплив проведених ремонтів на величину фізичного зносу машини.


                 Д.э.н. Бень Т.Г., Клименко О.Н.
         Национальная металлургическая академия Украины
        ВЫРАВНИВАНИЕ ПРОПУСКНОЙ СПОСОБНОСТИ
   ПРОИЗВОДСТВЕННЫХ УЧАСТКОВ ПРИ МНОГОПРОФИЛЬНОМ
                         ПРОИЗВОДСТВЕ



                                                     46
     Планируя загрузку оборудования, необходимо помнить, что отдельные
участки производства (агрегаты, станки, операции), составляющие единую
технологическую цепочку, могут иметь разную с соседями по цепочке
производительность. Соответственно, во время работы технологической линии
отдельные ее участки могут быть загружены, условно говоря, на все 100%, а
другие – значительно меньше. В такой ситуации необходимо разработать
организационно-технических мероприятия по выравниванию пропускной
способности производственных участков.
     Прежде всего, следует выявить узкие места в технологической цепочке
производства при выпуске различных видов (профилеразмеров) продукции. Так
как по одним профилеразмерам производительность всего комплекса может
ограничиваться пропускной способностью одного участка, по другим –
другого, и т.д.
     Следовательно, организационно-технические мероприятия должны быть
направлены на увеличение производительности каждого производственного
участка, являющегося узким местом. Однако полного выравнивания
пропускной способности всех участков достичь не легко и часто невозможно:
как только достигается увеличение пропускной способности одного узкого
места, так тут же возникает другое узкое место.
     Достижение полного соответствия пропускной способности всех участков
может быть обеспечено подбором количества агрегатов на каждом участке, что
потребовало бы значительного увеличения объема выпуска продукции,
расширения производственных площадей и т.д. Такой подбор количества
агрегатов может быть оправдан при строительстве нового предприятия, если
потенциальный спрос достаточен для реализации больших выпусков
производства. На многих предприятиях такой путь полного выравнивания
пропускной способности всех участков не возможен из-за ограниченности
территорий для расширения цехов и зачастую из-за ограниченности спроса на
продукцию. Поэтому выравнивание пропускной способности участков следует
производить в разумных пределах: в рамках технических, маркетинговых и
экономических ограничений в действующем производстве.
     Для этого необходимо оценить возможность и целесообразность
осуществления организационно-технических мероприятий по повышению
пропускной способности тех или иных участков производства. Следует
увеличивать пропускную способность тех производственных участков, которые
являются узкими местами и задействованы в производстве профилеразмеров,
пользующихся наибольшим спросом.
     Безусловно, осуществление организационно-технических мероприятий по
выравниванию пропускной способности производственных участков
сопряжено с капитальными и дополнительными эксплуатационными затратами
на этих участках. В то же время будет обеспечен определенный экономический
эффект.
     В качестве примера многопрофильного производства можно привести
производство стальных крутоизогнутых отводов. На ПНЦ «Трубосталь»
сортамент производимых отводов достаточно широк (диаметром от 32 мм до


                                    47
426 мм). В производстве отводов задействовано 3 участка (порезка, протяжка,
торцовка), каждый из которых ограничивает пропускную способность всего
технологического комплекса при производстве тех или иных профилеразмеров.
Львиную долю производства и продаж (более 70%) занимают отводы
диаметром 42, 48 и 57 мм. При производстве указанных отводов узким местом
является торцовка, где часовая производительность ниже, чем на участке
протяжки на 34-47% и ниже чем на участке порезки на 50-60%.
      В качестве организационно-технического мероприятия, направленного на
увеличение производительности этого участка предложена установка
дополнительного оборудования -        двух торцовочных станков Ду40.
Капитальные затраты на их приобретение составят 73 тыс.грн. Вследствие
установки дополнительных станков производительность участка торцовки при
производстве отводов диаметром 42-57 мм возрастет в два раза, а сам участок
торцовки уже не будет являться узким местом. Узким местом теперь при
производстве этих отводов будет участок протяжки, пропускная способность
которого на 6-23% ниже пропускной способности модернизированного участка
торцовки. Осуществлять меры по повышению производительности участка
протяжки не возможно из-за отсутствия площадей для установки
дополнительного оборудования, что в свою очередь потребовало бы
увеличения пропускной способности участка торцовки в 2 раза и участка
порезки в 1,5 раза. Аналогичные ситуации возникают при анализе
возможностей установки дополнительного оборудования для увеличения
пропускной способности тех или иных участков при производстве других
профилеразмеров отводов.
     В результате проведенных расчетов был сделан вывод о том, что
установка двух дополнительных торцовочных станков Ду40 приведет к росту
объема производства по комплексу на 60% и при благоприятной рыночной
конъюнктуре к увеличению получаемой прибыли в два раза.


                         Кислая Т.А., к.э.н. Верещак В.С.,
               Национальная металлургическая академия Украины
        СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ МЕТОДИЧЕСКИХ ПОДХОДОВ К
     ВЫБОРУ ТЕХНОЛОГИЙ ПРОИЗВОДСТВА ПРОМЫШЛЕННОЙ
       ПРОДУКЦИИ С УЧЕТОМ ЭКОЛОГИЧЕСКОГО ФАКТОРА
     В современных условиях экологическая обстановка и тенденции ее
изменения во многом обусловлены промышленным производством и
хозяйственной деятельностью в целом. Все более очевидной становится
необходимость поиска новых подходов к решению экологических проблем
промышленного производства. Действуя без учета общественных интересов,
предприятие может вызвать негативные изменения в социальных и
экономических структурах, а также в самом равновесии среды обитания.




                                    48
     На сегодняшнем этапе предприятие должно само ставить перед собой
задачу стратегического планирования деятельности с учетом экологического
фактора, само оценивать влияние на окружающую среду и заблаговременно
предупреждать экологические проблемы.       Постоянные улучшения могут
включать анализ существующего процесса или системы, идентификацию
возможных решений и выбор наилучшего из них, оценку достигнутого
улучшения. В свою очередь, достигнутые улучшения могут быть использованы
при оценке развития компании, а также положительно повлиять при выходе на
новые рынки, привлечении инвестиций.
        В литературе большое внимание уделяется проблеме выбора
  технологии с учетом экологического анализа. Над проблемой выбора
  технологии работали Пахомова Н.В., Эндрес А., Глухов В.В.
       Традиционно выбор технологии производства основывался на
  построении оптимальной модели с целевой функцией максимизации
  прибыли:
           xij  Pij  max ,                                     (1.1)
         i       j

  где xij - планируемый выпуск i-й продукции по j-й технологической схеме;
   Pij - удельная прибыль;
          Модель дополнялась ограничениями по объему производства,
  количеству потребляемых ресурсов, загрязнению окружающей среды
  основного производства.
        По нашему мнению, существующий подход не учитывает всех
  последствий работы промышленного предприятия, не анализируется влияние
  на окружающую среду производства сырья и полуфабрикатов.
                 Таким образом, предлагаемая модель будет иметь вид:
           xij  ( Ц i  Cij  У ij   aijk  У k )  max ,                   (1.2)
         i       j                     k

     xij  X i ,                                           (1.3)
     j

      xij  aijk  M k ,                                       (1.4)
    i        j

      ( xij  У ij   aijk  У k )  З ,                              (1.5)
    i        j            k

     xij  N ,                                            (1.6)
     j

где xij - планируемый выпуск i-й продукции по j-й технологической схеме;
   Ц i - цена продукции;
   Cij - эксплуатационные расходы в j–м производстве при выпуске i–й
          продукции;
   У ij - удельный ущерб в j-м производстве;
  aijk - удельный расход k–го вида материалов;
  У k - удельный ущерб при выпуске k-ого материала;


                                                    49
   X i - спрос на i-й продукцию;
   M k - имеющееся количество k–го вида материалов;
   З - максимальная нагрузка на окружающую среду;
   N   - мощность оборудования.
  Сформированная модель применима для промышленных предприятий
  различных отраслей для производства основной и вспомогательной
  продукции.


             К.э.н. Кузнецов М.С., Михайленко Т.В.
        Национальная металлургическая академия Украины
          ПРОБЛЕМЫ ОЦЕНКИ ЭФФЕКТИВНОСТИ
  АВТОМАТИЗИРОВАННЫХ ИНФОРМАЦИОННЫХ СИСТЕМ (АИС)

       Проблеме и инструментарию оценки эффективности автоматизиро-
ванных информационных систем посвящено достаточно много различных
публикаций. Однако до сих пор нет методик, позволяющих оценить
предполагаемую эффективность АИС.
       Информационные системы характеризуются относительно высокой
капиталоемкостью, зависимостью эффективности от уровня использования
информации, генерируемой ИС, изменением во времени задач управления,
невозможностью точного прогноза показателей работы предприятия, где
предполагается внедрение системы..
       В последнее время для оценки эффективности систем предлагаются
следующие методы: совокупная стоимость владения ИС (ССВ),
функционально-стоимостной анализ и управление (ФСА / ФСУ),
экономический анализ. Основной понятийной моделью избрана модель
капитала знаний и ее детализация. Впервые производительность информации и
капитала знаний были введены П.Страссманом с целью использования их для
оценки результативности внедрения АИС.
       Под капитализацией знаний понимается добавочная стоимость на
создание АИС, деленная на средневзвешенную стоимость капитала
предприятия, т.е. фактически это оценка капитализации факторов , приводящих
к получению стоимости добавленной менеджментом и               приближенно
описываемой показателем производительности информации. Другими словами,
это результат приобретения знаний работниками предприятия, выраженной в
денежной форме.
       Позднее была предложена концепция системы сбалансированного
набора оценки результативности предприятия под названием «ключевые
показатели результативности» (КПР). В основу КПР положены бухгалтерские
измерители. В то же время для определения предполагаемого эффекта АИС
бухгалтерские измерители, это отмечается в работах Питера и Уортера, не
позволяют оценить будущий денежный поток после внедрения АИС. Для


                                    50
получения надежной оценки эффективности АИС необходимо выполнить
значительную работу, нежели просто подставить в готовые формулы числовые
значения и получить результат. Точность оценивания зависит от уровня знаний
о проектируемой АИС. Уровень неопределенности знаний о будущей
автоматизированной системе зависит от стадии проектирования. На начальной
стадии оценка даже стоимости программного обеспечения может отличаться
от фактического значения в 4 раза , занижая или завышая стоимость этого
показателя. Неопределенность уменьшается на этапе завершения анализа
предметной области, отклонение уменьшается до коэффициента 2.0. Основной
вывод, который вытекает из анализа литературных источников, состоит в том,
чтобы оценка эффективности АИС выполнялась на этапе проектирования.
       Учитывая возможное отклонение предполагаемого эффекта от
фактического можно допустить нормальность закона распределения оценки
математического ожидания оценок эффективности и можно определить
гарантируемую оценку экономического показателя :
                          Rg = Rs – ασ R, где
       Rs – оценка математического ожидания показателя эффективности;
       σR – средняя квадратическая погрешность оценки Rs ;
       α - весомый коэффициент, зависящий от заданной вероятности (P),
который можно определить используя доверительную вероятность нахождения
показателя эффективности () в интервале *σR  = 2P – 1
       Получив значение  по стандартным таблицам, определяется ,
характеризующая доверительный интервал. Предлагаемый подход позволит с
заданной вероятностью определить все экономические показатели
эффективности АИС.


                             Гулик Т.В.
              Національна металургійна академія України
        ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ВИБОРУ
             НАПРЯМКІВ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ШАХТИ

      Реструктуризація є шляхом попередження або подолання криз.
Особливого значення проблема ефективної реструктуризації підприємств
набуває для вугледобувної промисловості. Це обумовлено тим, що ця галузь
відноситься до паливно – енергетичного комплексу і забезпечує енергетичну
безпеку держави. Ще однією важливою рисою, що потребує реструктуризації
шахт з метою адаптації до нових умов виробництва, є перебування гірничих
робіт на шахті в постійному руху.
    Дійова реструктуризація вугледобувних підприємств неможлива без
модернізації і підтримки основних фондів, приросту або збереження
потужності шахти. Ресурси, що направляються на підтримку потужності
збиткових шахт, необхідні для реструктуризації групи перспективних шахт, які
мають хороші шанси залишитися конкурентоспроможними. Отже,


                                     51
пріоритетним завданням реструктуризації є обґрунтований розподіл фінансових
ресурсів між різними об'єктами з метою максимізації приросту потужності
функціонуючих шахт і якнайповнішого забезпечення України вугільною
продукцією.
      У рамках одного підприємства можуть бути використані різні види і
методи реструктуризації, тобто на одній шахті доцільним є проводити
реконструкцію, на другій - резервування, на третій – підтримку потужності.
      Враховуючи викладене, без допомоги економіко-математичного апарату
здійснити вибір оптимального варіанту реструктуризації шахти неможливо.
Нами запропоновано економіко-математична модель оцінки варіантів
реструктуризації на багатокритерійній основі в області компромісу.
    Через специфіку шахт неможливо обмежитися тільки економічними
критеріями, оскільки не менш важливими є ті, які характеризують надійність
функціонування об'єкта господарювання. Крім того, об'єктивність, надійність і
достовірність ухвалення оптимального інвестиційного рішення істотною мірою
залежить від того, які складові векторного критерію враховуються в економіко-
математичній моделі. У даній постановці завдання головними вважаються:
    1) Виробничі витрати, млн грн /рік (Vi).
    2) Надійність технологічної системи шахти, часток одиниці (Рi).
    3) Максимум приросту потужності, тис. т (Di).
    4) Рівень концентрації гірничих робіт, лави (Li).
    У формалізованому виді економіко-математична модель має такий вигляд:
          {Vі ( X ), Pі ( X ), Dі ( X ), Lі ( X )}  opt,
                                                                         (1)
     при Vі( X )  min; Pі( X )  max; Dі( X )  max; Lі( X )  max ,
    де opt – оператор оптимізації, який підлягає ідентифікації відповідно до
формалізованого принципу оптимальності.
    Багатокритерійне завдання аналізу шахти як об'єкта інвестування може
бути зведене до завдання математичного програмування. Потрібно
максимально задовольнити систему вимог з урахуванням виконання умов
обмежень, накладених на параметри, що оптимізуються, у процесі локальної
оптимізації за критеріями (Vi), (Рi), (Di), (Li).
    При цьому економіко-математична модель завдання оцінки інвестиційної
привабливості шахти має вигляд системи
     Vі ( X )  Vі  Pі   Pі ( X ) Dі   Dі ( X ) Lі   Lі ( X )
max{                ;               ;               ;                }  min . (2)
      Vі *  Vі      Pі   Pі *     Dі   Dі *      Lі   L*і
                                   X € Ах
    Зважаючи на сформульований принцип оптимальності – мінімаксу,
здійснюється пошук компромісно-оптимального рішення за оцінкою
інвестиційного проекту шахти як великої системи. Отже, результатом даного
дослідження є компромісно-оптимальне рішення, тобто таке, яке не можна
поліпшити ні за однією з чотирьох складових векторного критерію, одночасно
не погіршивши його значення за будь-якою іншою складовою.



                                            52
                          Доюн Т.М.
             Национальный горный университет Украины
        СУЩНОСТЬ И ОСОБЕННОСТИ КОНЦЕНТРАЦИИ РАБОТ
                     В УГОЛЬНОЙ ОТРАСЛИ

    В угольной промышленности концентрация рассматривается на уровне
отрасли, предприятия и очистного забоя.
    Концентрация производства в масштабе отрасли возможна за счет
повышения уровня концентрации горных работ на действующих предприятиях
и более рационального их размещения по бассейнам и месторождениям.
Повышение уровня концентрации горных работ возможно за счет повышения
уровня концентрации работ в очистных забоях и сосредоточения их в
пространстве. Повышение уровня концентрации работ в очистном забое
возможно путем интенсификации и экстенсификации основных и
вспомогательных процессов.
    Основными направлениями повышения концентрации работ являются:
 при концентрации производства — строительство новых крупных шахт с
   учетом их размещения, исходя из потребности и эффективности добычи
   угля; ликвидация мелких и нерентабельных шахт; объединение
   действующих шахт горными работами с последующей их реконструкцией;
 при концентрации горных работ — увеличение нагрузки на очистной забой;
   совершенствование планировки горных работ; снижение удельной
   протяженности поддерживаемых выработок;
 при концентрации работ в очистном забое — увеличение уровня
   использования выемочного оборудования и нагрузки на очистной забой.
    На повышение общей интенсификации производства влияют следующие
факторы: повышение скорости выполнения основных и вспомогательных
процессов; использование факторов социального характера; снижение
устранимых потерь времени; взаимоувязка всех технологических звеньев шах-
ты.
    К основным показателям концентрации работ в угольной промышленности
относятся
 при концентрации производства — число шахт в отрасли; средняя нагрузка
   на шахту; отношение крупных шахт к общему их числу;
 при концентрации горных работ — уровень использования выемочной
   техники; нагрузка и длина очистного забоя; число действующих очистных
   забоев на шахтопласте; число одновременно разрабатываемых пластов;
   схема подготовки и система разработки шахтного поля;
 при концентрации работ в очистном забое — уровень использования
   выемочной техники; нагрузка на забой (при идентичных горнотехнических
   условиях отработки выемочных столбов); производительность труда рабо-
   чего.




                                   53
    К приоритетным направлениям концентрации работ на уровне шахты
относятся:
 сокращение площади шахтного поля, количества пластов в одновременной
   отработке;
 уменьшение числа действующих лав и перехода к высоконагруженным
   забоям с обеспечением воспроизводства очистного фронта;
 упрощение инфраструктуры шахты за счет указанных факторов и отсечения
   избыточности сети горных выработок, обеспечения схемы поэтапной
   рационализации горного отвода шахты.
    Обеспечение интенсивности и концентрации горных работ позволяют
модернизировать старые угольные шахты, добиться высоких показателей и не
требовать крупных государственных инвестиций в обновление потенциала
угольного производства. Создание укрупненных предприятий позволяет:
    повысить эффективность работы шахты за счет концентрации
      финансовых ресурсов на более приоритетных направлениях их
      использования и управленческих решений за счет объединения
      интеллектуального потенциала центрального аппарата управления
      предприятия и его подразделений;
    уменьшить количество операторов на угольном рынке;
    вести более обоснованную ценовую политику.


                      Теницкая Е.П.
         Национальный горный университет Украины
   ИННОВАЦИОННЫЙ ПОДХОД К РАЗРАБОТКЕ ЭКОНОМИКО-
      МАТЕМАТИЧЕСКОЙ МОДЕЛИ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ
ЭФФЕКТИВНОСТИ ПРОВЕДЕНИЯ ВЫРАБОТОК ШИРОКИМ ЗАБОЕМ

      В переводе с английского слово «innovation» означает «введение новаций,
новшеств». Поэтому к объектам инноваций относятся не только техника,
технология, материалы, но и новые подходы к обоснованию методик и
различного рода моделей, позволяющих внедрить новые технологии или
обосновать, в каких условиях их применение будет эффективным. В этой связи
рассмотрим новые подходы к разработке экономико-математической модели
экономической эффективности проведения выработок широким забоем.
      Отметим, что при проведении выработок узким забоем пустая порода
смешивается с углем, снижая его качество. Это увеличивает затраты на
транспортировку горной массы и ее обогащение на обогатительной фабрике.
При проведении выработок широким забоем уголь и порода отделяются от
горного массива раздельно. При этом уголь выдается на поверхность, а пустая
порода закладывается в околоштрековое выработанное пространство.
      На практике эффективность проведения выработок широким забоем
всегда сравнивалась с их проведением узким забоем. Это не позволяло учесть
снижение цены угля в зависимости от его зольности (засорения породой).



                                     54
Кроме того, формулы для определения стоимостных затрат получены
эмпирическим путем, сложны, а их достоверность не обосновывалась. В
качестве критерия себестоимости принималась себестоимость проведения
одного погонного метра выработок, что не позволяло учесть различную
зольность угля в сравниваемых вариантах, причем сравнение проводилось в
пределах добычного участка.
      При новом подходе к разработке экономико-математической модели
впервые в качестве критерия эффективности проведения выработок широким
забоем принят прирост прибыли в данном варианте по сравнению со вторым
вариантом – проведением выработок узким забоем, что позволяет учесть в
сравниваемых вариантах объем добычи угля, его зольность и производственные
затраты.
      Новым является также следующее: не смотря на то, что затраты на
проведение выработок в сравниваемых вариантах изменяются в основном в
пределах добычного участка, в модели учитываются объем и качество угля в
целом по шахте, чем достигается сопоставимость вариантов.
      Использование     количественного    экономического     критерия   и
инновационных подходов к разработке экономико-математической модели
позволило уйти от сложных эмпирических формул и поправочных
коэффициентов, учитывающих стоимость используемой техники и
технологических параметров, и установить границы экономической
целесообразности применения способа проведения выработок широким забоем.


                 Чернишева О.М., к.е.н. Воєводін С.О.
       Український державний хіміко-технологічний університет
       МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ СТРАТЕГІЧНОЇ ГНУЧКОСТІ
          ПІДПРИЄМСТВА У ШИННОМУ ВИРОБНИЦТВІ

     Стратегічна гнучкість підприємства у шинному виробництві полягає у
випуску широкого асортименту продукції за рахунок швидкого
переналагодження обладнання.
     Математична модель оптимального завантаження потужностей буде
мати вигляд:           r d  x   y c
                       i
                           i   i   i
                                       s
                                           s   s    max             (1)




                                           55
                                   t ij xi  q j T j ,
                                   i
                                  
                                   is i
                                       t x  y s Ts ,
                                   H
                                     s

                                  Qi  xi  Qi ,
                                                    B


  за умов                         
                                   xi  0,                                             (2)
                                  i  1...n,
                                  
                                   j  1...k ,
                                  
                                   s  k  1...m,
                                  
                                  
де хі – кількість одиниць продукції; і – кількість видів продукції; j – кількість
видів обладнання, що нечутливе до асортиментних змін; s – кількість видів
обладнання, що потребує переналагодження або заміни окремих частин; ri (di)
– прибуток (доход) від реалізації продукції і-го виду; tij, tis – витрати машинного
часу на випуск і-ї продукції на j-му або s-му обладнанні; Тj, Тs – ефективний
фонд часу j-го або s-го обладнання; сs – витрати на переоснащення або
придбання s-го обладнання; Qнi, Qвi – нижній та верхній ліміти випуску і-ї
продукції; qj – кількість обладнання j-го виду; уs – кількість обладнання s-го
виду; Δуs – кількість обладнання, що вимагає переналагодження або заміни.
   Методика визначення вихідних даних для побудування моделі:
   1)                            ri  Ci  Si ,
де Сі – ціна одиниці продукції (за вирахуванням відповідних податків, зборів та
ін.); Sі – собівартість одиниці продукції (без урахування ефекту масштабу),
може бути визначена ще на стадії проектування шини та відкоректована за
допомогою індексів цін на матеріали, зарплату та інших витрат;
   2) di – чистий доход від реалізації одиниці продукції;
   3) сs – визначається ринковими цінами на необхідне обладнання.
   Розв’язання задачі (1)-(2) відносно хі визначить оптимальні обсяги
виробництва продукції кожного виду, а отже дозволить сформувати
оптимальний асортимент для діючого обладнання, відповідний до вимог ринку
(за рахунок введення обмежень Qвi) та ефективності виробництва (за рахунок
введення Qнi).
       Визначення часу, необхідного для випуску оптимального асортименту,
дозволить визначити необхідну кількість обладнання кожного виду, тобто
створити оптимальну структуру потужностей за формулами (3)-(4):
                                  t x    ij iopt                  t xis iopt

                        qjopt    i
                                                    (3), ysopt    s
                                                                                 (4).
                                          Tj                           Ts
  Тоді, надлишки обладнання будуть дорівнювати: qj  qj  qjopt , ys  ys  ysopt .
  Подвійна задача має вид: UjqjTj  UsysTs  min ,                                  (5)
                                      j               s




                                                          56
                             tijUij   tisUis  ri (di ),
                             j          s
                            
  за умов                   yscs  0,                                     (6)
                            Uj , s  0,
                            
                            
де Ui,s – додана вартість на продукт і, створена на j-му або s-му обладнанні за
одиницю часу.
  Тоді вартість продажу (основа для її розрахунку) або альтернативного
використання одиниці j-го або s-го обладнання дорівнює:
                              Wj , s  Uj , soptTj , s .                 (7)
  Гранична умова моделі: якщо структура потужностей відповідає структурі
асортименту, тобто не потребує оновлення, то Δуs= 0 і задача (1)-(2)
перетворюється на звичайну задачу оптимального використання ресурсів
підприємства, яка може бути використана у оперативній діяльності фірми.




                                           57
                            СЕКЦІЯ 2
 АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
    __________________________________________________________

        Д.т.н. Величко А.Г., д.э.н. Ковальчук К.Ф., Фриман И.М.
           Национальная металлургическая академия Украины
        ЭФФЕКТИВНОСТЬ ИНВЕСТИРОВАНИЯ ПРОЦЕССА
        ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ОРИЕНТАЦИИ МОЛОДЁЖИ

      Рыночные условия хозяйствования характеризуются повышенной
динамичностью       производства,   риском     временной      безработицы,
необходимостью трудоустройства либо возможной смены работы в
условиях жесткой конкуренции на рынке труда. В этих условиях от
будущего специалиста с высшим образованием, подготовку которых
осуществляют высшие учебные заведения в настоящее время, требуются
высокий уровень профессионализма, безупречное качество выполняемой
работы, а также способность к адаптации и постоянному повышению
собственной конкурентоспособности на рынке труда. Будущий специалист в
социальном плане обязан быть целеустремленным, способным к
непрерывному саморазвитию, стрессоустойчивым, мотивированным и т.д.
      В этом аспекте важным          для академии фактором является
привлечение на учебу абитуриентов, будущих студентов, соответствующих
современным социальным требованиям к будущему специалисту.
      Опросы студентов и статистическая обработка их результатов
показали, что основными ценностями при выборе профессии, с точки зрения
большинства, являются:
    интересная работа;
    хорошая (то-есть высокая) заработная плата;
    возможность проявить себя, самореализоваться, самоактуализироваться.
      Ввиду изложенного профессиональная ориентация молодежи на
профессии, необходимые обществу, должна включать в себя информационные,
экономические и социально-психологические составляющие.
      Формы и виды профессиональной ориентации молодежи могут быть
классифицированы по уровню активности, по периодичности и срокам, по
степени охвата (сплошная, целевая либо выборочная аудитория), а также -
по инвестиционному характеру осуществления данного процесса.
      Максимальная        эффективность     инвестирования        процесса
профессиональной ориентации может быть достигнута оптимальным
сочетанием своевременного начального периода инвестирования, активной
формой освоения инвестиций и структурирования молодежной аудитории
по специализированным либо профилированным секторам охвата.
      В настоящее время в современных условиях хозяйствования вопросы
подготовки специалистов с высшим образованием являются актуальными
проблемами как для субъектов хозяйствования, так и для высших учебных
заведений.


                                    58
     Одним из существенных конкурентных преимуществ индустриальных
предприятий становятся квалифицированные технические менеджеры,
обладающие высокими адаптивными способностями к восприятию как
научно-технических достижений, так и социально-экономических новаций.
     Исходя из этого, перспективной целью, а также актуальной задачей
текущего периода для современного технического университета следует
считать подготовку специалистов, соответствующих требованиям динамично
развивающихся предприятий, которые действуют в условиях рыночной
экономики.
     Для реализации этой задачи требуется постоянное привлечение
инвестиций.
     Инвестиционные средства, используемые и привлекаемые в процессе
подготовки специалистов, могут быть дифференцированы по нескольким
критериям, а именно:
       по форме собственности инвестора – средства государственного
бюджета, средства муниципальных бюджетов, средства предприятий
различных форм собственности, средства фондов, средства частных лиц;
       по объему (периодам) инвестирования – полный объем подготовки
специалиста по определенному образовательно-квалификационному уровню,
либо частичный период подготовки специалиста на последних курсах –
устанавливается условиями конкурсного отбора по результатам обучения
на начальных курсах;
       по цели инвестирования – финансирование непосредственно процесса
подготовки специалиста, финансирование дополнительной подготовки
специалиста, либо социальная поддержка обучающегося в виде стипендий,
дотаций, доплат и т.д.
       Несколько видов инвестирования могут сочетаться в различных
вариантах и в определенные периоды подготовки специалиста.
     В зависимости от конкретных производственных задач и социальных
целей каждого инвестиционного проекта, направленного на подготовку
специалиста, превалирующую роль может играть каждая из перечисленных
форм инвестирования.


                Д.е.н. Алєксєєв І.В., Алєксєєва С.І.
         Національний університет “Львівська політехніка”
    МІСЦЕ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВИРОБНИЦТВА
 В ОЦІНЮВАННІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПЕРСПЕКТИВ ПІДПРИЄМСТВА

    Інвестиційні перспективи підприємства визначаються, значною мірою,
його підготовленістю до впровадження певних інновацій [1]. Така
підготовленість формується в процесі науково-технічної підготовки
виробництва (НТПВ), де визначаються: по-перше, ринкові перспективи виробу,
що проектується; по-друге, науково-технічні розробки, що мають стати
базовими для патентної захищеності майбутніх виробів; по-третє, склад


                                    59
технологій, які пропонується використовувати у виробництві; по-четверте,
склад і характеристики сировини та матеріалів, інструментів та оснащення для
виробництва, а також постачальників усіх названих компонентів. Інноваційна
спрямованість у розвитку національної економіки вимагає дотримуватися саме
такої послідовності у діях виробників продукції, а відповідно й оцінювання цих
дій потенційними інвесторами.
     При удаваній обізнаності щодо змісту НТПВ, реально інвестори
приділяють увагу лише оцінюванню ринкової перспективи майбутньої
продукції. Нині вітчизняними науковцями і практиками мало приділяється
уваги аналізу самого процесу, як то процесу підготовки виробництва, так і
процесу виробництва. Щодо розвитку НТПВ, то покладаються на іноземних
інвесторів, які разом з капіталом експортують, у кращому випадку, решту
факторів виробництва, окрім дешевої робочої сили. Однак, покладатися на
іноземні технології (в тому числі, устаткування), оснащення, високоякісні
матеріали та комплектуючі вироби, є занадто ризиковано для вітчизняної
економіки. Саме тому необхідно розробляти підходи для правильного
оцінювання самої НТПВ, а також використання цієї стадії життєвого циклу
виробу (підприємства) з метою визначення доцільності інвестицій. При цьому
слід розглядати доцільність інвестицій не лише з вузьких позицій отримання
позитивного ринкового результату від реалізації продукції, але також з точки
зору розвитку підприємства, його виробничої та матеріально-технічної бази,
бази реалізації НТПВ. Не в останню чергу слід оцінювати вплив інвестицій на
реалізацію загальнодержавних та регіональних науково-технічних та
економічних програм.
     Виходячи з викладеного, можна стверджувати, що НТПВ посідає одне з
провідних місць у процесі оцінювання інноваційних перспектив будь-якого
підприємства. Водночас, поставлені завдання вимагають визначення учасників
процесу, методів оцінювання та варіантів інтерпретації отримуваних
результатів оцінки. Звичайно, представники підприємства, зацікавленого в
інвестиціях, мають надавати цілком вичерпну та достовірну інформацію щодо
складу ринків збуту, устаткування і використовуваних технологій,
коопераційних     зв’язків    з   постачальниками      сировини,    матеріалів,
комплектуючих, інструменту, оснащення тощо. Інвестор має визначати
напрями переорієнтації щодо споживачів продукції, а відповідно й тих змін, які
необхідні для задоволення їхніх потреб. Отже, вже на стадії НТПВ необхідно
зробити вибір на користь тих наукових досягнень і технічних рішень, які
найбільшою мірою відповідатимуть вимогам споживачів конкретного
ринкового сегменту. Відповідно до цього вибору слід визначити склад
технологічних процесів і технічних засобів їх реалізації. Після цього варто
переглянути кооперативні зв’язки щодо постачання необхідних компонентів
виробництва. Тільки тоді можна розраховувати на правильну оцінку обсягів
інвестиційних ресурсів.
     Правильне оцінювання інвестиційних перспектив окремого підприємства
слід починати із стадії науково-технічної підготовки виробництва, для якої
вимагається розроблення прогнозних методів оцінювання ринкових перспектив


                                      60
продукції, технологій та устаткування, інструментів та оснащення, а також
рівня кваліфікації інженерно-технічних та робітничих кадрів.
                                 Література:
    Алексєєв І.В. Принципи організації технічної підготовки виробництва як
передумова регулювання розвитку підприємств // Вісник УАДУ при
Президентові України. – 2001. – № 3. – С. 71 – 75.


                       Д.е.н. Вакульчик О.М.
    Придніпровська державна академія будівництва та архітектури
 ВПЛИВ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПОТРЕБ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА
     НА РЕАЛІЗАЦІЮ ЙОГО ДИВІДЕНДНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

      В Україні сформовано значний прошарок власників, які приватизували
акції підприємств без грошового внеску за рахунок сертифікатної приватизації,
внаслідок чого дивіденди розглядаються ними не як зворотній потік раніш
інвестованих коштів, а як прямі доходи. При відсутності прибутку такі
акціонери намагаються перевести активи у ліквідну форму за рахунок
цілеспрямованого доведення        підприємства до збиткової діяльності і
банкрутства. Таким чином, головна проблема корпоративного управління
полягає сьогодні не стільки у формуванні досконалої дивідендної політики
щодо розподілу прибутку, скільки у створенні ефективної системи оцінки
стану корпорацій на основі економічних показників, які б характеризували
потенційну здатність підприємства створювати вартість у розмірі, що є
достатнім для задоволення інтересів усіх учасників корпоративного управління.
Отже, сучасний рівень розвитку економіки українських підприємств вимагає
визначення такої характеристики АТ, як його дивідендний потенціал (ДП),
який, навіть при збитковій діяльності, має оцінити здатність підприємства
сплачувати дивіденди у майбутньому.
      Показники, що запропоновані для оцінки ДП, характеризують фактори,
які впливають на процеси не тільки формування дивідендного потенціалу, а і
обмеження його реалізації.
      Такі чинники, як: група дивідендного потенціалу (ГДП), запас
дивідендного потенціалу (ЗДП), питома додана вартість (Пдв), відображають
прямий вплив на формування ДП – чим більше значення показників, тим вищий
рівень ДП. Ці фактори характеризують здатність підприємства створювати
вартість у розмірі, що, по-перше, – покриває всі витрати проміжного
споживання, по-друге, – дозволяє сплачувати заробітну плату робітникам на
середньогалузевому рівні і, по-третє, – забезпечує прибутковість власного
капіталу у відповідності з максимально досягнутим рівнем доходності АТ
відповідної галузі.
       В свою чергу, показники реалізації інвестицій (Рі) та реалізації
оборотних інвестицій (Роі) при зростанні їх значень обмежують реалізацію
дивідендного потенціалу акціонерного товариства.
      Показник Рі розраховується як відношення інвестиційних потреб


                                     61
підприємства до його можливостей, які визначаються обсягом власних
інвестиційних коштів. Таким чином, показник Рі характеризує частку
внутрішніх фінансових джерел, які можуть бути спрямовані на реінвестування.
Якщо Рі > 1 – це означає необхідність залучення додаткових зовнішніх
інвестицій або подальшого накопичення власних коштів. Відповідно, при Р і < 1
у підприємства є можливості іншого використання доходів – спрямування їх на
споживання – наприклад, на виплату дивідендів. Показник Рі дозволяє
врахувати вплив фактору ступеня зносу основних засобів на дивідендний
потенціал АТ – чим більша величина Рі , тем менше імовірність того, що
підприємство віддасть перевагу дивідендним виплатам замість реінвестиції
отриманих прибутків.
       Іншим напрямком використання прибутку є необхідність підприємства у
поповненні своїх оборотних коштів за рахунок оборотних інвестицій, що
потрібні для забезпечення нарощування виручки при розширеному
виробництві. Співвідношення потреби у оборотних інвестиціях та власних
можливостей підприємства формує коефіцієнт реалізації оборотних інвестицій
(Роі).
       Слід зазначити, що показники Рі та Роі не мають однозначно
негативного впливу на доходи власників – якщо їх значення вказують на
обмеження реалізації ДП, то позитивний вплив у такому разі реалізується
шляхом підвищення доходів акціонерів за рахунок іншого напрямку, а саме –
зростання вартості самого акціонерного товариства та його акцій.
       Узагальнюючим оціночним критерієм, який повинен об’єднати всі
зазначені показники та враховувати напрями та ступінь впливу окремих
факторів, має бути інтегральний показник, що дозволить порівнювати
досліджуваний об’єкт з іншими підприємствами та будувати рейтинги, за
якими надаються       певні переваги при вкладанні коштів потенційними
інвесторами або при розробці стратегій розвитку власниками акціонерного
товариства.


                          К.е.н. Педько А.Б.
              Національна металургійна академія України
           ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ПРОМИСЛОВОСТІ:
                       ЗМІНА ПРІОРИТЕТІВ

      В умовах, коли держава практично не вкладає коштів у промисловий
сектор економіки, головним інвестором виступає національний та іноземний
бізнес. Добре це чи погано? Однозначної відповіді на це запитання не існує.
      З одного боку, відсутність державних капіталовкладень сприяє деградації
раніше розвинених капіталомістких галузей промисловості, зокрема вугільної
галузі, машинобудування (верстато- і приладобудування, радіоелектроніки),
легкої промисловості, місцевої промисловості, галузей, що обслуговують
житлово-комунальне господарство та інших. Хронічний дефіцит державного
фінансування науково-технічної сфери призвів, серед іншого, до втрати зв’язку


                                     62
між наукою і промисловістю, внаслідок чого переважна більшість нових
технологій, що впроваджується вітчизняними підприємствами, має іноземне
походження. Можна констатувати, що технологічний уклад української
промисловості (як і економіки в цілому) абсолютно не відповідає сучасним
реаліям.
       З іншого боку, цю ситуацію покращує приватний бізнес. На сьогодні він
опанував майже всі сфери діяльності, в яких має місце швидкий обіг капіталу,
або зростаючий попит, або преференційний режим роботи, або поєднання всіх
цих чинників. Завдяки приватним інвестиціям стрімко розвиваються харчова
промисловість, меблева та деревообробна галузь, сектор побутової хімії, галузь
будматеріалів. Є позитивні зрушення в таких капіталомістких галузях, як чорна
металургія, окремі підгалузі машинобудування (судно- і автомобілебудування),
хімічна промисловість. Не можна залишити поза увагою і бурхливе зростання
непромислового сектору (насамперед, банківського бізнесу, мобільного зв’язку,
будівництва, роздрібної торгівлі, автоперевезень).
       Подальші структурні зрушення в промисловості безпосередньо пов’язані
з двома найбільшими викликами сьогодення: можливим вступом України до
СОТ і жорстким пресингом з боку РФ у газовому питанні. Цілком зрозуміло,
що головними економічними пріоритетами як держави, так і бізнесу в цих
умовах мають стати:
        енергозбереження;
        тотальне зниження виробничих і позавиробничих витрат.
       На сьогодні існує обопільне прагнення інтенсифікувати впровадження
енергозберігаючих технологій. За підрахунками секретаря РНБО В. Гайдука, за
рахунок підвищення ефективності використання природного газу Україна може
зекономити за три роки до 10 млрд. куб. м. цього палива [1]. Дії великого
бізнесу в цьому напрямку більш конкретні. Так, у 2006 році ВАТ “Міттал Стіл
Кривий Ріг” отримало від ЄБРР кредит на суму 200 млн. доларів США
терміном на 7 років для удосконалення технології виробництва, підвищення
продуктивності і зменшення енергоспоживання [2].
       Скорочення витрат у промисловому бізнесі можливо за рахунок
раціонального використання усіх видів ресурсів, підвищення продуктивності
праці і зростання обсягів виробництва. В цій справі не останню роль має
відігравати і держава. Добре відомо, що суттєва частка позавиробничих витрат
припадає на фіктивні витрати, які штучно створюються з метою заниження бази
оподаткування. Тому впровадження стимулюючих систем оподаткування
(приміром, регресивно-динамічної системи оподаткування прибутку
підприємств) замість нині діючих фіскальних схем сприятиме кардинальному
підвищенню ефективності роботи промислових підприємств.
                                  Література:
1. http://www.zerkalo-nedeli.com
2. http://www.ebrd.com/new/pressrel/2006/38apr21r.htm




                                      63
                         Фриман Е.М.
         Национальная металлургическая академия Украины
     ОСОБЕННОСТИ ИНВЕСТИЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ НА
      СОВРЕМЕННЫХ ПРОМЫШЛЕННЫХ ПРЕДПРИЯТИЯХ

      В современной рыночной экономике наиболее существенным
конкурентным преимуществом становится мобильность бизнеса, его
диверсификация в пространстве (многоцелевые корпорации) и во времени
(модернизация условий и результатов производства). В этой связи наиболее
мобильный ресурс - финансовые средства, становится наиболее дефицитным, а
инвестиционная деятельность субъектов хозяйствования - наиболее значимой
для реализации целей промышленных предприятий.
       Можно      выделить    следующие    особенности     инвестиционной
деятельности на современных промышленных предприятиях:
 инвестиции ориентированы на стратегический результат, так как являются
   структурным решением;
 высокая значимость результатов инвестирования для предприятия -
   эффективная инвестиция значительно повышает конкурентную позицию
   субъекта хозяйствования, а неудачная - может привести к фатальным
   результатам (банкротству);
 дефицит объективной информации при принятии инвестиционных решений
   из-за эффекта коммерческой тайны и неопределенности будущих
   положительных денежных потоков и, как следствие, возрастающие риски;
 очередность (многоэтапность) реализации инвестиционных проектов,
   требующая соответствующего сетевого планирования и управления;
 наличие инновационной составляющей в инвестиционных проектах для
   современной промышленности, т.е. практическое отсутствие полных
   аналогов для каждого инвестиционного проекта;
 управление инвестиционными проектами в промышленности имеет
   полисферный характер, т.е. включает операционную, маркетинговую,
   кадровую, финансовую и инновационную составляющие. Причем в
   зависимости от конкретных особенностей проекта консолидирующую роль
   может играть каждая из составляющих менеджмента.
       Эти особенности современной инвестиционной деятельности в
промышленности предполагают формирование команд менеджеров для
управления инвестиционными проектами на предприятиях.
       Эффективность инвестиционной деятельности на предприятии
повышается за счет оптимального распределения управленческих кадров между
командами управления инвестиционными проектами и мотивации каждого
менеджера инвестиционного проекта на конечный результат за счет
персонифицированной оценки.




                                   64
                          Письменная А.А.
            Национальна металлургическая академия Украины
             ИНВЕСТИРОВАНИЕ КАК БИЗНЕС-ПРОЦЕСС

      Значимость     инвестиционной      деятельности      на    современном
металлургическом предприятии определяется рядом причин, среди которых
значительный моральный и физический износ материально-технической базы,
повышение роли нематериальных активов в производственной деятельности,
диверсификация производства, требующая затрат на освоение и продвижение новых
видов продукции.
      Эффективность инвестирования на предприятии в значительной степени
определяется правильной организацией данного процесса. Для повышения
качества инвестиционной деятельности целесообразным является ее
рассмотрение в рамках процессного подхода и определение основных
характеристик соответствующего бизнес-процесса (необходимых ресурсов,
конечного результата и его пользователей, а также основных задач, которые
должны быть реализованы в рамках исследуемого процесса). Для этого
необходимо     определить      сущность   категорий     «бизнес-процесс»    и
«инвестиционная деятельность».
      Бизнес-процесс представляет собой систему логически связанных
действий, которые реализуются в определенной последовательности и
приводят к превращению ресурсов в конечный результат, который будет иметь
ценность для пользователя [1].
      Инвестиционной деятельностью является совокупность практических
действий граждан, юридических лиц и государства относительно реализации
инвестиций. В свою очередь инвестиции - это все виды имущественных и
интеллектуальных     ценностей,     которые    вкладываются      в   объекты
предпринимательской деятельности, в результате которой создается прибыль
или достигается социальный эффект [2].
      Таким образом, исходя из приведенных определений, возможно выделить
основные составляющие бизнес-процесса инвестирования.
      Так, исходными ресурсами являются результаты анализа наличных на
предприятии имущественных и интеллектуальных ценностей (данные о
технико-технологическом уровне производства и предложения по его
повышению, информация о наличии и возможности привлечения финансовых
ресурсов для осуществления инвестиций), а также внешняя информация,
связанная с анализом передовых достижений техники и технологии.
      Конечная цель любой предпринимательской деятельности и
инвестирования как ее части согласно приведенного определения – получение
прибыли или социального эффекта. Однако автор считает, что конечным
результатом инвестиционной деятельности предприятия является повышение
его    конкурентоспособности.     Оценка    конкурентоспособности      может
проводиться на основе моделей интегральной оценки, которые включают такие
показатели, как повышение технико-технологического уровня производства,


                                     65
рост объема реализации, увеличение доли рынка и прирост прибыли
(прибыльности) в том числе.
      Основными этапами осуществления инвестиций являются: разработка
плана инвестиционной деятельности (выделение набора проектов или
мероприятий, определение их первоочередности); определение потребности в
ресурсах для осуществления проекта, источников финансирования, стоимости
капитала; оценка экономической эффективности инвестиций; непосредственная
реализация проекта; контроль реализации проекта, его мониторинг; оценка
влияния проекта на конкурентоспособность предприятия.
      Пользователями результата являются собственники предприятия, так как
изменение конкурентоспособности отражается на прибыльности предприятия
и, кроме того, в результате процесса инвестирования изменяется стоимость,
состав и структура активов предприятия.
      Определенность используемых ресурсов и конечного результата
позволяет оценить эффективность процесса инвестирования, регламентация
инвестиционной деятельности с использованием процессного подхода
повышает его управляемость, что в целом повышает качество реализации
инвестиционной деятельности на предприятии.
                                 Литература:
1.    Довбня С.Б., Переверзєва О.О. Моделювання бізнес-процесів як інструмент
управління металургійними підприємствами // Металлургическая и горнорудная
промышленность
2.    Закон Украины «Об инвестиционной деятельности» №1561-XІІ от 18.09.91


                  К.т.н. Мамон Е.М., Жидкова Н.П.,
              Національна металургійна академія України
               СТОСОВНО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ
        “ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА”

      На сучасному етапі ведення господарської діяльності підприємства в
значній мірі потребують запозичення або залучення додаткових ресурсів. При
цьому обов’язково оцінюється ефективність використання таких ресурсів.
      Одним із основних джерел поповнення ресурсів є інвестиції.
      Стратегічний інвестор проявляє свою зацікавленість в об’єкті
інвестування, спираючись на інвестиційну привабливість останнього.
      В сучасній економічній науці присутні ряд визначень поняття
інвестиційної привабливості підприємства (ІПП). Для проведення аналізу
визначень скористаємося даними таблиці.
        Визначення поняття „ Інвестиційна привабливість підприємства”
             Джерело                                Визначення
Бланк     И.А.   Инвестиционный   Оцінка інвестиційної привабливості проводиться
менеджмент.- К.: МП « ИТЕМ»       інвестором при визначенні в якості об’єкту
ЛТД      «ЮНАЙТЕД      ЛОНДОН     інвестування компанії і фірми, що мають найкращі
ТРЕЙД ЛИМИТЕД» 1995.-448с. (      перспективи розвитку і можуть забезпечити
стор. 82)                         найбільш високу ефективність інвестицій.


                                        66
             Джерело                                  Визначення
Савчук     В.П.,Прилипко           Інвестиційна привабливість підприємства – це
                               С.И.,
Величко Е.Г. Анализ и разработка   інтегральний показник окремого підприємства як
инвестиционных       проектов.    –об’єкту майбутнього інвестування з позиції
Учебное пособие. – К.: Абсолют –   перспективності розвитку об’ємів і перспективи
В, Эльга, 1999. – 304с.(стор.26)   використання активів, їх ліквідності, стану
                                   платоспроможності та фінансової стійкості
Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз Під інвестиційною привабливістю підприємства
суб’єктів          господарювання: розуміється доцільність вкладання в нього вільних
Монографія. – К.: КНЕУ, 2001. – коштів. Вона аналізується зовнішніми суб’єктами з
387 с.    (стор. 328)              метою вибору найкращого варіанту вкладання
                                   вільних коштів.

Методика інтегральної оцінки           Інвестиційна привабливість підприємства – це
інвестиційної       привабливості      рівень задоволення фінансових, виробничих,
підприємств     та     організацій.    організаційних та інших інтересів інвестора щодо
Затверджена наказом Агентства з        конкретного підприємства, який може визначатися
питань запобігання банкрутству         чи оцінюватися значенням відповідних показників,
підприємств та організацій . від 23    в тому числі і інтегральної оцінки
лютого 1998 р. №22

      Кожне з цих визначень, на думку авторів, не враховує той факт, що на
ІПП впливають фактори, що визначають ефективність інвестиційного рішення,
яке приймається, а також фактори невизначеності та ризику.
      Пропонується визначати поняття ІПП в такій редакції:
      „Інвестиційна привабливість підприємства – це стан підприємства, що
задовольняє інтереси інвесторів, з обґрунтованою вірогідною оцінкою ризику і
потенційної дохідності інвестицій з урахуванням ринкової вартості ресурсів
(землі, води, нерухомості), який визначається оціночними показниками
ефективності виробництва, в тому числі і інтегральним показником”.


                                       Тесленок І. М.

          Запорізький національний технічний університет
   ІННОВАЦІЙНА СКЛАДОВА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ
      ГАЛУЗЕЙ ПРОМИСЛОВОСТІ ЗАПОРІЗЬКОГО РЕГІОНУ

      Сьогодні    інновації   перетворилися     у      важливий     фактор
конкурентоспроможності та швидкого економічного розвитку не тільки
компаній, але й галузей та держав. Роль інноваційного фактора в процесі
економічного розвитку обумовила вибір Україною інноваційної моделі росту.
Привабливими для вкладання коштів повинні стати ті галузі промисловості, які
ефективно впроваджують нові технологічні процеси і освоюють виробництво
нових видів продукції.
      Безумовно, що ключовими і першорядними завданнями стійкого розвитку
на Україні є структурні перетворення господарства на основі інноваційно-
інвестиційної моделі і прискореного розвитку галузей. Однак, при виборі


                                             67
напрямів і моделей інноваційного розвитку слід враховувати особливості та
науково-технічний і ресурсний потенціал регіонів.
      Мета дослідження полягає у визначенні тих галузей промисловості
Запорізького регіону, які будуть привабливими для інвестування і забезпечать
регіональні економічні переваги на внутрішньому і зовнішньому ринках.
      Загальним проблемам інвестиційної привабливості Запорізької області
приділяється сьогодні багато уваги як з боку науковців, так і з боку державних
органів управління. За об’ємом прямих іноземних інвестицій Запорізький
регіон займає четверте місце в Україні. Крім цього область посідає п’яте місце
за результатами оцінювання інвестиційної привабливості. Однак, інноваційна
складова інвестиційної привабливості галузей промисловості залишається поза
увагою.
      Для визначення інвестиційно-привабливих галузей промисловості нами
були розглянуті шість показників, які найкращим чином віддзеркалюють
інноваційну діяльність промислових підприємств регіону, а саме: обсяги
бюджетного фінансування науково-технічних робіт в галузях промисловості;
обсяги інноваційних витрат в галузях промисловості; впровадження нових
технологічних процесів в галузях промисловості; освоєння виробництва нових
видів продукції в галузях промисловості; питомі обсяги інноваційних витрат на
впровадження нових технологічних процесів в галузях промисловості; питомі
обсяги інноваційних витрат на освоєння виробництва нових видів продукції в
галузях промисловості.
      Дослідивши динаміку цих показників протягом 2000 - 2004 рр. у рамках
технологічних укладів і зробивши бальну оцінку галузей промисловості
Запорізького регіону, ми визначили, що найбільш привабливими для
інвестування є наступні галузі промисловості: виробництво електричного і
електронного устаткування; виробництво повітряних і космічних літальних
апаратів; кольорова металургія; виробництво машин та устаткування; харчова
промисловість. Саме ці галузі промисловості за рахунок здійснення ефективної
інноваційної діяльності спроможні досягати високих результатів, формувати
конкурентні переваги і швидко адаптуватися до мінливих умов зовнішнього
середовища.
      Слід зауважити, що протягом 2000 - 2004 рр. галузі п’ятого
технологічного укладу поступово розвивалися, нарощуючи обсяги
фінансування інноваційної діяльності і впроваджуючи нові технологічні
процеси і нові види продуктів. Все це говорить про те, що Запорізький регіон
укріплює свій потенціал і активно сприяє реалізації принципів інноваційно-
інвестиційної моделі розвитку економіки України.


                          Горобец И. О.
            Национальная металлургическая академия Украины
         К ПРОБЛЕМЕ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ПОДДЕРЖКИ
      ИНВЕСТИЦИОННОЙ ПРИВЛЕКАТЕЛЬНОСТИ РЕГИОНОВ



                                      68
      Одной из насущных проблем экономики и демографии Украины является
снижение уровня и качества жизни, занятости и численности населения сел и
малых городов. Отток трудоспособного населения в крупные города, а часто и
за рубеж страны связан, прежде всего, с отсутствием рабочих мест и низким
уровнем заработной платы. Поэтому одной из первоочередных задач
государства является повышение инвестиционной привлекательности таких
регионов, их возрождение.
      Выполнен анализ состояния и возможностей повышения инвестиционной
привлекательности регионов Украины в которых наблюдается отток
трудоспособного населения. На основе анализа изменения структуры
промышленного производства Украины показано снижение индекса
промышленного производства в традиционных для Украины отраслях
(металлургия, машиностроение, легкая промышленность). Показано также, что
основная часть инвестиций направляется в непроизводственную сферу.
Следовательно, для совершенствования структуры промышленности Украины
и ее рационального размещения по регионам необходимо обеспечить
государственное регулирование инвестиций.
      Сделана попытка рассмотреть возможные варианты инвестиционных
проектов, способных решить проблему создания новых рабочих мест.
Стратегические сценарии совершенствования геодемографической и
отраслевой структуры промышленности страны могут предусматривать два
основных пути:     создание новых предприятий и перенос действующих
предприятий из крупных городских центров в «умирающие» регионы.
      На основе анализа мирового опыта показано, что перспективы развития
металлургии, литейного производства и, на их основе, машиностроения
должны быть связаны с государственными приоритетами развития
энергосбережения. Проекты для легкой и пищевой промышленности могут
быть ориентированы на преимущества внедрения на Украинский рынок
известных брендов ведущих фирм, что создает возможность быстрого возврата
инвестиционных вложений и уменьшает риски вхождения в рынок. В качестве
перспективного направления рассмотрена и возможность создания
государственных образовательных центров, что будет способствовать
снижению социальной напряженности в крупных городах и обеспечит
потенциально высокую окупаемость таких проектов при продаже зданий
университетов в центральных городах.
      Предложены этапы формирования программ государственной поддержки,
которые должны создаваться и контролироваться экспертными группами с
участием муниципальных и центральных органов власти и специалистов
соответствующих отраслей.


                           К.е.н. Касич А.О.
          Кременчуцький державний політехнічний університет
            ДИНАМІКА ТА ПЕРСПЕКТИВИ АКТИВІЗАЦІЇ



                                    69
                  ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

      Питання залучення та використання прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в
межах національної економіки до цього часу не має однозначного трактування.
Цей процес має як позитивні, так і негативні наслідки.
      За таких умов, на нашу думку, слід дослідити практику залучення і
використання іноземних інвестицій іншими країнами.
      Світова економіка в 1999-2000 роках пережила фактично інвестиційний
«бум». Однак в 2001 році загальний обсяг ПІІ почав зменшуватись. Так, в 2002
та 2003 рр. обсяги ПІІ істотно зменшились порівняно з 2000 та 2001 роками.
Основною причиною зниження інвестиційної активності стало те, що в кінці
1990 та на початку 2000-х років значна частина великих ТНК працювали в
умовах розбалансованості фінансових ресурсів. Після двох років (2000, 2001)
збиткового функціонування в 2003 році середній чистий прибуток провідних
500 компаній в США зріс на 540%. Аналогічно середній чистий прибуток 1000
самих більших компаній з Азії (головним чином ТНК з Японії, Китаю,
Малайзії, Південної Кореї) зріс на 128% порівняно з 2002 роком. Відповідно
компанії повертаються до інвестиційно-орієнтованих стратегій подальшого
розвитку.
      Певне відновлення позивної динаміки інвестиційної діяльності
спостерігалось вже в 2004 році. Як свідчать прогнози UNCTAD, глобальні
потоки прямих іноземних інвестицій будуть зростати і в 2007 році.
      Перспективи      майбутньої     динаміки     пояснюються    наступними
очікуваними факторами:
      - рівень глобальних відсоткових ставок буде залишатись досить низьким,
зберігаючи вартість корпоративного інвестування на достатньо низькому рівні;
      - переважна більшість компаній очікує зростання доходів, а, отже, їх
можливості інвестувати розширяться;
      - інтенсифікація політичних зусиль на національних рівнях може
стимулювати додаткові потоки ПІІ.
      Прогнозована здатність ПІІ впливати на економічну динаміку
пояснюється ще й тим, що трансформаційні економіки, які проводять
структурні реформи в найближчі роки для забезпечення їх зростання
потребуватимуть інвестиційних ресурсів.
      Найбільш привабливими регіонами для ПІІ, як очікується, будуть Азія,
Тихоокеанський регіон, а також Центрально-Східна Європа (Бразилія, Мексика,
Аргентина, Китай, Венесуела).
      Таким чином, ринок ПІІ це ринок, який динамічно змінюється, реагуючи
на будь-які позитивні чи негативні зміни збільшенням або зменшенням обсягів.
      За будь-якого сценарію розвитку світового ринку питання конкуренції за
ПІІ між інвестиційно-дефіцитними країнами буде ставати більш актуальним, а
відтак необхідно досліджувати фактори інвестиційної привабливості
національної економіки.
      Основними факторами, на нашу думку, є:
      1) різниця в темпах економічного зростання окремих національних


                                     70
        економік (розвинутих країн та країн, що розвиваються);
     2) рівень інтегрованості національної економіки у світогосподарську
        систему;
     3) обсяги здійснюваних інвестицій національними інвесторами;
     4) рівень довіри з боку іноземних інвесторів до уряду країни й інші.
     Враховуючи вищевикладене, слід зауважити, що Україна повинна
намагатися стати найбільш інвестиційно-привабливою країною.


                 Краснов А.С., к.э.н. Семёнова Т.В.
          Национальная металлургическая академия Украины
          ПРОБЛЕМЫ ЭФФЕКТИВНОГО ПРИВЛЕЧЕНИЯ
     МЕЖДУНАРОДНЫХ ИНВЕСТИЦИЙ В ЭКОНОМИКУ УКРАИНЫ

      В связи с продолжением экономических реформ в Украине наиболее
актуальной стала проблема организации притока иностранных инвестиций в
экономику нашей страны. Несмотря на множество проблем в украинской
экономике, многие ведущие экономисты оптимистически настроены
относительно возможностей страны в формировании благоприятного для
иностранцев инвестиционного климата. Будущее нашей страны неразрывно
связано с привлечением в широких масштабах в экономику Украины
иностранных инвестиций. Успешность инвестиционной деятельности связана с
выбором альтернативы – либо социально-ориентированный научно-
технический прорыв в будущее, либо бесперспективная сырьевая ориентация
страны.
      Иностранный капитал может внести в страну достижения научно-
технического прогресса и передовой опыт управления. Кроме того,
привлечение иностранного капитала в материальное производство намного
выгоднее получения кредитов для закупок необходимых товаров, которые лишь
умножают общий государственный долг.
     Исследования инвестиционного механизма в Украине позволили
определить основные проблемы эффективного привлечения иностранных
инвестиций в экономику нашей страны. Наиболее важными среди них
являются:
     1. Низкий международный рейтинг страны.
     2. Препятствия на пути либерального инвестиционного законодательства.
     3. Различные административные и таможенные барьеры.
     4. Экономическая политика и конъюнктура рынка.
     Крайне негативные последствия как для судьбы ряда предприятий, так и
для инвестиционного климата Украины в целом, могут повлечь за собой
изменения в законе «О хозяйственных обществах», которые предусматривают
снижение планки кворума для общего собрания акционеров с 60% до 50% от их
общего числа. Это означает, что с акционерами, не владеющими контрольным
пакетом акций, можно не считаться. А ведь далеко не каждого инвестора
интересует контрольный пакет. Подавляющее большинство западных компаний


                                    71
предпочитают хранить свои средства в разных корзинах: применять
портфельные инвестиции, покупая пакеты акций в максимально большом
количестве разных акционерных компаний. Когда права миноритариев
защищены– это очень хороший механизм диверсификации рисков для
вложения средств. В противном случае будут формироваться новые монополии,
а ряд западных компаний продадут свои акции и уйдут с нашего рынка.
     Согласно рекомендациям иностранных экспертов, для улучшения притока
иностранных инвестиций в Украину необходимо:
- обеспечить право собственности на землю, равноправное участие иностранцев
в приватизации;
- развернуть работу Агентства по содействию инвестициям, создать
соответствующую инфраструктуру;
- обеспечить правовые гарантии, особенно при налогообложении, уменьшение
сборов.
     Без этих перемен рискованно вкладывать инвестиционные средства в
дорогостоящие проекты.
      Роль государства должна сводиться к созданию системы стимулов,
направленных на привлечение иностранного капитала. Совершенствование
законодательной базы инвестиционной деятельности в Украине, проведение
необходимых организационных мероприятий позволит значительно улучшить
инвестиционный климат в стране, создать эффективное рыночное хозяйство,
войти в число высокоразвитых стран.


                   Асеев И.Б., Литвяк И.В.
                      «СЖС Украина»
       ТИПОВАЯ СХЕМА РЕАЛИЗАЦИИ ИНВЕСТИЦИОННЫХ
           ПРОЕКТОВ КОМПАНИЕЙ «СЖС УКРАИНА»

      Группа компаний СЖС (SGS Societe Generale de Surveillance S.A.) была
основана в 1878 году. Широкий географический охват и компетенция СЖС
четко определяют лидирующие позиции компании в области инспекционных
услуг, верификации, тестирования и сертификации.
      Компанией накоплен существенный опыт разработки и реализации
инвестиционных проектов. Типовая схема реализации инвестиционного
проекта представлена ниже.
                  Этапы реализации инвестиционного проекта
              ( СЖС как Технический представитель заказчика)



      Проект
                                                           Приемно-
      Оценка              Закупка        Реализация       сдаточные
   предложений
                                                          испытания
     Контракт                       Этап I


                                    72
                                                                                     Stage IV
            Этап 1                        Stage II                 Stage III      Commissioning,
       Проект, подготовка               Procurement               Realisatio        Acceptance
         предложений,                                                 n
           контракт

     На данном этапе компания СЖС обеспечивает: установление
технических требований, подготовку заявки, управление процедурой
поступления предложений, оценку предложений согласно параметрам,
условиям поставки, обеспечение качества, гарантии, квалифицирование
Поставщиков и суб- контракторов, техническое и правовое консультирование.
                                     Этап II


     Stage I                                                              Stage IV
                              Этап II              Stage III           Commissioning,
    Design,
      Bid                    Закупка              Realisatio             Acceptance
                                                      n
   Evaluation
     Услуги
    ContractСЖС на этом этапе: проработка процедур обеспечения / контроля
качества поставщиков; производственный контроль на предприятии
производителей; освидетельствование тестов приема производства (FAT) и
оценка результатов; погрузка и наблюдение за приготовлением к
транспортировке (упаковка, маркировка, предпогрузочная инспекция);
консультирование по CE маркировке.
                                   Этап III


                                                                                   Stage IV
              Stage I                                                               Stage IV
                                                                                Commissioning,
             Design,                 Stage II               Stage III
                                                                                Commissioning,
                                                                                  Acceptance
          Bid Evaluation           Procurement            Реализация              Acceptance
             Contract


     Услуги СЖС: наблюдение за работами по возведению объекта, одобрение
проведения оплат генеральному подрядчику субподрядчикам, отслеживание
испытаний неразрушающего контроля и поставляемой документации.
                                 Этап IV


                  Stage I
                 Design,              Stage II                  Stage III           Этап IV
                    Bid             Procurement                Realisatio          Приемо-
                Evaluation                                         n              сдаточные
                 Contract                                                         испытания
     Услуги СЖС: подготовка и проверка процедуры запуска; отслеживание
процесса «холодного запуска»; отслеживание пробного запуска; оценка
результатов испытаний; отслеживание запуска и окончательной приемки;
проверка документации уже выполненного проекта; отслеживание обучения


                                                 73
персонала, анализ и проверка операционных процедур, подготовка планов
обслуживания и работы.
     Таким образом, типовая схема реализации инвестиционного проекта
охватывает 4 последовательные стадии – от проектирования до приемо-
сдаточных испытаний.


                                   Охлопкова Т.Л.
                    Національна металургійна академія України
  ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ ЯК ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ
            СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
      Не має потреби в додатковому обґрунтуванні твердження, що саме
інноваційна діяльність – це головне джерело суспільного прогресу, і саме вона
відіграє провідну роль у вирішенні проблем економічного, соціального й
культурного розвитку. Впровадження інновацій дає змогу підприємствам
оновити продукцію, підвищити її технічний рівень та конкурентоспроможність,
збільшити обсяги реалізації, застосовувати енергозберігаючі технології,
покращити матеріально – технічну базу підприємства, виконувати науково –
дослідні роботи та підвищити наукомісткість виробництва. Водночас необхідно
відмітити, що інноваційні впровадження у виробництво є досить
капіталомісткими     і потребують значних інвестиційних ресурсів, тобто
проведення активної інвестиційної діяльності. Саме такий підхід забезпечить
підприємству конкурентні переваги, допоможе зміцнити ринкові позиції та
надасть можливість розвиватися на перспективу.
      Проте в сучасних умовах у зв’язку з обмеженістю власних коштів
інвестиційна діяльність більшості промислових підприємств зводиться лише до
простого відтворення та підтримку існуючого рівня виробництва, і в меншій
мірі спрямована на реалізацію інноваційних проектів.
      Важливим завданням на сьогодні є виявлення основних факторів, які
стримують розвиток інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства,
розробка механізму, за допомогою якого можливо активізувати інвестиційні
ресурси в інноваційну сферу, розвиток підприємства на основі інноваційної
стратегії та ін.
      Крім того, необхідним є удосконалення теоретико-категорійного апарату,
проведення дослідження сутності інноваційно–інвестиційної діяльності,
визначення співвідношення цих економічних понять та виявлення їх основних
властивостей, розвиток методичної й методологічної бази.
     Слід зазначити, що незважаючи на постійну увагу вчених до даних
економічних категорій, на сьогодні в науковій літературі ще не сформовано
єдиного визначення цих термінів. Це пояснюється, перш за все, диференціацією
поглядів різних авторів на трактування самої сутності інновацій та інвестицій, а
також складністю та багатогранністю цих понять.



                                       74
      На основі виконаного критичного аналізу сформульовано удосконалені
поняття інвестицій, інновацій, інвестиційної та інноваційної діяльності,
інвестиційного та інноваційного проекту. Виявлені основні ознаки даних
категорій та представлена їх класифікація.
      Наведено механізм, за допомогою якого можливо активізувати
інноваційно-інвестиційну діяльність. На думку автора цей механізм повинен
включати оцінку інвестиційної привабливості підприємства, яка передбачає
врахування сучасного та перспективного попиту на продукцію підприємства, її
конкурентоспроможність на зовнішніх та вітчизняних ринках, якість
організаційної структури та методів управління, рівень прогресивності
технології, а також основні фінансово-економічні показники діяльності
підприємства; оптимальну схему фінансування інноваційної діяльності, що
включає оцінку альтернативних джерел та вибір найбільш доцільного варіанту
їх залучення в умовах конкурентного середовища; чітку критеріальну базу для
вибору найбільш ефективних з погляду зовнішніх і внутрішніх умов напрямків
інноваційного розвитку; рекомендації з оптимізації інноваційно–інвестиційної
діяльності підприємства; стратегію інноваційного розвитку підприємств, а
також методи стимулювання такої діяльності.
      Запропонований механізм забезпечує формування обґрунтованої стратегії
інноваційного розвитку підприємств та урахування можливості залучення
інвестиційних ресурсів з огляду на інвестиційну привабливість підприємства.


                           Борисенко О.Є.
          Запорізький національний технічний університет
    ІНВЕСТИЦІЙНІ РЕСУРСИ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

    Основними факторами, які негативно впливають на рівень
конкурентоспроможності металургійних підприємств, є застарілі технології,
великий рівень зносу основних фондів (60-70%) та нестабільність ресурсного
забезпечення. Лише у 2005 році капітальні інвестиції в Українській металургії
досягли рівня ЄС, тобто 26$ на 1тону сталі. Це на 40% менше, ніж рівень
інвестицій у металургійні підприємства Росії, який склав 30-35$ на 1тону сталі.
При цьому більш 90% інвестицій було здійснено за рахунок власних коштів.
Визначені фактори свідчать про актуальність стимулювання інвестиційної
діяльності в металургійній галузі.
    Визначення ролі та місця інвестиційних ресурсів в загальному складі
ресурсів промислового підприємства та визначення напрямків по
удосконаленню методу формування та джерел фінансування інвестиційних
ресурсів промислового підприємства для підвищення ефективності їх
використання є метою дослідження.
    Загальна стратегія економічного розвитку підприємства формується під
впливом багатьох внутрішніх та зовнішніх факторів й визначає основні
напрямки розвитку підприємства. Основною метою стратегічного планування є


                                      75
створенню потенціалу для виживання підприємства в умовах динамічних змін
зовнішнього й внутрішнього середовища, що породжує невизначеність
перспективи. Потенціал підприємства - це можливості системи ресурсів і
компетенцій підприємства створювати результат для зацікавлених осіб за
допомогою реалізації бізнес-процесів. До блоку ресурсних складових
потенціалу підприємства входять і інвестиційні ресурси, під якими прийнято
розуміти капітал у матеріалізованій формі, який втілений у засобах
виробництва, та капітал не матеріалізований, але той, що вкладається у засоби
виробництва – в інвестиціях.
    Методичні підходи до формування інвестиційних ресурсів розглянуті в
сучасній літературі. Але визначення тієї методики, або комплексу методів для
промислового підприємства, яка б          сприяла збільшенню ефективності
формування та використання інвестиційних ресурсів, повинна обиратися
залежно від дії комплексу факторів (загально-економічних, галузевих та
факторів, що діють на рівні конкретного підприємства) та стадії життєвого
циклу, в якій перебуває підприємство.
    Питання удосконалення методології формування та оптимізації
фінансування інвестиційних ресурсів потребує ще подальшого дослідження.
Але вже можна визначити напрямки:
    1. Для визначення обсягу фінансових інвестицій використовувати
доходний підхід, а для визначення реальних інвестицій використовують
витратний та ринковий (порівняльний) підходи.
    2. Для збільшення темпу розвитку промислового підприємства доля
реальних інвестицій повинна складати більш ніж 80%, а фінансові інвестиції
повинні використовуватися лише для короткострокових вкладень тимчасово
вільних коштів, тому їх доля повинна бути незначною в загальному обсягу
інвестиційних ресурсів. Це дозволить збільшити темпи економічного розвитку
підприємства.
    3. Для залучення інвесторів необхідно створити прийнятні умови. Тобто
держава повинна прийняти законодавчі акти, які б забезпечували: політичну
стабільність країни та економічну стабільність господарської діяльності;
пільгове оподаткування для підприємств металургійної галузі, як основного
джерела поповнення державного бюджету; гарантії та страхування власного
виробника; стимулювання виробництва продукції для зовнішніх ринків.
      Постійна спрямованість всього потенціалу підприємства, правильно
визначена стратегія, оптимальне фінансування інвестиційних ресурсів та
державна підтримка дадуть змогу збільшити конкурентоспроможність
металургійного підприємства.



                   Лоскутова Я.Ю., Романовский И.Г.
            Национальная металлургическая академия Украины
              ОЦЕНКА ДОПОЛНИТЕЛЬНОГО ЭФФЕКТА


                                     76
                ОТ ФИНАНСИРОВАНИЯ ИНВЕСТИЦИЙ

      В условиях становления рыночных отношений в Украине проблемы
повышения эффективности ограниченных инвестиционных ресурсов
становятся особенно актуальными и имеют свои особенности.
     В виду того, что объективная оценка стоимости отдельных элементов
инвестиционного капитала является одним из ключевых моментов,
оказывающих влияние на определение эффективности инвестиционных
проектов, эта проблема достаточно широко освещена в трудах представителей
различных экономических школ.
       Однако, существующие подходы к оценке стоимости инвестиционных
ресурсов не в полной мере учитывают особенности формирования на
предприятии денежных потоков, связанных с финансированием, в связи с чем
нами предложены собственные расчетные модели для определения стоимости
источников финансирования.
       Предложенные модели, в отличие от существовавших ранее, позволяют
учесть тот факт, что средства на предприятия могут поступать в различные
периоды времени, а также в большей степени учитывают эффект от налоговой
экономии.
       Кроме того, обосновано, что наличие ряда обстоятельств на рынке
капитала может привести к формированию стоимости капитала, имеющей
отличную от нуля чистую приведенную стоимость финансирования. При этом
предприятия должны стремиться к формированию структуры капитала,
имеющей положительную величину эффекта от финансирования, в первую
очередь за счет дополнительных выгод от определенных источников
инвестиционных ресурсов.


                  К.т.н. Мамон Е.М., Жидкова Н.П.
             Національна металургійна академія України
         ВАРТІСТЬ РЕСУРСІВ ЯК ФАКТОР ІНВЕСТИЦІЙНОЇ
               ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

      Рівень інвестиційної привабливості підприємства залежить від значної
кількості факторів. В першому наближені їх можна розподілити на зовнішні та
внутрішні.
      До зовнішніх факторів, що характеризують вплив зовнішнього
середовища, належать такі показники: ринкова ніша, стадія життєвого циклу
підприємства, товарна форма спеціалізації, загальна площа та площа земельної
ділянки та її характеристика, а саме - регіональне розміщення підприємства,
адміністративний статус населеного пункту, місцезнаходження в населеному
пункті та інші.
      Фактори внутрішнього характеру - показники, що характеризують
фінансово-господарську діяльність підприємства. Вони є індивідуальною
характеристикою кожного підприємства і характер їх впливу може бути


                                     77
змінений в короткостроковому періоді. До них відносяться показники оцінки
майнового стану інвестованого об’єкту, показники оцінки фінансового
стійкості (наявність власних оборотних коштів, власні довгострокові позикові
джерела формування запасів та витрат, робочий капітал та показники його
ефективності), показники ліквідності активів інвестованого об’єкту, показники
оцінки прибутковості (коефіцієнт прибутковості інвестицій, коефіцієнт
прибутковості власного капіталу, операційна рентабельність продаж,
коефіцієнт експлуатаційних витрат, коефіцієнт прибутковості активів),
показники ділової активності інвестованого об’єкту ( продуктивність праці,
фондовіддача, оборотність коштів у розрахунках, коефіцієнт оборотності
коштів у розрахунках, оборотність виробничих запасів, коефіцієнт оборотності
виробничих запасів, оборотність власного капіталу, оборотність основного
капіталу), показники оцінки ринкової активності (дивіденди, коефіцієнт
цінності акції, рентабельність акції).
      Наведені показники використовуються для розрахунку інтегрального
показника оцінки інвестиційної привабливості підприємства за методикою
міжнародного меморандуму IASC. Ця методика базується на умові, що
підприємство, як правило, має землю в приватній власності. На сьогодні в
Україні прийнято дві основні форми власності на землю для підприємств з
приватною формою власності (приватна та оренда) і користування для
підприємств з держаною формою власності. Оскільки підприємств з державною
формою власності залишилося незначна доля, тому автори вважають що метою
дослідження цього питання має виступати підприємство приватної форми
власності. Виходячи з цього, необхідно ввести корегування в вищезазначену
методику. Інтегральний показник інвестиційної привабливості повинен
враховувати характеристику земельної ділянки хоча б на рівні грошової оцінки
земельної ділянки, на якій функціонує підприємство, у випадку, коли земельна
ділянка орендується, і на рівні ринкової вартості земельної ділянки, у випадку,
коли є приватна власність на землю. Враховуючи такий підхід, можна
перенести параметр земельної ділянки з зовнішніх факторів до внутрішніх.
Саме оцінка земельної ділянки на правах приватної власності відображається в
балансі підприємства. Таким чином, можна вважати, що наведена методика
може бути використана для оцінки інвестиційної привабливості підприємства з
приватною формою власності на землю. Для оцінки інтегрального показника
інвестиційної привабливості підприємства, яке орендує земельну ділянку, на
нашу думку, слід ввести корегуючий коефіцієнт, який би врахував ризик втрати
бізнесу через передання права оренди іншому орендарю. На цей коефіцієнт
впливають такі фактори, як характеристика бізнесу, характеристика земельної
ділянки, гудвіл, зміна законодавства та несистемний ризик. Окрім зовнішнього
інвестора, ця інформація буде цікавою для прийняття відповідних рішень
власниками підприємства для оцінки доцільності інвестиційного проекту щодо
викупу земельної ділянки.


                      Д.э.н. Довбня С.Б., Ковзель К.А.


                                      78
          Национальная металлургическая академия Украины
      МОДЕЛИРОВАНИЕ ОПТИМАЛЬНОГО ИНВЕСТИЦИОННОГО
                   ПОРТФЕЛЯ ПРЕДПРИЯТИЯ

     Наиболее ответственными этапами при формировании инвестиционного
портфеля является оценка экономической эффективности отдельных
инвестиционных проектов, а также отбор наиболее эффективных из них с
учетом имеющихся ограничений по финансовым ресурсам. Современным
показателям, используемым для выполнения такой оценки (NPV, ROI, IRR,
MIRR, DPB, PI), свойственны определенные общие достаточно существенные
недостатки:
     - неоднозначность в определении периода реализации проекта,
        принимаемого для расчета показателей, вследствие чего один и тот же
        проект может представляться в более или менее выгодном свете;
     - отсутствие учета полного экономического эффекта от реализации
        проекта, особенно за период, выходящий за рамки расчетного;
     - осуществление дисконтирования денежных потоков по единой ставке
        на протяжении всего предполагаемого периода реализации проекта.
     С целью минимизации влияния указанных недостатков предлагается:
     - применение методики определения расчетного периода, в основу
        которой положен анализ всех факторов, способных оказывать
        ограничивающее воздействие на период реализации проекта;
     - осуществление учета прогнозной оценочной стоимости проекта
        (объекта инвестирования) на конец расчетного периода в качестве
        заключительного входящего денежного потока при выполнении его
        оценки;
     - применение концепции динамического дисконтирования, состоящей в
        использовании для каждого года реализации проекта индивидуальных
        ставок дисконтирования, устанавливаемых в зависимости от
        ожидаемой конъюнктуры рынка.
     Указанные методические положения нашли отражение в разработанной
экономико-математической        модели     формирования       оптимального
инвестиционного портфеля (1), критерием оптимальности которой является
показатель эффективности инвестирования IEI (Investment Efficiency
Index):
                         
                                     T                dd j  Rij  dd j  AVi m  ddm   xi
                                   n
                                            m                                              
                                                   ij
                         IEI      
                                  i 1       j 0                                                  max,
                         
                                                               n m

                                                                 I j  xi  dd j
                                                                i 1 j 0
                                                                                                            (1)
                         
                                                    n

                                                    I
                                                                                m
                                                          ij    xi  IV j ,    I ij  IRi
                                                   i 1                        j 0


             1, если i - ый проект включается в инвестиционный портфель;
где    xi  
             0, если i - ый проект не включается в инвестиционный портфель




                                                                 79
Tij (Taking) – финансовый эффект (отдача) от i-го объекта инвестиций в j-ый
период времени, ден. ед.;
Rij (Return) – высвобождение, возврат инвестиционных средств от i-го объекта
инвестиций в j-ый период времени, ден. ед.;
AVim (Assessed Value) – оценочная стоимость i-го объекта инвестиций в период
времени m, ден. ед.;
Iij (Investment) – сумма инвестиционных вложений в i-ый объект инвестиций в j-
ый период времени, ден. ед.;
ddj (Dynamic Discounting) – коэффициент динамического дисконтирования в j-
ый период времени.
IVj (Investment Volume) – возможный объем инвестирования в j-ый период
времени, ден. ед.;
IRi (Investment Requirement) – необходимый объем инвестиций в i-ый объект,
ден. ед.
        Предложенный критерий позволяет отбирать наиболее эффективные
инвестиционные проекты и отличается от традиционных показателей
эффективности более полным учетом возможных поступлений денежных
средств от инвестиционной деятельности, а также учетом изменений рыночных
условий и макроэкономической ситуации за счет дифференциации ставок
дисконтирования.


                               Корнєєва Т.С.
            Кіровоградський національний технічний університет
           ОСНОВНІ НАПРЯМИ РЕАЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ
                         ОСНОВНОГО КАПІТАЛУ

     Проблеми неконкурентоспроможності промислового виробництва за
споживчими характеристиками його продукції, надмірної витратності,
матеріало- та енергоємності технологічних процесів, фізичного зношення
обладнання, погіршення безпеки праці та довкілля вимагають мобілізації
національного інвестиційного потенціалу України та суттєвої активізації на
цьому підґрунті інвестиційних процесів. Тому умови інвестиційної діяльності в
цілому, а також наявні обсяги, джерела і сфери використання інвестиційних
ресурсів є об’єктом постійної уваги урядовців, потенційних іноземних і
національних інвесторів, наукових кіл.
      Основною метою інвестиційної політики є переведення суспільного
виробництва на передові новітні технології, на інтенсивний шлях його розвитку
з послідовним скороченням витрат на екстенсивне зростання виробничого
потенціалу та збільшення інвестиційних вкладень в інтенсифікацію
використання вже створеного, тобто діючого основного капіталу на
підприємствах. Проте багатогранні питання процесу реального інвестування
потребують подальшої наукової розробки, а саме методики визначення
найбільш пріоритетних напрямів призначення реальних інвестицій в основний
капітал підприємств. Також залишаються недостатньо розробленими


                                      80
методологія і інструментарій аналізу реальних інвестицій. Наявність
вищезазначених проблем зумовила вибір теми, актуальність та необхідність
цього дослідження, основною метою якого є забезпечення розширеного
відтворення основного капіталу за рахунок раціонального спрямування та
ефективного використання реальних інвестицій за основними напрямами та
формами на вітчизняних підприємствах.
     Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання задач дослідження
економічної сутності і змісту реальних інвестицій у відтворювальному процесі
основного капіталу, визначення методологічних основ системної оцінки
ефективності реальних інвестицій, вивчення основних напрямів і форм
реального інвестування, розробки класифікації основних напрямів призначення
реальних інвестицій.
     Пропонується більш повна класифікація трьох основних напрямів
призначення реальних інвестицій: інвестиції в основний капітал (капітальні
вкладення), інвестування приросту оборотних активів, витрати, пов’язані з
поліпшенням об’єкту (капітальний ремонт).
      Наукова новизна проведеного дослідження полягає в теоретико-
методичному обґрунтуванні та вирішенні комплексу питань, пов’язаних з
раціональним призначенням реальних інвестицій за основними напрямами та
формами з метою ефективного використання основного капіталу на
промислових підприємствах. В процесі дослідження отримано наступні наукові
результати: уточнено економічну сутність поняття “реальні інвестиції” як
внутрішні інвестиції підприємства в основний капітал; запропоновано більш
повну, розширену та ефективну класифікацію призначення реальних інвестицій
за основними трьома напрямами (інвестиції в основний капітал, інвестування
приросту оборотних активів, інвестиції на капітальний ремонт); вперше
віднесено до реальних інвестицій в основний капітал придбання або створення
(будівництво) власними силами інших необоротних матеріальних активів,
придбання та створення власними силами необоротних нематеріальних активів,
формування основного стада робочої та продуктивної худоби; запропоновано
третій напрям призначення реальних інвестицій – інвестиції на капітальний
ремонт і його форма – інвестування у капітальний ремонт будівель, споруд,
машин та обладнання.


                           Кобец А.А.
               Донецкий национальный университет
  ЗАДАЧА ОПРЕДЕЛЕНИЯ ЭФФЕКТИВНОСТИ ИНВЕСТИРОВАНИЯ
   СРЕДСТВ В ДЕБИТОРСКУЮ ЗАДОЛЖЕННОСТЬ ПРЕДПРИЯТИЯ

     Стихийный рост дебиторской задолженности предприятий Украины
свидетельствует о необходимости совершенствования анализа и управления
этим процессом. По данным Государственного комитета статистики Украины,
дебиторская задолженность украинских предприятий на 1.01.2006г. составила


                                     81
326019,7 млн. грн., что на 18,8% выше, чем уровень дебиторской
задолженности на 1.01.2004г. Также увеличилась просроченная дебиторская
задолженность в рассматриваемом периоде на 7,9% и составила 77538,2 млн.
грн. Удельный вес просроченной дебиторской задолженности на 1.08.2005г.
составляет 23,8% в общем объеме дебиторской задолженности. На наш взгляд,
такая ситуация обусловлена недостаточным уровнем регулирования кредитной
политики отечественных предприятий.
      Формирование и регулирование кредитной политики предприятия может
быть основано исключительно на методах экономико-математического
моделирования.
     Чрезвычайно актуальный вопрос изменения кредитной политики
предприятия возникает в условиях, когда сформировался круг клиентов,
которым можно доверять, спрос на продукцию предприятия растет, и
предоставление коммерческого кредита покупателям может привести к
увеличению объема продаж. В данной ситуации необходимо принять
управленческое решение по возможности предоставления коммерческого
кредита.
     Факторы, влияющие на дополнительную прибыль и убытки, в случае
увеличения сроков оплаты товаров, продаваемых контрагентам, следующие:
     1) увеличение выручки от реализации товаров, связанное с более
        мягкими условиями оплаты;
     2) возможное действие эффекта операционного рычага в результате
        сокращения доли постоянных издержек в издержках предприятия;
     3) возможный эффект финансового рычага в случае привлечения
        заемных средств на реализацию проекта;
     4) дополнительная прибыль, связанная с процентом по коммерческому
        кредиту     (данный    ресурс    повышения     прибыли    является
        второстепенным, так как при достаточно сильном действии
        операционного и финансового рычагов возможно получение прибыли
        при нулевом значении процента по коммерческому кредиту);
     5) текущие затраты, связанные с организацией кредитования покупателей
        и инкассацией долга;
     6) прямые финансовые потери от невозврата долга покупателями;
     7) процент по банковскому кредиту, который необходимо уплатить в
        случае недостатка ресурсов для осуществления проекта.
     В связи с тем, что неверное управленческое решение, влияющее на
кредитную политику предприятия, может привести к существенным
финансовым трудностям и банкротству предприятия, необходимо построить
модель регулирования кредитной политики предприятия, которая бы позволила
определить эффективность ее изменения.
     Следует отметить, что переход к более агрессивной кредитной политике
может быть спровоцирован двумя основными причинами:
1. Предприятие считает возможным получение дополнительной прибыли
   путем перехода к агрессивной кредитной политике.


                                    82
2. Предприятие вынуждено идти на уступки контрагентам в связи с
   неблагоприятной для него ситуацией на рынке для сохранения имеющегося
   сегмента рынка, а также предотвращения существенных убытков в
   результате перехода контрагентов к другим поставщикам. В данном случае
   положительное решение по изменению кредитной политики может быть
   принято не только в случае получения прибыли от реализации данного
   проекта, а и в случае уменьшения убытка в плановом периоде.


                       Сидоренко Л.Ю.
        Национальная металлургическая академия Украины
    СБАЛАНСИРОВАННАЯ СИСТЕМА ПОКАЗАТЕЛЕЙ ОЦЕНКИ
  ЭФФЕКТИВНОСТИ В РАЗЛИЧНЫХ АСПЕКТАХ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
                       ОРГАНИЗАЦИИ

      Для каждого ключевого аспекта деятельности существуют критерии
отбора показателей, характеризующих соответствующие факторы успеха.
Например, такие показатели должны достаточно детально представлять, как
выглядит организация в глазах потребителей и какими она видит своих
потребителей, давать возможность проводить сравнительный анализ за
отдельные периоды времени и относительно других организаций, должны
связываться причинно-следственными взаимоотношениями и характеризовать
как состояние организации на определенный момент времени, так и его
изменения. Часто предпочтение отдается относительным показателям, в самих
себе уже содержащим возможность сравнения – процентам, коэффициентам,
рейтинговым показателям. В очень значительной степени пригодность или
непригодность тех или иных показателей зависит от ситуации и выбранной
стратегии организации. Кроме того, как правило, самостоятельно
разработанные, а не рекомендованные экспертами со стороны показатели
вызывают больше доверия у персонала организации. Отобранные показатели
должны отражать необходимое равновесие между показателями текущего
состояния и показателями темпов его изменения.
      Каково же оптимальное количество показателей для каждого
стратегического формата и ключевого аспекта деятельности? Количество
показателей может изменяться в зависимости от уровня организационной
иерархии и от того, для какого направления деятельности они предназначены.
      На корпоративном уровне и на уровне отдельных подразделений
возможно использование 15-25 показателей, на уровне функционального отдела
их количество сокращается до 10-15, а на уровне участка или отдельного
работника требуется 5-10 показателей.
      Далее рассмотрим показатели эффективности, которые возможно и
желательно использовать для того или иного ключевого аспекта деятельности.
                     А. Аспект финансовой деятельности:
1. Общая сумма активов, долл.
2. Стоимость активов на одного работающего, долл.


                                    83
3. Капиталоотдача, проценты
4. Объем продаж новых видов продуктов или услуг, долл.
5. Производительность труда на одного работающего, долл.
6. Рентабельность активов, проценты
7. Прибыль от новых видов продуктов или услуг, долл.
                    Б. Аспект отношений с потребителями:
1. Количество потребителей
2. Доля рынка, проценты
3. Годовой объем продаж на одного потребителя, долл.
4. Количество потерянных покупателей в процентах
5. Среднее время приемки заказа, часы
6. Количество потребителей на одного работающего в процентах
7. Удельный вес заключенных сделок в количестве контрактов
                   В. Аспект организации бизнес-процессов:
1. Удельный вес административных расходов, %
2. Длительность операционного цикла
3. Удельный вес своевременных заказов, %
4. Средняя трудоемкость изделия
5. Средний срок разработки нового продукта
6. Средний период времени выполнения заказа
7. Средняя трудоемкость технологических операций
                        Г. Аспект обучения и развития:
1. Затраты на исследования и разработки, долл.
2. Удельный вес расходов на исследования в общей сумме расходов, %
3. Удельный вес расходов на совершенствование в общей сумме затрат, %
4. Продолжительность проектов по исследованиям и разработкам, дни
5. Ресурсы, выделенные на исследования и разработки в общих ресурсах, %
6. Инвестиции в подготовку персонала или отношения с потребителями, долл.
7. Инвестиции в исследования и разработки, долл.


                              Черненко Н.О.
               Національний гірничий університет України
         ФОРМУВАННЯ ЧИСТОГО ГРОШОВОГО ПОТОКУ ВІД
     ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД СПОСОБУ
               НАРАХУВАННЯ АМОРТИЗАЦІЇ

      Чистий грошовий потік підприємства представляє собою різницю між
надходженням і витратою коштів. Відповідно до міжнародних стандартів
обліку виділяють наступні види чистих грошових потоків від: операційної,
фінансової та інвестиційної діяльності. Відомо, що чистий грошовий потік
підприємства (ЧГП) від операційної діяльності відображає кошти від операцій,
що сформували чистий прибуток, за рахунок операційної діяльності та згідно з
косвеним методом може бути визначений як :


                                     84
                        ЧГП  ЧП  А  Д з  К з  З  Р ,                      (1)

  де ЧП- чистий прибуток, А - амортизаційні відрахування,
  Дз – збільшення (-); зменшення (+) дебіторської заборгованості;
  Кз – збільшення (-); зменшення (+) кредиторської заборгованості;
   З - збільшення (-); зменшення (+) виробничих запасів;
   Р- збільшення (-); зменшення (+) суми резервного та інших страхових
фондів.
       Якщо підприємство знаходиться на початковій стадії функціонування при
Дз = 0; Кз = 0; З = 0; Р = 0, то чистий грошовий потік від операційної
діяльності запишеться як:
                               ЧГП  ЧП  А ,                                           (2)
       Якщо представити чистий прибуток як:
                                ЧП  ( ВП  И  А)  (1  НП ) ,                        (3)
де ВП - валовий чистий прибуток; И - витрати виробництва; НП - податок на
прибуток.
       Амортизаційні відрахування запишуться як:
                                    А  Sn  H а ,                                       (4)
де На – норма амортизаційних відрахувань;
Sn - первісна (справедлива) вартість об'єкта основних засобів.
       Входячи до складу чистого грошового потоку від операційної діяльності,
амортизаційні відрахування беруть участь у процесі безперервного кругообігу
фінансових засобів і найтіснішим образом зв'язані з податковою політикою
підприємства. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку нарахування
амортизації основних засобів рекомендоване за наступними методами:
прямолінійного, зменшувального залишку, прискореного зменшувального
залишку (регресивного), кумулятивного і виробничого.
       З метою максимізації ЧГП від операційної діяльності, в умовах
застосування можливих методів амортизації,                                оцінка ефективності
амортизаційної політики підприємства заснована на порівнянні двох
альтернатив: грошовому потоці (прибутку й амортизаційних відрахувань) при
прямолінійній і прискореній амортизації окремих необоротних активів (і всієї їх
суми). З рекомендованих методів доцільно розглянути можливість їх
комбінованого використання. Економічний ефект від застосування
прискореного методу в порівнянні з прямолінійним запишеться:
            Э  ( ВП  И  А)  (1  НП )  АУ  ( ВП  И  А)  (1  НП )  АПР ,      (5)
де Ау та Апр відповідно, річні амортизаційні відрахування при прискореному та
прямолінійному методах. Після перетворення вираження (5) одержуємо:
                    Э  ( АУ  АПР )  ( АУ  АПР )  (1  НП ) ,                      (6)
       Дорівнявши Э=0, знайдемо граничні часові значення переходу від
прискореного до прямолінійного методу нарахування амортизації.
       Так, для прискорено-прямолінійного методу:
                             ( АУ  АПР )  НП  0                                     (7)


                                             85
      З урахуванням вираження (4) та згідно з методами розрахунку
амортизаційних відрахувань за прямолінійним та регресивним (прискореного
зменшувального залишку) методах, одержимо часові границі переходу з
прискореного до прямолінійного методу нарахування амортизації:
                        S n 2H пр 1  2Н пр   Н пр  НП  0 ,
                                               t 1
                                                i
                                                                      (8)
де Нпр- річна норма амортизаційних відрахувань за прямолінійним методом.
                         1  2Н пр t 1  0,5 .
                                   i
                                                                      (9)
      Аналогічно можна визначити граничні часові значення переходу від
кумулятивного до прямолінійного методу нарахування амортизації:
                                       1  Н пр
                          Т пор.к.                 ,                 (10)
                                        2Н пр
       Проведені дослідження показали, що для одержання максимально
  можливого чистого грошового потоку від операційної діяльності
  підприємству необхідно застосовувати комбінований (прискорено-
  прямолінійний) метод амортизаційних відрахувань активної частини
  основних фондів. При цьому межа переходу буде визначатися корисним
  терміном використання об'єкта основних засобів. Дослідження довели
  ефективність застосування комбінованих (прискорено-прямолінійних)
  методів амортизації та були встановлені границі переходу з прискореного до
  прямолінійного метода начислення амортизації.


                            Тімар І.В
            Дніпропетровський національний університет
         ФІНАНСОВИЙ ЛІЗИНГ ЯК МЕТОД ІНВЕСТУВАННЯ

      В сучасних умовах на більшості промислових підприємств основні фонди
знаходяться в стані повного морального та фізичного зносу. В таких умовах
неможливо досягти високої ефективності та конкурентоспроможності
промислового виробництва. Для підвищення конкурентноздатності та
ефективності господарської діяльності підприємствам конче необхідно
терміново провадити реконструкцію, технічне переозброєння, оновлення
основних фондів. Головною проблемою, що гальмує ці процеси, залишається
відсутність коштів на фінансування капітальних вкладень. Для підприємств, які
не мають достатньо власних коштів та можливості отримати довгостроковий
банківський кредит, єдиним джерелом фінансування може стати фінансовий
лізинг.
        Лізинг являє собою дещо середнє між кредитуванням виробництва та
інвестиційною діяльністю, але має свої специфічні особливості та переваги.
        Фінансовий лізинг найбільш розповсюджений вид лізингу у світі, при
якому лізингодавець бере на себе зобов’язання придбати у власність вказане
лізингоотримувачем майно у певного продавця і надати лізингоотримувачу це




                                             86
майно у використання за певну плату. Серед переваг фінансового лізингу перед
традиційними джерелами фінансування найсуттєвішими є наступні:
      - фінансовий лізинг не потребує додаткового забезпечення, так як
         право власності на майно зберігається за лізингодавцем;
      - при фінансовому лізингу здійснюється повне фінансування
         отриманого майна, при якому не вимагають дострокового або
         негайного початку платежів;
      - гнучкий графік лізингових виплат згідно з виробничими циклами та
         грошовими потоками;
      - зменшення розміру прибутку, що підлягає оподаткуванню, за рахунок
         віднесення лізингових платежів на собівартість.
     Лізингова діяльність отримала широке розповсюдження в усьому світі.
Перспективи використання лізингу як ефективного методу інвестування в
основні фонди підтверджується практикою роботи підприємств країн з
розвиненою ринковою економікою, а також динамікою розвитку лізингу в
окремих пострадянських країнах Центральної Європи.
       В Україні в сучасних умовах лізинг не достатньо розвинений, але дуже
необхідний вид діяльності. Для ефективного проведення лізингових операцій в
нашій країні поки що не сформувалися сприятливі умови. На наш погляд, це
пов’язано передусім з відсутністю чітко окресленої політики державної
підтримки в сфері лізингової діяльності та невеликим досвідом використання
фінансового лізингу в інвестиційній діяльності вітчизняних підприємств.
       З метою створення сприятливих економічних умов для розвитку лізингу,
на наш погляд, необхідно вирішення таких завдань:
       1. Розробити систему пільг по стягуванню податку на додану вартість та
податку на прибуток. Але при забезпечені державної підтримки розвитку
лізингу необхідно диференційовано підходити до надання податкових пільг,
орієнтуючись на їх кінцеву ефективність.
       2. Законодавчо закріпити можливість застосування прискорених норм
амортизації на основні фонди, які передаються у лізинг, або надати учасникам
лізингових операцій право самостійно визначати терміни амортизації.
       3. Розробити та впровадити систему надання державних гарантій та
інвестиційних кредитів для реалізації лізингових проектів.
       Крім заходів, пов’язаних з державною підтримкою розвитку лізингової
діяльності, також необхідно подальше формування та удосконалення
нормативно-правової бази для захисту економічних інтересів учасників
лізингових угод.


              Губаренко Л.М., к.т.н. Душина Л.М.
           Національна металургійна академія України
   ОСОБЛИВОСТІ КРЕДИТУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ




                                     87
      На сучасному етапі розвитку економіки України стає більш актуальним
залучення банківських кредитів для реалізації інвестиційних проектів щодо
створення, розширення та оновлення підприємств з метою виходу їх на
світовий ринок з конкурентоспроможною продукцією. Світова практика має
достатній досвід середньо- та довгострокового кредитування підприємств. Крім
того, за кордоном набуває розвитку проектне кредитування. Застосування
технологій проектного кредитування дозволяє залучити в кредитування
народного господарства значну кількість банків, в тому числі зі світових
фінансових ринків.
      Проектне кредитування є відносно новою формою залучення коштів. В
основу проектного кредитування закладена ідея фінансування інвестиційних
проектів за рахунок доходів, які одержить підприємство в результаті реалізації
такого проекту в майбутньому. Ці доходи є забезпеченням повернення
банківських кредитів. Даний напрямок банківської діяльності є особливо
актуальним для регіонів, які потребують коштів в розширення та модернізацію
виробничих потужностей капіталомістких галузей промисловості, зокрема,
паливно-енергетичного комплексу та переробної промисловості.
      В реальній практиці рішення про використання механізму проектного
кредитування і участі в ньому приймається кредиторами, виходячи з технічної
та економічної життєздатності запропонованого проекту. Тому при оцінці
можливості кредитування інвестиційних проектів мають бути враховані
наступні вимоги:
       техніко-економічне обґрунтування проекту та фінансовий план
         задовільні;
       джерела та вартість матеріалів і сировини, що використовуються,
         гарантовані;
       проект забезпечений паливними ресурсами за прийнятними цінами;
       існує ринок збуту продукції;
       забезпечена належна якість ресурсів та активів;
       враховані і розподілені всі ризики проекту;
       учасниками проекту є досвідчені, сильні та сумлінні партнери;
       виконано реалістичний прогноз інфляції та відсоткової ставки.
      Але, як відомо, конкретний інвестиційний проект не завжди відповідає
названим вище вимогам. Необхідність в окремих критеріях відпадає, якщо
засновники знайдуть гаранта, здатного прийняти на себе фінансові ризики та
витрати, пов’язані з ними. Саме тому при реалізації проектного кредитування
велику роль відіграє розподіл ризиків між учасниками проекту. На практиці
можливий розподіл ризиків між засновниками та кредиторами.
      Аналіз міжнародної практики дає можливість виділити три основні види
проектного кредитування:
      1. Кредитування з правом регресу, коли кредитор зберігає за собою право
         повної компенсації відносно всіх зобов’язань позичальника. Цей вид
         кредитування прирівнюється до звичайного забезпеченого кредиту.




                                      88
     2. Кредитування з правом часткового регресу, при якому кредитори
        мають      обмежене      право    перекладання    на  позичальника
        відповідальності за погашення кредиту. В даному випадку ризики
        проекту перерозподіляються між учасниками таким чином, щоб кожен
        з них був прийнятий тією стороною, яка найкраще зможе оцінити та
        застрахувати прийнятий на себе ризик.
     3. Кредитування без права регресу, при якому кредитори беруть на себе
        більшість ризиків, тобто фактично беруть на себе відповідальність за
        реалізацію інвестиційного проекту. Цей вид кредитування є дуже
        дорогим і тому майже не зустрічається на практиці.
        Можливим шляхом вирішення проблеми – підйому реального сектора
  економіки, може стати створення в Україні спеціалізованих банків, які
  реалізують високоякісні технології кредитування крупних інвестиційних
  проектів, так званих “банків проектного кредитування”.


                 Д.э.н. Довбня С.Б., Разгоняева Т.М.
          Национальная металлургическая академия Украины
         ФАКТОРИНГ КАК СОВРЕМЕННЫЙ ИНСТРУМЕНТ
              ФИНАНСИРОВАНИЯ ПРЕДПРИЯТИЙ

      Рациональное использование оборотного капитала является залогом
успешной деятельности любого современного предприятия. Однако успешно
справляться с этой задачей удается далеко не всегда. Выполненный анализ
финансово-экономических показателей Украины за 1999-2003 г.г.
свидетельствует о превышении темпов роста кредиторской задолженности над
дебиторской в среднем на 21-25%, а также более высоких темпах роста
краткосрочных кредитов банков по сравнению с темпами роста объемов
производства. Такое положение обусловлено, главным образом, растущим
дефицитом оборотных средств предприятия и требует поиска адекватных
изменившимся экономическим условиям источников их пополнения.
      В современных условиях перечень финансовых инструментов,
позволяющих решить проблему пополнения оборотного капитала,
минимизировать риски, связанные с предоставлением отсрочки платежа за
отгруженную продукцию, а также возможности их применения значительно
расширились. К числу таких инструментов относятся: банковский кредит
(овердрафт, кредитная линия); товарный кредит, полученный от поставщика;
учет векселя; факторинг. Целесообразность применения каждого из них
необходимо оценивать по ряду критериев: доступность, стоимость, наличие
обеспечения, быстрота получения, необходимость возврата, степень покрытия
рисков, влияние на уровень платежеспособности предприятия и др.
      Одним из весьма привлекательных и все еще недостаточно
распространенных инструментов, по нашему мнению, является факторинг,




                                    89
представляющий собой приобретение банком права требования на исполнение
обязательств в денежной форме за поставленные товары или оказанные услуги.
     Стоимость факторинга состоит из двух составляющих: процентов за
фактическое использование денежных средств, полученных от фактора в
момент переуступки права требования, а также комиссии за
администрирование дебиторской задолженности, зависящей, как правило, от
количества дебиторов, переданных на факторинговое обслуживание и средней
оборачиваемости этой задолженности. В силу передачи части финансовых
рисков предприятия банку-фактору стоимость факторинга выше, чем стоимость
кредита, однако она в полной мере компенсируется за счет появляющихся у
предприятий конкурентных преимуществ, к числу которых можно отнести:
      ускорение поступления денежных средств за реализованную
        продукцию и повышение эффективности использования оборотных
        средств;
      расширение рынка сбыта продукции предприятия за счет
        предоставления отсрочки платежа большему количеству покупателей;
      предотвращение          «кассовых       разрывов»,       повышение
        платежеспособности      и   ликвидности    предприятия    за   счет
        трансформации дебиторской задолженности в денежные средства;
      перенос учета и контроля погашения дебиторской задолженности на
        фактора (банк, осуществляющий эту операцию).
      Исходя из вышесказанного, факторинг можно рассматривать как
дополнительное финансирование без предоставления залога, что также
повышает привлекательность этого инструмента, особенно для предприятий
малого и среднего бизнеса.
      Таким образом, факторинг является        современным инструментом
финансирования деятельности предприятий, обеспечивающим одновременно
ускорение       оборачиваемости      оборотных      средств,    повышение
платежеспособности предприятия и снижение финансовых рисков его
деятельности. В тоже время в силу повышенной стоимости факторинговых
операций принятие решения об его использовании или выборе альтернативных
источников финансирования пополнения оборотных средств предприятия
следует осуществлять на основании оценки и сопоставления затрат, связанных
с их привлечением, а также прогноза изменения финансово-экономических
показателей деятельности предприятия.


        К.е.н. Король Г.О., к.е.н. Труш Ю.Т., Безгодкова А.О.
             Національна металургійна академія України
   ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЗАХОДІВ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
           ПРАЦЕЗДАТНОГО СТАНУ ГАЗОПРОВОДІВ

      В теперішній час велика кількість газопроводів в Україні фізично
застаріла і потребує значних інвестицій на підтримку у працездатному стані.
Працездатний стан газопроводів забезпечується шляхом заміни окремих його


                                    90
ділянок на нові або захистом існуючих частин від корозії з використанням
відповідних станцій захисту.
      Задача обґрунтування кількості засобів захисту газопроводів від корозії
пов’язана з установленням доцільності введення додаткових станцій захисту
або виведення зайвих станцій захисту і їх кількості. При цьому ефект від зміни
кількості станцій захисту виникає не одразу, а впродовж терміну корисного
використання газопроводу. Тому витрати на будівництво і утримання
газопроводу в працездатному стані і на захисні заходи необхідно розглядати за
весь термін корисного використання газопроводу. Витрати складаються з
поточних і капітальних. Для забезпечення можливості сумування різних за
часом виникнення витрат їх необхідно представити в одному часовому розрізі.
Рекомендується перераховувати поточні витрати до капітальних за допомогою
коефіцієнту дисконтування.
      Капітальні витрати для нового газопроводу включають витрати на його
будівництво. Крім того, на новому газопроводі мають місце витрати на його
капітальний ремонт. При цьому капітальні витрати на капітальний ремонт
нового газопроводу при такій же кількості станцій захисту, як і при діючим
газопроводі, відповідають сумі недисконтованих капітальних витрат, які
зазнало підприємство в результаті капітального ремонту діючого газопроводу
протягом повного циклу його експлуатації.
      Капітальні витрати на захисні заходи і витрати на капітальний ремонт
станцій захисту залежать від того, що при зменшенні їх кількості включаються
витрати на консервацію зайвих станцій, а при збільшенні – витрати на
придбання, монтаж і введення їх в експлуатацію. Для нового газопроводу
визначення капітальних витрат на захисні заходи і витрат на капітальний
ремонт станцій захисту включають витрати на капітальний ремонт при такій же
кількості станцій, як і при діючим газопроводі, та додатковий доход
підприємства в результаті демонтажу і реалізації сталевого брухту цих станцій
при капітальному ремонті. При цьому витрати на капітальний ремонт всіх
станцій захисту, встановлених на новому газопроводі, відповідають сумі
недисконтованих витрат на капітальний ремонт станції захисту в кожному
періоді міжремонтного циклу. Поточні витрати на обслуговування і поточний
ремонт станцій захисту змінюються циклічно.
      Таким чином, можна розрахувати сумарні річні витрати на підтримку
діючого газопроводу в працездатному стані та на новому газопроводі.
Методика зниження витрат за рахунок оптимізації кількості станцій захисту від
корозії, може бути розроблена з використанням економіко-математичної моделі
оптимізації кількості станцій захисту.
      Якщо в результаті рішення оптимізаційної задачі встановлюється, що
кількість станцій захисту, які фактично використовуються, більше, ніж
оптимальна, варто розглянути можливість виведення з експлуатації зайвих
станцій захисту. Якщо ж у результаті рішення оптимізаційної задачі
встановлюється, що кількість станцій захисту, які фактично використовуються,
менше, ніж оптимальна, варто збільшити кількість станцій захисту до


                                      91
оптимальної.
     Таким чином, можливо обґрунтувати шляхи підтримки газопроводів в
працездатному стані.


                         Шатохіна С.О.
               Національна металургійна академія України
          ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ІНВЕСТИЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

      Відзначимо, що, як при зміні податкової системи шляхом варіювання
значень управляючих параметрів, так і при реалізації інших крупних
інвестиційних проектів змінюються також і значення соціальних,
технологічних, економічних і політичних чинників. Наприклад, будуються
або руйнуються дороги, створюються або скорочуються робочі місця та інше.
      Іншими словами, оцінку управляючих дій на процеси оподаткування,
як і значних інвестиційних проектів, не можна проводити тільки з
економічної точки зору, повинен враховуватися весь комплекс чинників
(тобто соціальних, технологічних, економічних, екологічних і політичних
чинників).
      При цьому, очевидно, необхідно застосовувати різноманітні процедури
експертних оцінок для комплексного обліку чинників, не можна спиратися
лише на економічні розрахунки.
      Розглянемо підходи до порівняння інвестиційних проектів і оцінки
управляючих дій на процеси інвестування. Перш за все, відзначимо, що
порівняння інвестиційних проектів — це порівняння функцій від часу. Крім
того, міняється зовнішнє середовище, що виявляється у вигляді постійних
змін як результат дії багатьох чинників, а також у вигляді уявлень,
законодавця або інвестора. Ці апріорні уявлення виявляються в основному у
вигляді обмежень на потоки платежів і на горизонт планування, що
розглядається особою або особами, що ухвалюють рішення, законодавцями,
працівниками податкових органів або інвесторами.
      Основна проблема виникає при порівнянні інвестиційних проектів,
зокрема, пов'язаних з процесами оподаткування, відповідних різним
варіантам управляючих дій.
      Аналогічна ситуація виникає при порівнянні інвестиційних проектів,
що розглядаються приватним інвестором. Як правило, чим більше вкладаємо
зараз, тим більше одержуємо в більш менш віддаленому майбутньому.
Питання в тому, чи достатні майбутні надходження, щоб покрити нинішні
платежі і забезпечити прийнятний прибуток?
      Вибираючи для реалізації той або інший інвестиційний проект, як і
вибираючи той або інший варіант податкової політики, ті або інші
управляючі дії на процес оподаткування, ми порівнюємо потоки платежів.
При цьому ситуація з інвестиційними проектами простіше, оскільки ми
можемо істотно більш точно передбачити моменти і розміри майбутніх



                                   92
надходжень і платежів для конкретного проекту, ніж у разі системи
оподаткування, що охоплює всіх юридичних і фізичних осіб.
      З другого боку майбутні податкові збори повинні враховуватися при
оцінці ефективності інвестиційних проектів. Тому доцільно розглянути
паралельно проблеми порівняння потоків платежів для різних варіантів
управляючих дій на процеси оподаткування і для різних інвестиційних
проектів.
      В даний час достатньо широко використовуються як теоретичні підходи
до порівняння інвестиційних проектів, так і програмні засоби.
      Тим більше необхідна обережність при використовуванні подібних
програмних засобів для їх аналізу, ці наслідки застосування мають
довготривалий вплив управляючих дій на демографічні процеси або процеси
оподаткування. Підкреслимо ще раз, що інвестиційні проекти мають не тільки
економічні, але і соціальні, технологічні, екологічні і навіть політичні
наслідки.
      При цьому іноді системи підтримки ухвалення рішень, інструментарій
менеджера, вносять необґрунтовані обмеження. Так, в одному з відомих
програмних продуктів горизонт планування обмежений 10 роками. Значить, з
його допомогою важко розраховувати економічний ефект від довготривалих
проектів.


                       Шатохіна М.О.
             Національна металургійна академія України
  ПРИЧИНИ, ЩО ОБУМОВЛЮЮТЬ НЕОБХІДНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ

      Термін «інвестиції», перекладений на українську мову, означає
«капіталовкладення». Відповідно проект без виражених елементів новизни,
здійснення якого неможливе без капіталовкладень, є інвестиційним.
      Інвестування є одним з найважливіших аспектів діяльності будь-якої
організації, що розвивається. Причини, що обумовлюють необхідність
інвестицій, можуть бути різними, проте в цілому їх можна підрозділити на
три: оновлення наявної матеріально-технічної бази, нарощування обсягів
виробництва, освоєння нових видів діяльності.
      Будь-який інвестиційний проект може бути охарактеризовано з різних
сторін: фінансової, технологічної, організаційної, тимчасової, екологічної,
соціальної та інші. Кожна з них по-своєму важлива, проте фінансові аспекти
інвестиційної діяльності у багатьох випадках мають вирішальне значення.
      Багато нововведень вимагають фінансових витрат, вкладень капіталу в
нові будівлі, споруди, верстати, устаткування, запаси сировини і матеріалів,
що використовуються у виробництві. Слід фінансувати науково-технічну
діяльність, проведення досліджень і проектування виробів і технологічних
процесів. Необхідно оплачувати роботи співробітників на початковому етапі,
рекламну кампанію та інші.



                                     93
      Наприклад, йдеться про будівництво нового підприємства. Основне при
ухваленні рішення про інвестування - визначення фінансової вигоди
майбутнього капіталовкладення. Не можна забувати, скажімо, і про соціальне
оточення: з одного боку, з'являться нові робочі місця, з другого боку,
населення може виступити проти проекту, визнавши його екологічно
шкідливим.
      Якщо діяльність підприємства має потенційну екологічну небезпеку, то
створення підприємства підлягає державній екологічній експертизі. Тільки
при її позитивному висновку дозволяється фінансування і кредитування
проекту.
      Інвестиційні проекти можуть розробляти не тільки приватні
підприємства, але і державні. З економічної точки зору інвестиційні проекти
описуються потоками платежів і надходжень, тобто функціями від часу,
значеннями яких є витрати і надходження.
      Як правило, спочатку необхідно вкладати гроші, проводити витрати, а
потім за рахунок надходжень відшкодовувати витрати і одержувати
прибуток. Проте можливі і ситуації, коли завершення проекту вимагає
істотних капіталовкладень.
      В конкретний проміжок часу звичайно відбуваються як надходження,
так і платежі. Як елемент фінансового потоку розглядається підсумковий
результат, тобто надходження мінус платежі. Цей результат (сальдо) може
бути як позитивним, так і негативним.
      Коли йдеться про доцільність ухвалення того або іншого інвестиційного
проекту, необхідно отримати відповіді на три питання:
      а)    який необхідний обсяг фінансових ресурсів?
      б)    де знайти джерела фінансування (кредитування) в необхідному
обсязі і яка ціна їх послуг?
      в)    чи окупляться зроблені вкладення, тобто чи достатній обсяг
прогнозованих надходжень в порівнянні із зробленими інвестиціями?
      Відповідь на перше питання визначається інженерною суттю проекту і
виражається у вигляді фінансового потоку, обґрунтованого в бізнес - плані.
Відповідь на друге питання залежить від конкретної ситуації на фінансовому
ринку. Для відповіді на третє питання необхідно від фінансового потоку як
функції від часу перейти до тієї або іншої його узагальненої характеристики.
Такий підхід доцільний також при порівнянні різних проектів.




                                СЕКЦІЯ 3



                                     94
     ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОГО
                             РОЗВИТКУ
     __________________________________________________________

           К.е.н. Євдокимов А.В., Ходун Т.В., Часник О.О.
                     Сумський державний університет
       РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В
         УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

     На теперішній час нові відносини України, що склалися із зовнішнім
світом, за часом свого розвитку співпадають із кардинальними змінами
міжнародного характеру, а саме з глобалізацію світової економіки.
     Дослідження питань глобалізації показують, що з одного боку вона сприяє
прискореному розвиткові продуктивних сил, НТП, полегшується господарська
взаємодія між державами, все інтенсивнішому спілкуванню держав і народів.
Та водночас процеси глобалізації для багатьох країн, включаючи й Україну,
збільшують цілий ряд застарілих економічних проблем, які виникають через
різке зниження економічного потенціалу країни, спричинене перебудовою
економіки. Різко підвищується вплив зовнішніх факторів на розвиток держав.
Очевидним стає розшарування світової економіки. Через це збільшується
нерівномірність соціально-економічного розвитку світу [1, с.12-14] .
      За таких умов розвитку світової економіки перед керівництвом держави,
що здійснює економічні трансформації, висувається триєдине питання щодо
здійснення структурної перебудови всього комплексу економічних відносин
відповідно до потреб ринкової економіки, потреб відкритої економіки, потреб
впровадження інноваційного типу розвитку.
      Впровадження інноваційного типу розвитку принципово важливо для
забезпечення національної конкурентноздатності постсоціалістичних країн,
економіка яких характеризується значною питомою вагою застарілих
виробництв. Особливо рельєфно ця потреба виглядає в спрямуванні
європейських постсоціалістичних країн до вступу в ЄС. Без активізації
інноваційної діяльності неможливе здійснення прогресивних змін у країні,
істотне відновлення реального сектора і взагалі забезпечення стійкого
соціально-економічного розвитку.
      Розглядаючи перспективи інтеграції України в ЄС, можна вказати те, що
досить чітко простежується зростання основних економічних показників нашої
країни, а саме (приріст реального ВВП у січні-червні 2006 р., у порівнянні з
відповідним періодом 2005 року, склав 5%; обсяг промислової продукції за цей
же період збільшився на 3,6%) [4]. Усі ці показники відображають відповідний
темп росту української економіки і досягнення певного ступеня
макроекономічної стабільності. Проте, як це не парадоксально, у результаті
ранжирування відповідно до загального індексу конкурентоспроможності
Україна займає 86 місце в загальному рейтингу 104 країн, а значення індексу -
3,27 [3].



                                     95
      Це свідчить про те, що значною перешкодою для підвищення потенціалу
міжнародної конкурентоспроможності країни є відставання в сфері
інноваційних технологій. Тому одночасно з економічним зростанням
простежується постійне падіння в інноваційно-технологічній сфері.
      Якщо в радянські часи Україна була лідером серед союзних республік по
кількості запатентованих винаходів, що складали майже 40% від загальної
кількості всіх радянських патентів, то на сучасному етапі частка країни у
світовому обсязі торгівлі наукомісткою продукцією складає приблизно 0,1%
(відповідно Росія - 0,3%, США - 36%). А питома вага підприємств, що
здійснюють інноваційну діяльність, склала лише 10,1%, тоді як у Японії, США
цей показник становить в середньому 70-80% [2].
      Необхідність розгляду основних проблем розвитку інноваційної
діяльності обумовлена тим, що на сьогоднішній час Україна опинилася в тому
місці історичного розвитку, де внутрішні процеси реформування економіки
країни співпали з різким прискоренням глобальних трансформаційних
процесів.
                                 Література:
1. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник / О.І. Волков,
М.П Денисенко, А.П Гречан та ін.; Під ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П.
Денисенка. – К.: ВД «Професіонал», 2004.-960 с.
2. Махмудов А. Інноваційна політика в Україні. // Економіст. – 2003. - № 9. - с.
59 -63.
3. Дженифер Бланк. Всемирный форум // Зеркало недели, 2 июля 2005 г.
4. ukrstat.gov.ua


                               Фонарьова Т.А.
            Національна металургійна академія України
   ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНОГО ТИПУ РОЗВИТКУ
           ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

      У сучасному світі економічний розвиток країн визначається не
природними ресурсами і не обсягами промислового виробництва, а сукупною
здатністю субєктів господарювання до впровадження нових ідей з метою
задоволення споживчого попиту в певних товарах чи послугах.
      Інноваційний тип розвитку – спосіб економічного зростання, оснований
на постійних і систематичних нововведеннях, спрямованих на суттєве
поліпшення усіх аспектів діяльності господарської системи, періодичному
перегрупуванні сил, обумовленому логікою НТП, цілями і завданнями розвитку
системи, можливості використання певних ресурсних чинників для створення
інноваційних товарів і формування конкурентних переваг.
      Сучасний стан технологічного розвитку виробництва в Україні не
відповідає вимогам створення та функціонування в ній інноваційної моделі
економіки. Скорочується питома вага інноваційно-активних підприємств.


                                      96
Низька інноваційна активність вітчизняних підприємств обумовлена різними
причинами, головними з яких є:
        1) орієнтація економіки на інвестування розвитку виробництв, а не на
           активізацію інноваційної діяльності;
        2) відсутність розвиненої інноваційної інфраструктури;
        3) орієнтація на імпорт високотехнологічного устаткування,
           недостатня увага до розвитку власного науково-технічного
           потенціалу;
        4) слабка державна підтримка інноваційної діяльності.
       Інноваційна діяльність підприємства спрямована на створення і
  залучення із зовнішнього середовища таких інновацій, які б сприяли
  підвищенню його конкурентоспроможності, забезпечували перспективу
  розвитку. Тому управління інноваційною діяльністю має здійснюватись, з
  одного боку, з огляду на потенційні можливості інновації у формуванні
  конкурентних переваг, а з іншого, – з урахуванням інвестиційних
  можливостей підприємств. Це потребує економічного обґрунтування
  доцільності впровадження кожної перспективної новації, що дасть змогу
  керівництву прийняти позитивне рішення лише щодо тієї новинки, яка
  створить для фірми суттєві конкурентні переваги і забезпечить належну
  економічну віддачу. Організації мають різну сприятливість до інновацій,
  вона залежить від багатьох параметрів, але, насамперед, від організаційних
  структур менеджменту. Тому, якщо підприємство обрало інноваційний тип
  розвитку, його організаційні структури управління (ОСУ) повинні мати
  високий інноваційний потенціал з добре розвинутими структурними
  підрозділами. Найбільшу сприятливість до інновацій мають невеликі
  вузькоспеціалізовані організації. Їхні ОСУ виявляються найбільш
  мобільними і чуттєвими до сучасних науково-технічних тенденцій і
  організаційно-економічних нововведень. Це структури адаптивні. На
  більшості підприємств сьогодні використовують різновид адаптивної ОСУ -
  матричну ОСУ. Але для впровадження інновацій систематично, особливо на
  великих підприємствах, необхідно будувати такі підрозділи ОСУ, які б мали
  змогу працювати постійно, гнучко перебудовуватись відповідно до змін
  завдань і умов діяльності, проводити моніторинг останніх досягнень НТП,
  обґрунтовувати доцільність інновацій та їх впровадження. Позитивний
  вплив на інноваційний потенціал організації робить децентралізація в
  прийнятті рішень, низький рівень формалізації і регламентації управлінських
  робіт, сучасні адаптивні форми ОСУ.
       Все вище зазначене вимагає адекватних змін у діючих формах і методах
  організації менеджменту. Воно обумовлює необхідність безперервності
  управлінських інновацій. Останнє стає усе більш важливою умовою
  підвищення ефективності діяльності організації.


                             Фролов В.В.
               Національна металургійна академія України


                                     97
        СТРАТЕГІЧНІ ПИТАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
                ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

       Сучасний етап розвитку економіки України характеризується трансфор-
маційною кризою економіки в цілому, гострими кризами галузей народного го-
сподарства та окремих підприємств. Негативні фактори, які супроводжують ре-
алізацію реформ в умовах перехідної економіки, загострили проблему плато-
спроможності й активізували питання про передумови масового банкрутства
вітчизняних підприємств.
       Сьогодні результати діяльності суб'єктів промисловості залежать значною
мірою від використання ефективних ринкових механізмів управління та
розвитку підприємницької діяльності. Проте тривала криза, низький рівень
матеріально-технічної бази виробництва не дають можливості повною мірою
покращити макро- і мікропоказники промисловості та підвищити
конкурентоспроможність продукції як на внутрішньому, так і зовнішньому
ринках. Вітчизняне виробництво сьогодні характеризується далеко не повним
використанням факторів управління, які забезпечують підвищення його
ефективності, удосконалювання структури, впровадження новітньої технології і
сучасних методів управління виробництвом. За таких умов необхідний пошук
нових підходів для забезпечення фінансового оздоровлення і розвитку
промислових підприємств. Це потребує принципово нових підходів до системи
управління розвитком промислових підприємств.
       Одним із найбільш актуальних напрямків вдосконалення управління роз-
витком підприємства є формування комплексної системи управління підприєм-
ством, що спрямована на запобігання або усунення несприятливих явищ шля-
хом використання всього потенціалу сучасної теорії управління економічними
об’єктами, економіко-математичного інструментарію, шляхом розробки та реа-
лізації спеціальних програм стратегічного характеру, що дозволяють як запобі-
гати тимчасовим труднощам, так і нейтралізувати системні кризи.
       В основі такого механізму управління лежить стратегія інноваційного
розвитку промислового виробництва, розроблена на тривалу перспективу, яка
дозволяє йому за більш короткий проміжок часу адаптуватись до реалій ринку,
своєчасно реагувати на зміни як внутрішнього, так і зовнішнього середовища.
Саме тому впровадження управління інноваційним розвитком є однією із
основних задач і умов забезпечення ефективності промислового виробництва.
       Розуміючи під стратегією інноваційного розвитку ту або іншу модель
поведінки підприємства у нових ринкових умовах, можна виділити дві групи
стратегій – активні і пасивні. Активні стратегії часто іменовані як технологічні,
є реагуванням на можливі зміни у зовнішньому середовищі, а також ті зміни,
що відбуваються, шляхом упровадження постійних технологічних інновацій,
Вибравши одну або декілька активних стратегій, підприємство обґрунтовує
необхідні інвестиції для їх реалізації та віддає перевагу показникам їх
ефективності як головному чиннику успіху використання нової технологічної
ідеї. Пасивні або маркетингові стратегії розвитку є постійними інноваціями у
області маркетингу. Підприємство може вибрати стратегію нововведень у


                                       98
області диференціації товару, виділяючи все нові і нові його конкурентні
переваги. Обрання підприємством пасивних стратегій розвитку може означати і
такий спосіб реагування на зміни в зовнішніх умовах як постійні нововведення
у області форм і методів збуту продукції, комунікаційної політики.
      На певному етапі своєї діяльності будь-яке підприємство обирає ту або
іншу стратегію інвестиційного розвитку. Слідуючи принципу комплексного
підходу до інновацій, можна припустити, що найбільш оптимальним рішенням
є поєднання активних і пасивних стратегій в рамках здійснення інноваційної
політики. Даний підхід дає унікальну конкурентну перевагу новаторам,
оскільки припускає не тільки науково-технічну першість, але і наявність
сильних маркетингових позицій.


                            К.е.н. Козенков Д.Є.

               Національна металургійна академія України
             ПЛАНУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
                       ВИРОБНИЧИХ СИСТЕМ

       У процесі свого розвитку виробнича система проходить дві стадії:
еволюційну й революційну. В еволюційному процесі відбувається повільне
накопичення кількісних і якісних змін параметрів системи і її компонентів. У
революційному процесі відбувається зростання ентропії й нестійкості, що
призводять до подальшого якісного стрибка в розвитку й переходу системи в
нову діссипативну структуру, яка відповідає новим умовам зовнішнього
середовища. Далі система знову вступає на шлях еволюційних змін, і цикл
повторюється. Інакше кажучи, процес розвитку складається зі стадій еволюції і
стрибка, що циклічно повторюється, та при якому система постійно переходить
із стійкого стану в нестійкий і назад.
       Основою механізму короткочасних і довготривалих періодичних
коливань є науково-технічний прогрес. У малих циклах криза є поштовхом до
модернізації і технічного поліпшення виробництва, а отже, до розширення
ринку. У великих циклах кризові процеси вимагають упровадження базових
нововведень. Це стимулює не тільки зростання виробництва, але і структурну
перебудову всієї економіки й механізму її функціонування. Отже, великі цикли
характеризуються не тільки розширенням ринку, але і створенням нових.
       Інновації стають ринковим орієнтиром. Визначаючи напрям розвитку,
вони створюють більш менш ємний ринок для виробництва (інновації в працю
й капітал). І чим ефективніші нові технології, чим ширше вони
розповсюджуються у виробництві; чим більш ємний ринок продукції і чим
сильніший імпульс, даний інноваціями економіці, тим успішніше накопичення
реального капіталу, тим більше зростання його ефективності або
продуктивності. Поява інвестицій забезпечує перехід в іншу стадію розвитку
економіки. Вона пов`язана з великими економічними циклами (довгими
хвилями), що містять у собі внутрішню логіку розвитку системи.


                                     99
      Традиційна модель управління розвитком підприємства є послідовною
реалізацією наступних елементів: принципи (стабільність навколишнього
середовища, передбаченість і ін.); методи і системи розвитку (стратегічне
планування і управління, контроллінг, механізми управління проектами і ін.);
спрямованість процесу розвитку (безперервне удосконалення); система
управління (ієрархічна структура контролю і влади, точне визначення має
рацію і ін.); мета (адаптація до змін за рахунок гнучкості внутрішніх процесів і
структур).
      Аналіз змісту існуючих теорій розвитку організації приводить до
висновку, що вони є взаємодоповнюючими, оскільки акцентуються на окремих
аспектах діяльності: неокласична – на виробничому процесі, інституційна – на
формальних і неформальних взаємодіях між людьми і організаціями,
еволюційна – на причинах змін, підприємницька – на інноваціях. Таким
чином, управління розвитком підприємства повинне спиратися на інтегровані
підходи.
      В рамках теорії фірми найчастіше використовуються чотири основні типи
стратегій: стратегії концентрованого зростання, стратегії інтегрованого
зростання, стратегії диверсифікації і стратегії скорочення. В умовах жорстокої
конкурентної боротьби на передній план виходять стратегії концентрованого
зростання, в основі яких лежить стратегія розвитку нових продуктів, або
інноваційна стратегія розвитку.
       Застосування стратегічного планування дозволяє підприємству
інтегрувати різні види планової діяльності, що здійснюються всіма
підсистемами підприємства. Одним із перспективних підходів до стратегічного
планування інноваційного розвитку промислових підприємств є використання
методології опису процесів IDEF0, яка дозволяє ідентифікувати основні
процеси, їх послідовність і взаємодію, необхідні і ресурси і склад інформації,
встановити основні показники і методи їх вимірювання для визначення
результатів процесів.


                       Найдовська А.О.
             Національна металургійна академія України
       ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ
                      ПІДПРИЄМСТВА

    У сучасних умовах, коли вітчизняна економіка набула вже певної
стабільності, а менеджери - знань та досвіду, на підприємствах все більше уваги
(поряд з тактичними та оперативними) приділяється стратегічним аспектам
планування. Незважаючи на достатню кількість теоретичних та методичних
напрацювань по даній темі, в процесі практичного впровадження нових
підходів до планування у             підприємств виникає проблема щодо
взаємопов’язаності планів різних рівнів. Тому однією з найбільш актуальних і
важливих задач є формування комплексної системи планування.



                                      100
     Сучасна система планування повинна відповідати, з нашої точки зору,
ряду вимог. Оскільки в умовах ринкової економіки для успішного
функціонування підприємству необхідно постійно адаптуватися до мінливого
зовнішнього середовища, система планування повинна бути гнучкою і
дозволяти своєчасно корегувати заплановані показники. Вона повинна бути
комплексною і передбачати стратегічне планування, інструменти та заходи, які
забезпечують досягнення стратегічних цілей, та оперативне планування ( рис.).
    На стадії стратегічного планування визначаються (актуалізуються) місія,
бачення, стратегічні цілі та стратегія підприємства, які зазвичай не
формулюються у кількісних показниках. На стадії тактичного планування
запропоновано формувати систему ключових (контрольних) показників, яка
дозволить перекласти стратегічні (довгострокові) цілі підприємства у кількісні
показники. Така система передбачає детальну розробку ряду напрямків, що
характеризують як внутрішні процеси підприємства, так і зовнішні результати
його діяльності, використання як фінансових, так і не фінансових показників.
Останні дозволяють більш адекватно оцінювати окремі напрямки діяльності
підприємства та робити напрацювання на перспективу.


                                                 СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ


                                                        Місія
                                                        Бачення
    КОНТРОЛЬ ТА КОРЕГУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ




                                                        Стратегічні цілі
                                                        Стратегія




                                                     ТАКТИЧНЕ ПЛАНУВАННЯ
                                         (Формування системи ключових (контрольних) показників)




                                             Напрями:
                                                 Фінанси
                                                 Споживачі
                                                 Внутрішні процеси
                                                 Персонал




                                              ОПЕРАТИВНЕ (ПОТОЧНЕ) ПЛАНУВАННЯ
                                                        (Бюджетування)



    Рис. 1 – Система планування на підприємстві
    На стадії оперативного планування формуються бюджети підприємства
(консолідований та по центрах фінансової відповідальності (ЦФВ)). Кількість


                                                            101
бюджетів, що складають ЦФВ буде відрізнятися в залежності від їх статусу.
    Послідовність побудови системи бюджетування можна розкрити через
наступні етапи: формування ЦФВ, декомпозиція ключових показників по ЦФВ,
формування переліку документів, що формує кожний вид ЦФВ; затвердження
методики розрахунку показників, формування електронної бази підприємства;
формування системи контролю та мотивування працівників та структурних
одиниць.
    Для ефективної роботи центрів фінансової відповідальності необхідна
раціональна та обґрунтована процедура формування таких центрів, тобто
методологія виокремлення підрозділів підприємства у ЦФВ, яка складається з
наступних етапів: аналіз діючої системи управління, вивчення характеристик
бізнесів підприємства (насамперед основних виробництв), аналіз зовнішніх
потреб у продукції, що виробляється; розділення підрозділів підприємства по
центрах відповідальності, визначення їх статусу; визначення регламенту
взаємодії по горизонталі (між ЦФВ) та по вертикалі.
      Запропонована у загальному вигляді система взаємозв’язку стратегічного,
тактичного та оперативного планування та визначена послідовність створення
центрів фінансової відповідальності дозволять забезпечити підвищення якості
планування, обґрунтованості та взаємозв’язку планів різних рівнів.


                        Онуфрієнко Н.Л.
           Дніпропетровський національний університет
      ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
                ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

      Розвиток інноваційної діяльності в Україні потребує ефективного
фінансового забезпечення. В ринкових умовах спостерігається використання
різноманітних способів фінансування інноваційної діяльності, що зумовлено
певною свободою в виборі способу фінансування, але, з іншого боку, це
підвищує вимоги до процесу прийняття рішення щодо вибору джерел
фінансування інноваційних проектів.
      В сучасних умовах актуальною стає проблема подальшого розвитку
дієвого механізму фінансування інноваційної діяльності промислових
підприємств.
      Протягом 2000-2005 рр. кількість підприємств Запорізької області, що
займалися інноваційної діяльністю, скоротилася з 59 до 37 одиниць. При цьому
у 2000 р. інновації фінансувалися за рахунок власних коштів 48 промислових
підприємств, або 81,4% від загальної кількості підприємств, що займалися
інноваційною діяльністю, за рахунок коштів державного бюджету – 2
підприємствами (3,4%), за рахунок кредитних коштів – 1 підприємством (1,7%).
У 2005 р. за рахунок власних коштів інновації фінансувалися 35
підприємствами області (94,6%), за рахунок коштів державного бюджету – 2
підприємствами (5,4%), за рахунок кредитів – 1 підприємством (2,7%).



                                     102
      Структура джерел фінансування інновацій склалася наступним чином: у
2000 р. власні кошти підприємств становили 99,8% (155,6 млн. грн.), кошти
державного бюджету – 0,06% (0,1 млн. грн.), кредити – 0,14% (0,2 млн. грн.); у
2005 р. власні кошти підприємств – 98,5% (155,99 млн. грн.), кошти державного
бюджету – 0,4% (0,7 млн. грн.), кредити – 1,1% (1,7 млн. грн.).
      Отже, спостерігається тенденція збереження значної частки фінансування
за рахунок власних коштів підприємств. У 2001-2002 рр. частка коштів
державного бюджету збільшилася до 24,2% від загального обсягу
фінансування, але у 2005 р. вона скоротися майже у 52 рази.
      Одним із шляхів розвитку економіки держави, забезпечення виробництва
якісної та високотехнологічної промислової продукції, яка б була
конкурентоспроможна на цільових ринках, є активізація інноваційної
діяльності промислових підприємств. Для стимулювання цього процесу,
промисловим підприємствам необхідно виробити дійовий механізм
забезпеченості фінансовими ресурсами інноваційної діяльності.
      Аналіз статистичних даних показав, що в структурі фінансування
інноваційної діяльності промислових підприємств Запорізької області
домінують власні кошти підприємств. Частка коштів державного бюджету
невелика, та і вона скорочується з кожним роком, за рахунок цих коштів було
профінансовано інновації лише 2 підприємств машинобудівної галузі. Лише
одне промислове підприємство області використовувало кредитні кошти для
фінансового забезпечення інноваційної діяльності. В структурі зовсім відсутні
кошти місцевих бюджетів, позабюджетних фондів та інвесторів.
      Для активізації фінансового забезпечення інноваційної діяльності
промислових підприємств регіону необхідно:
       збільшити частку коштів державного бюджету за рахунок включення
         інноваційних програм підприємства до загальнодержавних програм
         національних пріоритетів розвитку;
       спрямовувати кошти місцевих бюджетів на розвиток інноваційної
         діяльності промислових підприємств регіону;
       залучати кошти інвесторів та кредитних установ із-за обмеженості
         бюджетних засобів;
       створити систему стимулювання комерційних банків для надання
         кредитів інноваційним підприємствам;
       створити сприятливе податкове середовище для здійснення
         інноваційної діяльності промисловими підприємствами.


                          К.е.н. Шатохін О.Г.
               Національна металургійна академія України
            ПРОБЛЕМИ УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ З ІННОВАЦІЙ

     В світовій економічній літературі «інновація» часто інтерпретується як
перетворення потенційного науково-технічного прогресу (НТП) в реальний



                                     103
процес, що утілюється в нових продуктах і технологіях. Проблематика
нововведень в нашій країні протягом багатьох років розроблялася в рамках
економічних досліджень НТП.
      Інновація — це нововведення, зміна. Будь-яка інновація — результат
ухвалення управлінського рішення або цілої серії рішень. Доцільно розділяти
зміни на індивідуальному рівні, на рівні групи, на рівні організації в цілому, на
більш високому рівні (галузі, регіону або всієї держави). При зростанні рівня
зміни збільшуються терміни і складність його здійснення.
      На індивідуальному рівні рішення про здійснення нововведення може
бути ухвалене миттєво. Іноді і сама інновація може бути здійснене миттєво.
      На рівні малої групи виникають нові аспекти, пов'язані з боротьбою
окремих членів групи: за або проти інновації. Досягти єдності дій можна або
наказом, або переконанням в користі нововведення для кожного особисто, або
дискусією з приходом до компромісу. Миттєво рішення не може бути
ухвалено, знадобиться обговорення як організоване, так і в кулуарах.
Можливо, що деякі співробітники покинуть групу або по своїй волі, або під
тиском керівництва та колективу.
      На рівні організації в цілому процес здійснення зміни ще більш складний
і тривалий, оскільки його ідея повинна оволодіти не тільки вищим
керівництвом, але і всіма малими групами, з яких складається організація.
      В інновації виділено п'ять типових змін, з якими має справу менеджер:
   1) використовування нової техніки, нових технологічних процесів або
      нового ринкового забезпечення виробництва (в процесі купівлі-продажу);
   2) упровадження продукції з новими властивостями;
   3) використовування нової сировини;
      4) зміни в організації виробництва і його матеріально-технічного
забезпечення;
      5) поява нових ринків збуту.
      Окрім цього інновацію можна розглядати               як зміну з метою
упровадження і використовування нових видів споживчих товарів, нових
виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації в промисловості.
      Інновація іноді визначається як кінцевий результат інноваційної
діяльності, що отримав втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту,
упровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу,
що використовується в практичній діяльності, або в новому підході до
соціальних послуг.
      Науково-технічні розробки і винаходи виступають як проміжний
результат науково-виробничого циклу і у міру практичного застосування
перетворюються на науково-технічні інновації — кінцевий результат.
      Науково-технічні розробки і винаходи є додатком нового знання з метою
його практичного застосування,          а науково-технічні інновації — це
матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних
розробок в процесі виробництва з метою їх комерційної реалізації для
задоволення певних запитів споживачів.



                                      104
      З цієї точки зору неодмінними властивостями інновації є науково-
технічна новизна і виробнича застосовність.
      Зі сказаного виходить, що інновацію як «результат» потрібно розглядати
нерозривно з інноваційним процесом. Терміни «інновація» і «інноваційний
процес» близькі, але не однозначні. Інноваційний процес пов'язаний із
створенням, освоєнням і розповсюдженням інновацій.


                    К.е.н. Савчук Л. М., Шкіль Р. А.
               Національна металургійна академія України
                 МОДЕЛІ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ:
             СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

      Електронна комерція має вже досить тривалу історію. Цей термін виникає
у 60-ті роки минулого століття. Розвиток електронної комерції
супроводжується виникненням нових форм і технологій ведення бізнесу в даній
сфері. Поява Інтернет стимулює розвиток електронної комерції, стає для неї
дешевим, загальнодоступним і популярним середовищем існування. Інтернет
стає засновником моделей електронної комерції, тобто моделей ведення бізнесу
з використанням комунікаційних технологій.
      Аналіз існуючих моделей електронної комерції дозволив зробити
наступні висновки.
      По-перше, всі існуючі моделі орієнтовані тільки на двох учасників
електронної комерційної угоди (контрагентів). Суб'єктами на ринку
електронної комерції, як і на будь-якому ринку, виступають юридичні особи,
фізичні особи й держава. При використанні схеми двосторонніх угод можливі
варіанти організації такої взаємодії зручно надати у табличній формі:
                   Business                 Consumer            Government
              Business-to-Business,    Business-to-Consumer Business-to-Government
  Business    "компанія-компанія"      "компанія-споживач"   "компанія-держава”
                                               B2C                    В2G
                     B2B
              Consumer-to-Business     Consumer-to-Consumer         Consumer-to-
Consumer      "споживач-компанія"      "споживач-споживач"          Government
                     C2B                      C2C              “споживач – держава”
                                                                       C2G
             Government-to-Business   Government–to-Consumer      Government–to-
Government    “держава – бізнес”       “держава – споживач”         Government
                    G2B                       G2С               “держава – держава”
                                                                       G2G

     По-друге, у реальному бізнесі в Україні поширення набули не всі моделі,
найбільше поширення мають моделі за участю бізнесу і споживачів, а саме
модель B2B – це той вид діяльності, коли дві компанії проводять бізнес


                                        105
трансакції за допомогою комунікаційних технологій. Модель В2В припускає
повністю автоматизовану взаємодію фірм або організацій у ході
підприємницької діяльності. У моделі електронної комерції B2B виділяють
наступні організаційні форми: модель агрегації; модель торговельного
концентратора; модель дошки оголошень; модель аукціонів; модель повністю
автоматичної біржі. Модель електронної комерції B2G нічим кардинально не
відрізняється від B2B, за винятком того, що в якості однієї з компаній виступає
держава.
       Модель В2С – це коли продаж підприємством своїх товарів і послуг
здійснюється безпосередньо кінцевим споживачам. С2В – модель, де споживач
одержує можливість самостійно обирати вартість для різних товарів і послуг,
пропонованих компаніями. C2C – модель, де учасниками є дві фізичні особи,
які здійснюють свою діяльність прямо один з одним або через оператора.
       По-третє, якщо на етапі зародження електронної комерції, підприємства
цієї сфери надавали незначні за обсягом інформаційні й маркетингові послуги,
то сьогодні електронна комерція охоплює широкий спектр послуг з
використанням різноманітних механізмів взаємодії і зв'язку між учасниками.
       Поруч з цим на ринку з’являються компанії, власники інформаційних
систем, які можна використовувати як інструмент електронної комерції. Такі
компанії готові і згодні надавати іншим учасникам ринку доступ до своїх
інформаційних ресурсів. Тобто назріла необхідність розширити коло учасників
згоди як мінімум до трьох, один з яких може називатися або оператором, або
електронним посередником.
       Таким чином, можна зробити висновок, що на сьогодні розвиток
електронної комерції зробив можливим і необхідним розробку нових моделей
електронної комерції для оптимізації діяльності підприємств, приватних осіб і
держави.


               Доктор-инженер А. Шимоник
                Политехника Ченстоховска
ВИРТУАЛЬНЫЕ ПРЕДПРИЯТИЯ В ИННОВАЦИОННОЙ ЛОГИСТИКЕ

      Одной из наиболее стремительно развивающихся концепций
инновационной логистики является концепция Supply Chain Management —
управление логистическими цепями. Данная концепция является целостной
концепцией ведения бизнеса, интегрирующей в себе всю совокупность
логистических функций и объединяющей в себе передовые организационные
принципы и возможности современных информационных технологий.
      Для предприятия внедрение концепции SCM означает ведение бизнеса на
принципах стратегического взаимодействия с поставщиками и клиентами.
Отличие концепции SCM от традиционных форм организации и управления
предприятием состоит в синхронизации основных бизнес-процессов и моделей
планирования и управления на основе единых информационных каналов с
поставщиками и клиентами (заказчиками) по всей ЛЦ.


                                      106
      Одной из важных тенденций развития SCM является развитие концепции
виртуальных предприятий. Под виртуальным предприятием мы предлагаем
понимать динамическую открытую бизнес-систему, основанную на
формировании      юридически      независимыми      предприятиями     единого
информационного пространства с целью совместного использования своих
технологических ресурсов для реализации всех этапов работ по выполнению
проекта (строительного объекта) от источников первичного сырья до сдачи его в
эксплуатацию. Виртуальное предприятие основывается на формировании единой
организационно-технологической и информационной среды за счет временного
объединения ресурсов различных предприятий. Благодаря оперативной
координации использования ресурсов организации способны быстро и с
минимальными затратами производить конечный продукт или услугу.
      Виртуальное предприятие характеризуется такими свойствами, как:
децентрализованность; распределенность; наличие механизмов гибкого
формирования новых организационных структур; способность быстрой
адаптации к изменяющимся требованиям рынка; саморегулирование и
самоорганизация; координация и взаимодействие на основе согласованного с
бизнес-партнерами управления процессами и ресурсами.
      Основной целью виртуального предприятия является быстрое реагирование
на рыночные требования и максимизация степени использования ресурсов
предприятий. Основной экономический потенциал виртуального предприятия с
точки зрения организации производства и логистики заложен в качественно новых
возможностях управления логистическими цепями и процессах создания
стоимости на основе концентрации большого количества ресурсов в единой базе,
что позволяет быстро и гибко реагировать на рыночные изменения. Кроме того,
формирование региональных виртуальных предприятий может служить основой
повышения экономического потенциала региона и решения социальных проблем.
Это происходит за счет интеграции ресурсов и увеличения эффективности их
использования в рамках развития приоритетных направлений деятельности
региона. К недостаткам виртуального предприятия следует отнести отсутствие
стабильного спроса и высокий уровень неопределенности.
      Для построения эффективной системы управления логистическими
цепями в виртуальных предприятиях необходимо решить задачи:
       - разработать и внедрить новые организационно-экономические схемы
взаимодействия предприятий;
       - разработать правила и принципы взаимодействия (условия получения и
размещения заказов, планирование и оперативное управление процессами,
распределение прибыли, управление рисками и т.д.);
       - создать систему информационной поддержки (единая информационная
среда кооперационных связей);
       - выработать методы, модели и алгоритмы оптимизации бизнес-
процессов в логистических цепях.




                                     107
              К.э.н. Гвоздева Т. М., Кушнир В.В.
       Национальная металлургическая академия Украины
ИННОВАЦИОННЫЕ ТЕХНОЛОГИИ ОРГАНИЗАЦИИ И УПРАВЛЕНИЯ
  БИЗНЕС-ПРОЦЕССАМИ С ИСПОЛЬЗОВАНИЕМ КОНЦЕПЦИИ
              ЛОГИСТИЧЕСКИХ ЦЕПЕЙ SCM

      Сохранение и расширение рыночных позиций относительно доли рынка,
удержания имиджа фирмы, поставляющей товары высокого качества, ценовой
конкурентоспособности, требующей от предприятия постоянного внедрения
инновационных процессов, и не только непосредственно в технологии
производства, но и в системе организации и управления бизнес-процессами.
      Современные производство и логистика развиваются в соответствии с
тремя основными тенденциями: ориентация на клиента, специализация на
ключевых компетенциях и все большее проникновение информационных
технологий в бизнес.
      Современной концепцией, поддерживающей корпоративную стратегию
фирмы, является концепция управления логистическими цепями (Supply Chain
Management – SCM), которая предусматривает системный подход к
интегрированному планированию и управлению различными видами потоков
от поставщиков сырья через предприятия и склады до конечного потребителя.
Использование концепции SCM позволяет синхронизировать основные бизнес-
процессы, а также процессы управления и планирования с помощью единых
информационных каналов с клиентами и поставщиками. Подсистема закупок
является составной частью в комплексном управлении потоками на основе
SCM. Наиболее эффективной системой управления поставками является
логистическая система «точно в срок» (just-in-time, JIT). Применение данной
системы предусматривает работу с гораздо более низким запасом сырья и
материалов, чем в условиях традиционного снабжения. Система поставок
«точно в срок» - это система организации снабжения, которая базируется на
синхронизации процессов доставки материальных ресурсов в необходимом
количестве и на тот момент, когда участки логистической системы имеют в них
потребность, с целью минимизации затрат, связанных с созданием запасов. Для
бесперебойной работы данной системы необходима поставка ингредиентов
производства, точно заданного качества по согласованной нормативно-
технологической документации, соответствие чему проверяется входным
контролем служб подготовки производства предприятия-заказчика.
      Применение системы «точно в срок» позволяет сократить затраты
на содержание запасов; повысить качество продукции; уменьшить складские
мощности; сформировать доверительные отношения между поставщиком и
производителем.
      Эффект от использования на предприятии логистической концепции JIT
для производителей состоит в улучшении качества изготавливаемой
продукции, чему предшествует более качественное сырье, сокращении сроков
поставок, повышении конкурентоспособности, более раннем реагировании
поставщиков, эластичности реализации заказа. Выбор поставщиков с помощью


                                    108
логистических методов позволит выделить наиболее надежных партнеров
(целесообразным является использование обоснованного многокритериального
подхода). Потенциальная польза, связанная с использованием данной
концепции для поставщиков, проявляется в улучшении сбыта своей продукции,
заключении долгосрочных договоров, стремлении улучшить качество, что
повышает имидж компании. Методические подходы логистической концепции
апробированы в условиях ООО «ЮГ-ТВИН» (предприятия, занимающегося
производством центробежнолитых труб из специальных марок сталей). Данное
предприятие занимается производством продукции на заказ и с учетом
требований заказчика. Таким образом, применяя SCM, компания может
эффективно реализовать принцип just-in-time. Внедрение данной системы
повысит точность планирования за счет общих информационных каналов и
совместного прогнозирования и стабилизации спроса, а также повысит
качество оперативного управления за счет постоянного и непрерывного
мониторинга всей логистической цепи и позволит своевременно определять
различного рода отклонения либо нарушения в ее функционировании.
      Эффект от внедрения SCM на предприятиях состоит в: снижении запасов,
повышении надежности поставок, а, соответственно, и снижении связанных с
поставками рисков. Кроме того, это позволит снизить трансакционные
издержки, доля которых в современных условиях на предприятиях Украины
выросла до 15-20%, и, соответственно, сократить совокупные затраты на
производство и реализацию продукции. Следовательно, концепцию
логистических цепей SCM можно использовать, с одной стороны для
совершенствования внутрифирменного управления, с другой стороны, в
настоящее время развитие экономики характеризует необходимость
возникновения и совершенствования новых отношений между субъектами
хозяйствования, основанных на взаимодействии производителей, поставщиков
и потребителей с целью интегрированного управления бизнес-процессами на
всех стадиях жизненного цикла товара.
      Предприятие, поставившее перед собой цели стратегического развития,
должно отдавать себе отчет в том, что достижение стратегических
преимуществ в современной экономике важно только при внедрении
инноваций. Важно же осознавать, что вложения в создание кооперационных
отношений сегодня позволят иметь преимущества в будущем. Чтобы
удержаться на рынке, необходимо двигаться вместе с развитием той или иной
сферы, а еще лучше быть на шаг впереди.


                  К.е.н. Сомова Л.І., Ганзя Ю.І.
            Національна металургійна академія України
      ІННОВАЦІЙНИЙ ПІДХІД ДО ПРОСУВАННЯ І РОЗПОДІЛУ
         МЕТАЛОПРОДУКЦІЇ НА ВНУТРІШНЬОМУ РИНКУ

      Виробництво і споживання металопродукції зазвичай розділено у часі і
територіально, що зумовлює складність і неоднозначність процесу її розподілу


                                    109
між споживачами та вимагає пошуку ефективних методів вирішення цієї
проблеми.
        В останні роки вітчизняні і зарубіжні вчені приділяють значну увагу
системному підходу до формування концепції просування металу на ринок
[1,2]. Особливої уваги заслуговує маркетингово-логістична концепція, що
формується на підставі індуктивно-дедуктивного підходу з використанням ідеї
фрактальності для управління асортиментною політикою у металургії, а також
принципів емерджентності і синергетичного ефекту, які реалізуються у великих
системах [2].
        Сутність логістичної складової концепції просування металу полягає у
такій побудові металопровідної мережі, коли окремі її суб’єкти (наприклад,
металургійні підприємства, споживачі металу і посередники) діють на ринку не
ізольовано один від одного, а знаходяться у гармонійній взаємодії, що
забезпечує не тільки самодостатність цієї мережі, але й «на дефект» її
функціонування у конкурентному середовищі.
        Оскільки тенденції у розвитку дистриб’юторської мережі можуть бути
виявлені тільки у процесі стратегічних маркетингових досліджень загалом
усього ринку металу та його основних показників, виникає необхідність
урахування і маркетингової складової концепції.
        Вдало організована дистриб’юція сприяє більш ефективному
споживанню і раціональному використанню металу. За зворотнім зв’язком вона
суттєво допомагає розвитку способів отримання і переробки металу, усовуючи
природне протиріччя між його виробником і споживачем, яке полягає у тому,
що першому вигідно виготовляти багато однорідної продукції, а другому
потрібно мало, але різнорідної продукції. Дистриб’юторська мережа, збудована
у відповідності з маркетингово-логістичною концепцією, забезпечує усунення
природного протиріччя між суб’єктами ринку металу за рахунок поглиблення
спеціалізації кожного з них.
        Відомо, що внутрішня структура таких системних утворювань, як
металургійні підприємства, котрі виступають результатом безперервно
здійснюваних процесів модернізації техніки, точніше за все описується
закономірностями повторюваності конструктивних видів елементів, що
поповнюють ці системи. Російськими вченими Ю.Лебедєвим і А.Ушаковим [2]
розроблено метод відшукування закономірностей розподілу різних видів
технічних виробів, який використано з такою ж метою для металу і його
споживачів, а також організацій, що здійснюють його дистриб’юцію.
        При аналізі закономірностей розподілу металу зазначений вище метод,
який є теоретичною основою для відомого правила Парето, зведено до
розширювально розумілих методів АВС і XYZ.
        Дослідження закономірностей розподілу металу на внутрішньому ринку
України виконано на підставі двох підходів: з позиції фокусуючої
(металургійне підприємство) і розсіючої (різного роду посередники) систем.
        Розгляд трьох рівнів суб’єктів металопровідної мережі (виробник – ВАТ
Mittal Steel «Кривий Ріг» і низка посередників різної потужності) свідчить, що
всі вони за структурою металопродажу незалежно від величини торгівельного


                                     110
обігу відповідають правилу Парето і методу АВС. Зокрема, розподіл металу
ВАТ Mittal Steel «Кривий Ріг», який надходить на внутрішній ринок, між
великими, середніми і відносно дрібними підприємствами, повністю підлягає
правилу «80:20». Розрахунками, які виконано для компанії «Леман - Україна» -
системного партнера ВАТ Mittal Steel «Кривий Ріг» у питаннях мережевої
реалізації металопродукції – за методом АВС на підставі даних за 2004-2005
р.р. установлено, що обсяги спроданого металу і кількість його покупців
знаходяться у зворотнопропорційному зв’язку незалежно від частоти продажів.
Отже, підтверджується закономірність, що склалася на світовому ринку металу:
10% великих споживачів використовують більшу частину металопродукції
звуженого сортаменту; решта, особливо дрібні споживачі, потребують 20%
спроданого металу, але широкого сортаменту.
       Впровадження вищезазначених інноваційних методів дозволить
поліпшити якість роботи дистриб’юторської мережі металоторгівлі в країні.
                                 Література:
1. Сысоева С.С. Эффективная программа продвижения – путь к лидерству.//
Маркетинг. М.: Росконтракт, 2001, № 1 – С.66.
2. Лебедев Ю., Ушаков А. От хаоса к системе.// Металлоснабжение и сбыт,
март 2001, - С. 40-46.


                           Коваль А.А.
     Київський національний університет технологій та дизайну
 ВИЗНАЧЕННЯ ВЕЛИЧИНИ ОПОРУ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
      ІННОВАЦІЙНОМУ ТОВАРНОМУ ПОТОКУ ЯК УМОВА
    ЕФЕКТИВНОГО ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ
        ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

      Будь-яке підприємство на мікроекономічному рівні можна розглядати як
економічну систему, що перетворює вхідні ресурси у товари або послуги.
      На вхід підприємства надходять матеріальні, трудові та фінансові потоки,
які переробляються підприємством на товари чи послуги. За умов
стаціонарності вхідних потоків справедливе співвідношення:
                                Д  М  Т Р  Ф  const ( ) ,
      де М – потік матеріальних ресурсів;
         Тр - потік трудових ресурсів у грошовому вираженні;
         Ф – потік фінансових ресурсів;
         Д – загальний вхідний потік.
      Товари чи послуги надходять до споживача, але внаслідок певних умов
(конкуренції, слабкої служби збуту і т. п.) товарний потік відчуває опір
навколишнього середовища, тобто коефіцієнт опору зовнішнього середовища
інноваційному товарному потоку – це величина, яка показує співвідношення
вхідного товарного потоку та вихідного загального потоку. Описати це можна
математично:



                                     111
                                           T ( )
                               R                       ,
                                     ІМ     І Ф  І Тр
      де Т() – інноваційний товарний потік, який надходить до споживача;
         ІМ. – інтенсивність матеріальних потоків;
         ІФ. – інтенсивність фінансових потоків;
         ІТр. – інтенсивність трудових потоків.
      Застосування запропонованої математичної моделі дозволяє визначити
чинники, які гальмують ефективне впровадження інновацій на підприємствах.
      Отже, опір зовнішнього середовища інноваційному товарному потоку –
це кількісна величина, яка враховує такі чинники як фінансові, організаційні,
матеріальні, нормативні і та інші, що створюють перешкоду на шляху
товарного інноваційного потоку. Визначення величини опору в кількісному
значенні – це умова ефективної разробки іноваційної стратегії.


                       Передерий Л.В.
                        ОАО "Топаз"
        ОРГАНИЗАЦИЯ ТОВАРНЫХ И ДЕНЕЖНЫХ ПОТОКОВ
                     НА ПРЕДПРИЯТИИ

      В отличие от прошлых лет, когда организация поточного производства на
промышленных предприятиях находилась в центре внимания специалистов,
тема организации товарных и денежных потоков на предприятии оказалась
незаслуженно забытой и по самым различным причинам отошла на задний план
современных научных исследований. Этому, во-первых, способствовало то, что
организация потоков не вышла за рамки производственно-технологических
показателей. Во-вторых, сказалось сокращение серийного производства, а
также переход к персонификации индивидуальных требований заказчиков. В-
третьих, своеобразный технократический подход, обращающий внимание
только на производственно-технологическое содержание потока и
оставляющий в стороне все остальные не менее важные моменты, не позволил
установить количественную и качественную связь потоков в производстве с
товарными и денежными потоками в сфере обращения произведенной
продукции.
      И, наконец, определенное влияние оказало то, что в соответствии с
общепринятым мнением поточное производство организуется только при
массовом или крупносерийном выпуске продукции. Тогда создается
возможность разбить весь технологический процесс на отдельные, подчас даже
очень мелкие операции, которые совершаются в определенной
последовательности так, что в конечном итоге завершаются выпуском готовой
продукции. В действительности же, если понятие потока рассматривать шире,
не связывая его с организацией конвейерного производства, то станет
понятным, что поточным окажется любой вид производства, предполагающий
выполнение работ и операций в определенной последовательности. Эти



                                     112
операции могут выполняться друг за другом ,и, тем не менее, в каждый данный
момент времени они могут рассматриваться либо как один общий поток, либо
как совокупность нескольких независимых или взаимосвязанных потоков.
Разница между ними будет определяться лишь пространственным
расположением рабочих мест и транспортных потоков, посредством которых
они соединяются друг с другом. Отсюда следует, что проблема организации
поточного производства сохраняет свою актуальность и, мало того, требует
расширения тематики исследования в новых условиях хозяйствования.
      В организации товарных и денежных потоков на предприятии особую
роль играет их классификация по целому ряду признаков. По производственно-
технологическим признакам товарные потоки могут рассматриваться по
группам, связанным с предметной формой (однородные и неоднородные), со
структурой производства (основное, вспомогательное, обслуживающее), с
конфигурацией      в   пространстве    (параллельные,     последовательные,
совмещенные, комбинированные), с периодичностью циклов (непрерывные и
прерывные, ритмичные и неритмичные), с организацией производства
(поточные, по участкам, комбинированные), с видом технологического цикла
(замкнутые и открытые).
      Некоторое изменение функций денежных потоков в сфере распределения
по сравнению с товарными потоками, обусловливает несовпадение
классификации денежных потоков с товарными и потому денежные потоки
подразделяются на виды, учитывающие их пространственное положение,
периодичность платежей, структуру инвестиций, структуру задолженности и
бухгалтерского баланса, структуру стоимости произведенного продукта
(материальные затраты, оплата труда, прибыль, рента) и структуру затрат
(трансформационные и трансакционные), форму кругооборота (замкнутая,
разомкнутая).
      В повседневной практике специалисты использовали только некоторую
часть признаков из перечисленной классификации, что, с одной стороны,
существенно сужало сферу экономического анализа, а с другой – приводило к
неточным, а то и к ошибочным выводам. Если же сюда добавить еще и
классификацию основных свойств и признаков товарных и денежных потоков в
производстве и обращении, учитывающих отдельные составляющие
организационно-экономического механизма, функции потоков в производстве,
обмене, распределении и управлении, цель, сущность и содержание
организационно-экономических форм потоков, а также то, что по отношению к
товарным и денежным потокам каждая из перечисленных составляющих имеет
разное содержание, то станет очевидной необходимость более детального
исследования этой проблемы, без правильного разрешения которой ни
товарные, ни денежные потоки не могут быть качественно организованы,
синхронизированы, а тем более оптимизированы по количественным
параметрам. И наоборот, если каждый из вышеперечисленных признаков
получит свое практическое воплощение, то и потоки в товарной или денежной
форме будут функционировать на предприятии с должной отдачей и заданной
эффективностью.


                                    113
                             Сакалош Т.В.
               Національний технічний університет України
                  “Київський політехнічний інститут”
            ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ:
            ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ПОШИРЕННЯ ІННОВАЦІЙ

    1. Інформаційно-комунікаційні технології включають сукупність інформаційних
та комунікаційних технічних засобів і методів збору, обробки й передачі даних для
отримання інформації нової якості про стан об’єкту, процесу, явища з метою
створення нової (перетворення існуючої) інформації для її аналізу або покращеного
сприйняття людиною та прийняття на її основі рішення про виконання певних дій.
     Головною особливістю інновацій у галузі інформаційно-комунікаційних
технологій є нематеріальність кінцевого продукту інноваційного процесу – якісно
нової, достовірної інформації, доставленої (отриманої) за визначений період часу, у
визначеному просторово-часовому відрізку.
     Інноваційний процес у сфері інформаційно-комунікаційних технологій
характеризується: 1) зв’язком базових (радикальних) інновацій з похідними
(модифікованими). Прикладом є швидка зміна поколінь апаратного забезпечення
продуктів інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема мікропроцесорів, що
пояснюється досяжністю фізико-технічних обмежень в процесі еволюційного
розвитку технології та виникненням передумов для появи революційного
нововведення; 2) поява радикальних нововведень відбувається найчастіше на
перетині двох або більше інформаційних полів теорій, технологій (застосування
напівпровідникових транзисторів у електричних схемах, радіопристроїв замість
електровакуумних ламп).
     1. Поширенню інновацій у галузі інформаційно-комунікаційних технологій
властиві тенденції. По-перше, зменшення часу між науково-технічними відкриттями,
що простежується під час хронологічного аналізу появи винаходів у галузі
телекомунікацій та суміжних. По-друге, скорочення часу впровадження науково-
технічних розробок від лабораторних досліджень до серійного виробництва. При
чому, якщо для фотографії цей період складав 112 років, електричної енергії – 80,
радіомовлення – 35, телебачення – 12, то для транзисторів – до 5, інтегральних схем –
до 3, комп’ютерів – до 1,5 років, а мобільного телефону – 6-7 місяців. По-третє,
прискорення фаз між винаходом, нововведенням та поширенням нової технології,
що відповідає хвильовій теорії великих та середніх циклів.
     1. Одним з чинників впливу на поширення інноваційних продуктів та послуг у
вітчизняній галузі інформаційно-комунікаційних технологій є номінальні доходи
населення України. Зокрема, було оцінено функціональну залежність рівня
проникнення стільникового зв’язку в Україні, який визначається як відношення
загальної кількості абонентів мобільного зв’язку (Nабон) до кількості населення в
Україні (N):
                                         N абон
                                    P          ,                             (1)
                                          N
та номінальних доходів населення України у період з 1995 по 2007 роки (рис. 1).



                                         114
  Рис. 1. Функціональна залежність рівня проникнення стільникового зв’язку від
            номінальних доходів населення України (* прогнозні дані)
     Лінійна регресія рівня проникнення стільникового зв’язку та номінальних
доходів населення описується рівнянням:
                             y  - 16,895 0,244 x                      (2)
та має коефіцієнт кореляції 0,838, що свідчить про зв’язок між рівнем
проникнення стільникового зв’язку та номінальними доходами населення з
кореляцією вище середнього. Отже, якщо номінальний доход населення виростає
на 1 млрд. грн., то проникнення мобільного зв’язку зростає на 0,24 %.


                 К.е.н. Сомова Л. І., Товкань О. В.
            Національна металургійна академія України
    ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ЗАКУПІВЛІ ПІДПРИЄМСТВАМИ І
   ОРГАНІЗАЦІЯМИ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНИХ
                            ТОВАРІВ

      Інноваційний розвиток сучасної економіки потребує реалізації усього по-
тенціалу високотехнологічного і ресурсозаощаджувального виробництва, яке
спроможне у короткі строки           забезпечити розробку і впровадження
конкурентноздатних систем та машин нового покоління, що орієнтовані на
задоволення потреб внутрішнього і зовнішнього ринків. Отримання такого
рівня товарів все частіше можливе лише за умови прийняття нетрадиційних
високотехнологічних      рішень,     що     характеризуються   наукоємністю,
системністю,     надійністю,     стійкістю,     екологічною   спрямованістю,
комп’ютерним технологічним забезпеченням. Принциповою відзнакою новітніх
високих технологій повинна бути їх індивідуалізація, цілеспрямований
характер, гнучкість, що виходять з певного рівня функціональних, естетичних
та екологічних властивостей товарів, тобто інноваційний процес і інноваційний
виріб невіддільні одне від одного, отже і маркетинг їх потребує визначеної
специфіки щодо аналізу ринкового середовища, стратегічних основ прийняття
рішень і вибору сфери діяльності, використання інструментів маркетингової
політики, поведінки покупців-організацій тощо.




                                     115
       Як відомо, на поведінку покупців товарів промислового призначення
(ТПП) впливають зовнішні (загальні і організаційні) та внутрішні (міжособові
та індивідуальні) чинники.
       Загальні зовнішні чинники передбачають урахування рівня попиту, стану
економіки, політичної ситуації, стану конкуренції, витрати коштів, темпів змін
у технології виробництва, а організаційні – наявності спеціалізованих відділів
постачання, ступеня централізації продажу, тривалості контактів, системи сти-
мулювання, інформації про товари та послуги (пошта, виставки, Інтернет,
преса, консультації.)
       Внутрішні міжособові чинники враховують авторитет, статус, перекона-
ність, можливість непередбачених обставин; індивідуальні – вік, освіту, профе-
сіоналізм, готовність до ризику і тип особи, яка бере учать у процесі закупівлі.
       Зовнішні чинники забезпечують інформацію і досвід , а внутрішні – пси-
хологічні аспекти оцінки товарів та послуг, потрібні для впевненого прийняття
рішення про закупівлю.
       На відміну від ТПП, процес прийняття рішення про купівлю технологій і
високотехнологічних товарів (ТіВТТ) більш складний і тривалий, оскільки при
цьому значно зростає невпевненість покупця у доцільності цієї дії.
       Можна виділити низку особливостей, які виникають при закупівлі ТіВТТ.
       По-перше, це високий ступінь новизни самого процесу прийняття рі-
шення про закупівлю, оскільки організація-покупець має справу не тільки з не-
відомим товаром, але й з незнайомим постачальником (виробником). Товар,
який отримано за новою технологією, ще не випробувано, відсутній досвід його
застосування і споживач не може оцінити всі переваги його використання. До
того ж цей товар нерідко пропонує невідоме, можливо тільки створене підпри-
ємство. Ступінь новизни залежить від діапазону зміни функціональних харак-
теристик товару, масштабу необхідних організаційних перетворень, необхідно-
сті навчання користувачів, відомості постачальника.
       По-друге, процес придбання складних ТіВТТ часто затягується у часі,
оскільки відбувається не одразу, а поступово.
       По-третє, у багатьох випадках компоненти і окремі частини складних
ТіВТТ різних виробників не уніфіковані, що відразу вимагає остаточного об-
рання одного постачальника.
       По-четверте, швидке знецінення ТіВТТ, яке обумовлене появою більш
продуктивних аналогів, також впливає на невпевненість поведінки організацій і
підприємств при їх закупівлі.
       По-п’яте, досить часто виникає складність у визначенні загального обсягу
необхідних інвестицій. До того ж, у деяких технологічних галузях вони можуть
бути настільки значними, що потребує змішаного фінансування.
       По-шосте, існує ризик потреби у додаткових інвестиціях, що необхідні
для переходу на нові технології і використання ВТТ.
       Зазначені особливості впливають на процес прийняття рішення про заку-
півлю ТіВТТ і перш за все потребують урахування при розробці загальних мо-
делей поведінки організацій і підприємств, яки здійснюють інвестиційне онов-
лення свого виробництва.


                                      116
                             Яресько В.І.
          Харківський національний економічний університет
   РОЛЬ ТЕХНОПАРКІВ В ІННОВАЦІЙНОМУ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

      Останнім часом в Україні спостерігається розвиток інноваційної
інфраструктури. В ній представлені технопарки, бізнес-інкубатори,
інноваційно-технологічні комплекси. Але діяльність лише незначної їх частини
відповідає завданням, які мають вирішуватися ними, виходячи зі світового
досвіду організації діяльності різних типів інноваційних структур.
      Найбільш поширеною формою інноваційної інфраструктури в Україні є
технопарки. Це юридична особа, що діє з метою створення організаційних
засад виконання проектів з виробничого впровадження наукоємних розробок,
високих      технологій      та     забезпечення      промислового      випуску
конкурентоспроможної на світовому ринку продукції. Протягом 2000-2004
років обсяг випуску технопарками інноваційної наукомісткої продукції склав
3,4 млрд. грн. (близько 11 відсотків усієї інноваційної продукції України). На
зовнішньому ринку цими інноваційними структурами реалізовано інноваційної
продукції на 581 млн. грн. Для реалізації інноваційних та інвестиційних
проектів технопарками створено 2218 нових робочих місць. У 2000-2001 роках
виконавцями проектів технопарків використовувалось 2836 робочих місць
(створено нових - 314), у 2002 році – 21804 (нових - 610), у 2003 році – 15421
(нових - 623), в 2004 році – 12965 (нових - 823), що має значну соціальну
ефективність для України. На сьогоднішній день у нашій державі зареєстровано
та діє 8 технопарків. Якщо порівнювати їх кількість з розвиненими країнами,
то лише на початок цього століття у Німеччині функціонувало близько 60
технопарків, у Франції – понад 40, а в Китаї їх налічується близько 50. Тобто, в
Україні не тільки обмежена чисельність інноваційних структур, але і склалася
їх структурна та функціональна неповнота.
      Статистика свідчить, що за           допомогою діяльності технопарків
вирішуються наступні актуальні задачі: активне впровадження у виробництво
вітчизняних і зарубіжних науково-технічних розробок і винаходів; насичення
внутрішнього ринку конкурентноздатними товарами та високотехнологічною
продукцією; створення нових робочих місць; реалізація вченими та
спеціалістами свого інтелектуального потенціалу.
      З огляду на це, технопарки відіграють важливу роль для економіки
України. Незважаючи на те, що інноваційний шлях розвитку визначений як
стратегічно важливий для нашої держави, в Україні до сьогоднішнього дня так і
не розроблено ефективну систему стимулювання інноваційної діяльності. Перш
за все це стосується Закону України „Про інноваційну діяльність”, який був
націлений на поглиблення інноваційного розвитку, але, на жаль, так і
залишився „словником незрозумілих термінів” інноваційної діяльності, бо на
основні його статті щороку Законами України про державний бюджет
накладався мораторій. Зокрема, у ситуації, коли будь-яке підприємство могло


                                      117
бути залучене до виконання інноваційних проектів під егідою технопарків і в
результаті цього отримувало стовідсоткові пільги по ПДВ та податку на
прибуток, технопарки стали притулком для великої кількості „несправжніх”
виконавців інноваційних проектів. Повне скасування пільг у 2005 році завдало
шкоди технопаркам, які реально впроваджували інноваційні проекти.
      Становлення та розвиток інноваційної інфраструктури в Україні потребує
на всіх рівнях (загальнодержавному, регіональному та галузевому) підтримки
держави. На наш погляд, було б доцільним ввести нові форми підтримки
інноваційних проектів, зокрема інноваційного державного кредитування, а
також внести зміни до законодавчої бази, яка регулює інноваційну діяльність.



                    Тищенко Т.І., к.т.н. Голобурда Ю.В.
                Національна металургійна академія України
       ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНИХ СТРУКТУР
                        В УКРАЇНІ

       Україна займає 39 місце у Всесвітньому рейтингу інновацій. Основними
причинами такого низького рівня, очевидно, є недостатність державної
підтримки та, як наслідок, проблема з трансфером інноваційних розробок до
споживача в ринкових умовах. Тому роботи, які присвячені пошуку
альтернативних шляхів покращення інноваційній активності у державі, є
актуальними..
      Виконаний аналіз механізму трансферу інноваційних розробок на основі
 ринку виробників та споживачів інноваційних розробок дозволив зробити
 висновок, що найбільша інноваційна активність може бути забезпечена за
 допомогою розвитку технопарків (ТП).
       Для вирішення проблем щодо розвитку ТП у нашій країні запропоновано
 такі заходи на державному рівні: повернення пільг (спеціальних рахунків) для
 виконання і втілення у виробництво науково-дослідних розробок, які б
 відповідали світовим стандартам; створення стимулюючого механізму
 оподаткування; надання      пільгових кредитів для розвитку інноваційної
 діяльності; заохочення вітчизняних вчених і виробників, що виробляють
 інноваційну продукцію, яка була б конкурентноздатною на світовому ринку;
 державна допомога у ланцюгу: ідея – винахідництво – інноваційний проект –
 виробництво – торгівля – споживач.


                         Костромський М.В.
           Дніпропетровський університет економіки та права
                 ПІДПРИЄМСТВА МАЛОГО БІЗНЕСУ
             ЯК ФАКТОР ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ




                                     118
      Інноваційна діяльність – діяльність по впровадженню науково-технічних
ідей та винаходів у практичному використанні.
      Незважаючи на загальне визнання й розуміння значення інноваційних
процесів для економічного розвитку держави, сучасний стан системи
фінансового забезпечення інноваційної сфери Украйни, як одного з ключових
факторів інноваційної діяльності, свідчить про її кризу, неспроможність
створити необхідні умови для реалізації існуючого інноваційного потенціалу
країни, не кажучи вже про його примноження.
      Постійний дефіцит державного бюджету, розпилення і без того незначних
інвестиційних бюджетних коштів за багатьма напрямками; відсутність власних
фінансових ресурсів у більшості вітчизняних підприємств; значний податковий
тиск; фінансова слабкість та низька ефективність існуючих інвестиційних
фондів й інвестиційних компаній; низька дієздатність банківсько-кредитної
системи щодо мобілізації достатніх обсягів фінансових коштів та її слабка
інноваційна орієнтація; відсутність розвиненої інноваційної інфраструктури;
несприятливі умови для іноземних інвесторів - все це негативні чинники, що
позбавляють можливості реалізації стратегії інноваційного розвитку економіки
держави.
      В теперішній час близько 90% суб’єктів інноваційної діяльності
знаходяться в недержавному секторі економіки. Вагоме значення поряд з
великими підприємствами та їх об’єднаннями, які займаються інноваційною
діяльністю, мають підприємства малого бізнесу. В розвинених країнах вони
забезпечують приблизно половину всіх нововведень. За даними Національного
наукового фонду США, кількість нововведень в підприємствах малого бізнесу
на одиницю затрат, як правило, більше ніж на середніх та великих
підприємствах. Крім того, малі підприємства майже на третину випереджають в
швидкості освоєння новітніх технологій.
      В 2005 році в Україні нараховується 295109 малих підприємств, а
кількість зайнятих людей складає 1834200. Частка підприємств малого бізнесу
у загальній кількості підприємств, що займаються інноваційною діяльністю,
складає 6%. Таким чином, малі підприємства, що займаються інноваційною
діяльністю, це вже не тільки об’єктивна реальність, а й важливий фактор
державної інноваційної політики.
      Для розвитку інноваційної діяльності малих підприємств необхідно
звернути увагу на наступне: створення системи правової охорони
інтелектуальної власності; забезпечення організаційно-правових механізмів
стимулювання підприємств, які займаються           інноваційною діяльністю;
посилення державного контролю за охороною авторських прав; активний
розвиток інноваційних центрів, технопарків, венчурних фірм.
      Таким чином, економічний розвиток нашої країни залежить від
стимулювання та підтримки з боку держави інноваційної та інвестиційної
 діяльності суб’єктів господарювання.


                      К.е.н. Ігнашкіна Т.Б., Петренко І. Г.


                                    119
                 Національна металургійна академія України
            ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ
              ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ В ПРОМИСЛОВОСТІ

     В сучасних умовах, коли в Україні складається небажана тенденція
зростання цін на енергоресурси, питання розробки та впровадження
енергозберігаючих заходів набувають першочергового значення. Особливо
актуальними вони є для промислових підприємств, які характеризуються
високою енергоємністю виробництва. Для металургійної галузі ситуація стає
навіть критичною, оскільки створює реальну загрозу конкурентоспроможності
продукції. За оцінками спеціалістів витрати на енергоресурси в собівартості
продукції металургійних підприємств складають 30 - 50%, що на 20-25%
перевищує загальносвітовий рівень. Стосовно ж споживання електроенергії та
природного газу підприємствами цієї галузі, то воно оцінюється в 15-20% (у
світі – 9-10%) від загального споживання в країні.
     Планування заходів із економії енергетичних ресурсів здійснюється з
урахуванням багатьох міркувань, які можуть бути прийняті в якості
групувальних ознак для розробки типології енергозберігаючих заходів. Так,
класифікацію заходів можна здійснювати за наступними ознаками: за видами
енергоресурсів (природний газ, електроенергія, вугілля та ін.); за рівнем
керівництва (національна економіка в цілому, галузі і підгалузі економіки,
підприємства та їх структурні підрозділи, тощо); за фактором часу (розраховані
на короткострокову, середньострокову та довгострокову перспективу); за
обсягами споживання енергоресурсів (великі та дрібні споживачі); за значенням
для країни (включені до державних, галузевих програм, виконувані за
ініціативою підприємств); за джерелами фінансування (внутрішні та зовнішні).
     Наведемо деякі з енергозберігаючих заходів. Рішення найгострішої для
країни проблеми природного газу можливо як за рахунок безпосереднього
впровадження заходів з його економії, так і шляхом пошуку внутрішніх
альтернативних джерел газу. Такою досить реальною альтернативою є
видобуток вугільного метану, який віднесено поряд з іншими ресурсами до
корисних копалин державного значення. За різними оцінками промислові
запаси його в Україні складають 3-3,5 трлн. куб. м., а річний його добуток
дозволив би замістити певний обсяг імпорту природного газу. Можливі й інші
шляхи використання метану, зокрема, для отримання і використання на
автотранспорті стисненого природного газу, виробництва електро- та
теплоенергії. Так, за розрахунками, виконаними по трьом підприємствам
металургійної галузі, переведення вантажного транспорту на газомоторне
паливо дозволить отримати більше 20 млн. грн. економії; строк окупності
інвестицій при цьому не перевищує одного року. Проте в практичній площині
питання видобутку метану поки що не вирішено (недосконала законодавча
база, потрібно уточнення запасів метану з використанням відповідної методики,
яка на сьогодні відсутня, і т.ін).
     Інвестиційно-інноваційними напрямками економії електроенергії є
впровадження автоматизованих систем контролю та обліку електроенергії,


                                     120
менш енергоємного обладнання,             використання вугільних шламів,
нетрадиційних альтернативних джерел, комбіноване виробництво теплової та
електричної енергії (когенерація), тощо. За даними фахівців використання 1т
незбагаченого шламу може дати 1,2 МВт електроенергії з досить низькою її
собівартістю (6-8 коп./кВт ч). Досвід Магнітогорського металургійного
комбінату свідчить, що експлуатація когенераційних установок для сумісного
виробництва тепла та електроенергії із власного палива призвела до зменшення
частки електроенергії в собівартості продукції з 6,3% до 1,2%.
    Реалізація програм енергозбереження вирішує як економічні проблеми, так
і проблеми екологічні, соціальні, а також енергетичної безпеки держави. Для
повномасштабного впровадження енергозберігаючих заходів потрібно
вирішення низки питань, пов’язаних із удосконаленням законодавчо-
нормативної бази, розробкою стимулюючих заходів, визначенням джерел
фінансування, налагодженням серійного виробництва потрібного обладнання та
інших.


                      Губінська Д.О.
            Національна металургійна академія України
       НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ
МЕТАЛУРГІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

      Серед головних чинників, що спричинили існуючий рівень негативного
впливу промислових підприємств на довкілля, є орієнтація технологічних
процесів на ресурсо- та енергомісткі технології. Статистичні дані свідчать, що
за 1991-1999 рр. у структурі ВВП України значно зросла частка сировинно- та
енергоємних й водночас найбільш забруднюючих довкілля галузей
промисловості – гірничо-металургійної і паливно-енергетичної, а також
хімічної та нафтохімічної (з 17,3% у 1991 р. до 59,2% у 2000 р.) . Як наслідок,
енергоємність ВВП сьогодні в Україні в 9 разів більша, ніж у країнах Європи, і
є однією з найвищих у світі /1/.
      Особливо актуальною ця проблема є для металургійних підприємств.
Наслідком використання паливно-енергетичних ресурсів є суттєва частка їх
вартості у собівартості готового продукту, а також великий питомий внесок у
проблему зростання викидів парникових газів.
      Перехід до збалансованого розвитку є новою політичною метою не тільки
для України, але й для інших країн світу. Цей напрямок розвитку передбачає
такий розвиток країн і регіонів, коли економічне зростання, матеріальне
виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства
відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем відновлюватися,
поглинати забруднення і підтримувати життєдіяльність теперішніх і майбутніх
поколінь /2/. Таким чином, ефективним, на нашу думку, може вважатись лише
такий розвиток промислового підприємства, який, не втрачаючи економічної
доцільності, дає можливість забезпечити прийнятний рівень екологічної
безпеки.


                                      121
      Для металургійних підприємств повного циклу, з одного боку, вирішення
проблеми енергоефективності полягає в оптимізації обсягів використання
різних видів палива з метою збільшення частки вторинних енергоносіїв
(доменний газ, тощо). З іншого – використання вторинних енергоресурсів, крім
економії витрат на природний газ, дає можливість скоротити викиди
парникових газів, тобто, сприятиме збалансованому сталому розвитку
підприємства та регіону і країни в цілому.
      Головним енергоносієм металургійного підприємства, частка якого в
сумарному енергоспоживанні перевищує 40%, є кокс. При цьому, витрати на
його придбання здебільшого визначають загальний рівень витрат             на
енергоносії. Другим за рівнем витрат є природний газ. Споживання цих
енергоносіїв призводить до викиду оксиду вуглецю, що спричиняє парниковий
ефект.
      Отже, вирішення проблеми сталого розвитку залежить від ступеню
використання       підприємством вторинних енергоносіїв. За рахунок
використання вторинних джерел енергії (наприклад, доменного газу, який
можна розглядати як втрату енергії первинного палива –коксу та природного
газу) можливо не тільки економити          на купівлі природного газу, але й
вирішувати проблему екологічного сталого розвитку.
                                  Література:
     1. Природно-ресурсний аспект розвитку України. – К.: Вид. дім “КМ
        Academia”, 2001.
     2. Економічне зростання на засадах справедливості: український погляд
        /Світовий Банк. Документ для обговорення No. 407. Під ред. Дж.
        Хансена і В. Нанівської. – 1999.


                         Черняк В.Е.
        Национальная Металлургическая Академия Украины
  СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ НАПРАВЛЕНИЙ СТИМУЛИРОВАНИЯ
  ЭНЕРГОСБЕРЕЖЕНИЯ НА ПРОМЫШЛЕННЫХ ПРЕДПРИЯТИЯХ

     Для Украины, принимая во внимание низкую энергетическую
эффективность использования топливно - энергетических ресурсов (ТЭР)
субъектами хозяйствования и критическую зависимость от внешних поставок
энергоресурсов, актуальность и        социальная значимость проблемы
энергосбережения не подлежит сомнению.
      В соответствии с мировой практикой, для оценки эффективности
потребления ТЭР используется показатели энергоемкости. Сегодня
энергоемкость ВВП Украины составляет 0,75 кг условного топлива на 1 доллар
США с учетом паритета реальной покупательной способности, что в 2,6 раза
превышает средний уровень энергоемкости стран мира.
     Наиболее часто отечественные и зарубежные специалисты при решении
вопросов энергосбережения и энергоэффективности уделяют внимание
следующим направлениям: технологическое, организационное, структурное,


                                    122
экономическое,    законодательное.   Кроме     того,   распространенным
предложением    решения     является  создание    эффективной    системы
финансирования отраслевых и межотраслевых проектов по энергосбережению.
     Однако на сколько совершенными не будут технологические и
организационные средства экономии ресурсов, они не обеспечат полную
мобилизацию резервов экономии без реализации методов материальной
заинтересованности в ней.
     В настоящее время этой проблеме не придается должного внимания,
поскольку:
      стимулирование является одним из самых сложных и до конца не
        разработанных в теоретическом плане вопросов механизма
        рационального использования ТЭР;
      при существовавших ранее низких ценах на энергоносители их
        экономия на единицу продукции была не критически важной.
     Проблема, рассматриваемая в данной работе – стимулирование
энергосбережения. Это является крайне актуальным вопросом, требующим
безотлагательных решений.
     Для разрешения указанного вопроса предлагается изучить и решить
комплекс вопросов по созданию и внедрению научно обоснованной системы
стимулирования. Для этого необходимо:
      предусмотреть премирование за выполнение установленных норм
        расхода энергоресурсов;
      усовершенствовать методологию и методику оценки экономической
        эффективности энергоиспользования как основного источника
        материального поощрения;
      определить экономически обоснованную долю, отчисляемую на
        премирование, и рационально распределить ее между работниками
        предприятия.
      Основанием для премирования рабочих должны быть утвержденные
  нормы расхода топлива и энергии, т.е. принцип премирования должен
  строиться на основе научно обоснованных норм, а не за счет их
  перевыполнения.
       Наиболее сложным и важным элементом в системе премирования
  персонала за экономию энергоресурсов является определение размера
  премии с учетом конкретного вклада работника в общие результаты работы
  коллектива.   Общую     сумму    премии    следует   распределять   не
  пропорционально       квартальным       расходам       энергии      по
  внутрипроизводственным объектам, а в зависимости от фактического
  выполнения    плана    организационно-технических    мероприятий    по
  рациональному использованию ТЭР за рассматриваемый период.
       Таким образом, разработка указанных направлений позволит в полном
  объеме реализовать резервы экономии энергии и коренным образом
  изменить отношение работников к использованию энергетических ресурсов.


                                  123
                         К.т.н. Емельянов В.А.

          Национальная металлургическая академия Украины
        К ВОПРОСУ О КЛАССИФИКАЦИИ НОВОВВЕДЕНИЙ
                   В ЧЁРНОЙ МЕТАЛЛУРГИИ

      Основополагающим вектором инновационного совершенствования
техники и развития технологии металлургического производства в Украине
является создание металлургического предприятия постиндустриального типа
на базе наукоемких, малоотходных, энергосберегающих технологий и
компьютеризации управления производственными процессами. Основная идея
инновационного совершенствования металлургического производства состоит
в организации непрерывного «конвейера» жидкого металла, нагретой
заготовки, горячего и охлажденного проката с минимальным количеством
технологических операций.
     Подавляющее большинство технико-технологических решений этой
сложной проблемы получили достаточно полное научное и конструкторское
обеспечение.
     Первым этапом разработки стратегии инновационного развития является
анализ нововведений и их классификация. По степени ординарности и
готовности к массовому промышленному использованию нововведения можно
разделить на три группы.
   К первой группе относятся нововведения, опробированные и получившие
широкое распространение в практике мировой металлургии:
   увеличение единичной мощности металлургических агрегатов –
    агломашин, доменных печей, конвертеров и т.д.;
   интенсификация доменной плавки за счет улучшения качества
     железорудного сырья и кокса, повышения температуры дутья до 1200 –
     12500С и давления газа под колошником до 2,5 – 3,0 атм., а также
     использование в дутье доменных печей углеродводородных добавок,
     заменителей кокса - пылеугольного топлива, коксового газа, горячих
     восстановительных газов и пр.;
   оптимизация технологической структуры производства стали и
    использование в сталеплавильном производстве углеродсодержащих
    добавок и порошкообразных материалов;
   расширение масштабов использования непрерывного литья заготовки
    заданного профиля, приближающегося к профилю конечной продукции;
   оптимизация силовых, скоростных и температурных режимов прокатки
    непрерывно литой заготовки, использование АСУ ТП.




                                  124
    Ко второй группе следует отнести нововведения, которые в настоящее
время совершенствуются и интенсивно осваиваются в промышленных
условиях:
    методы внепечной обработки стали с применением плазменных и
     вакуумных сред, а также методы непрерывной разливки стали с
     использованием магнитодинамических ковшей и пр.;
    литейно-прокатные модули, позволяющие сочетать непрерывную
     разливку с непрерывной прокаткой без промежуточного нагрева
     заготовки или с частичным подогревом заготовки в проходных печах;
     установки для прямого получения листа;
    использование новых информационных технологий в управлении
     производственными процессами.
     К третьей группе относятся нововведения, требующие дальнейших
научно- исследовательских изысканий и экспериментального подтверждения в
промышленных условиях:
    технология твердофазной металлизации железорудного сырья и
     проплавки его в электропечах большой единичной мощности;
    процессы прямого получения стали;
    процессы жидкофазного получения металла из неподготовленного
     железорудного сырья и любого вида топлива;
    сталеплавильные агрегаты непрерывного действия (САНД);
    передача жидкого металла по трубопроводам.
     Реализация нововведений третьей группы позволит революционно
изменить технологические процессы всего металлургического цикла.


           К.т.н. Душина Л.М., Губаренко Л.М., д.т.н. Старовойт А.Г.
              Национальная металлургическая академия Украины
             СОСТОЯНИЕ ИННОВАЦИОННЫХ ПРОЦЕССОВ В
                    КОКСОХИМИЧЕСКОЙ ОТРАСЛИ

      В течение длительного периода, когда экономика функционировала и
развивалась в основном за счет экстенсивных факторов, в производстве
доминировали традиционные процессы и явления. Поскольку экстенсивные
факторы практически исчерпали себя или дальнейшее развитие предприятия за
их счет стало экономически невыгодным, рост и интенсификация современного
производства стали базироваться в основном на новых решениях в области
технологий, техники, организационных форм, экономических методов
хозяйствования.
      Внедрение рыночных принципов хозяйствования предопределило
маркетинговую      переориентацию   производства     для    удовлетворения
потребностей потребительского рынка,         способствовало    активизации
инновационных процессов, что нашло отражение в смене жесточайшей
конкуренции на использование передовых, а зачастую высоких и наукоемких
технологий.


                                   125
      Ощутимым препятствием на пути инновационного развития выступает
индустриальный тип производства и научно-технический комплекс, который
был ранее создан под его требования.
      Неотъемлемой частью горнометаллургического комплекса Украины
является коксохимическое производство. Получение металлургического кокса
и других углеродистых восстановителей есть и останется в будущем наиболее
крупнотоннажной и емкой отраслью. Металлургический кокс применяется не
только как металлургическое топливо, но и как восстановитель при
производстве фосфора, ферросилиция, ферромарганца, абразивов и других
материалов. Но по-прежнему основным потребителем его остается доменное
производство.
      По состоянию на 01.01.2006 г. печной фонд составлял 56 коксовых
батарей общей проектной мощностью 27621 тыс. в год валового кокса 6 %
влажности. Средний срок службы их 26,2 года при нормативном
амортизационном сроке их эксплуатации 20 лет. Для печей со сроком службы
до 20 лет равна доле печей со сроком службы более 30 лет и составляет 37,5 %.
      Анализируя инновационный потенциал объединения Укркокс, можно
отметить следующие особенности деятельности коксохимических заводов:
      - стабильные технологии коксования углей;
      - высокая степень физического износа основных фондов;
      - узкая специализация фондов по производству кокса;
      - непрерывность производственного процесса;
      - высокая материалоемкость продукции.
      Изучение отраслевых особенностей хозяйствования предприятий
Укркокса      позволило   выделить     специфические    характеристики      их
инновационной деятельности, что проявляется в приоритетной ориентации на
обновление основных фондов. В 2005 году на приобретение качественно новых
средств труда израсходовано 90,7 млн. грн, что составляет 87,6 % от общего
объема технологических инноваций.


                            К.э.н. Семёнова Т.В.

           Национальная металлургическая академия Украины
          ОСОБЕННОСТИ ИННОВАЦИОННЫХ ПРОЦЕССОВ
             В ЛИТЕЙНОМ ПРОИЗВОДСТВЕ УКРАИНЫ

      Для    повышения    эффективности    работы    машиностроительных
предприятий важное значение имеет развитие его заготовительной базы –
литейного производства. Применение энергоёмких технологий и существенное
отставание в использовании современных материалов (алюминиевых сплавов,
высокопрочного чугуна, композиционных материалов) в литейном
производстве Украины снижает конкурентоспособность важнейших видов
машин. Для развития инновационного процесса в производстве



                                     126
высококачественных заготовок необходимо ускорять вовлечение результатов
НИОКР в хозяйственный оборот предприятий.
      В настоящее время литейное производство находится на стадии зрелости,
изменяются темпы его роста, уровень прибыльности сокращается. Медленный
рост отрасли происходит не только в Украине. В последние 10 – 15 лет
наметилась тенденция к сокращению литья по массе, замене тяжелых сплавов
на легкие, облегчению конструкций. С каждым годом в мире увеличивается
доля отливок из цветных сплавов и высокопрочного чугуна при одновременном
сокращении доли серого чугуна.
      Как показали результаты выполненного анализа, основными
потребителями литейной продукции являются металлургические и
машиностроительные предприятия, в состав которых входят литейные цеха.
Если структурировать объем потребления отливок по отраслям, то наибольший
удельный вес занимает металлургия (изложницы, прокатные валки и пр.),
сельскохозяйственное и транспортное машиностроение. Развитие последних
двух в последние годы обусловлены дешевой рабочей силой и близостью к
потребителям.
      Так как литейное производство в Украине в настоящее время в основном
сконцентрировано на крупных металлургических и машиностроительных
заводах страны, то финансовое положение его в значительной степени зависит
от финансового положения предприятия, в составе которого оно
функционирует.
      Именно     по    этой   причине    крупные     металлургические    и
машиностроительные заводы, которым основной доход и основную прибыль
приносит продажа продукции не литейных цехов, имеют низкий уровень
мотивации к финансированию инновационной деятельности литейного
производства. В то же время ряд специализированных литейных предприятий,
например, ОАО «Днепропетровский завод прокатных валков», чья продукция
пользуется высоким спросом на рынке металлургического оборудования
Украины, стран СНГ и дальнего зарубежья, в последние годы активно
внедряют новые машины, процессы и технологии. Таким образом, задача
повышения конкурентоспособности литейной продукции украинских
производителей     должна    решаться    путем    создания    материальной
заинтересованности в повышении качества литья в результате осуществления
инновационных процессов.

                         Чернишева О.М.
      Український державний хіміко-технологічний університет
    МЕТОДИКА РОЗРАХУНКУ КОЕФІЦІЄНТА ЕКОНОМІЧНОЇ
   ЕФЕКТИВНОСТІ СТРАТЕГІЧНИХ ЗОН ГОСПОДАРЮВАННЯ У
                   ШИННОМУ ВИРОБНИЦТВІ

     У даній роботі пропонується оцінка ефективності стратегічної зони
господарювання за допомогою наступного показника:



                                    127
                                            tk
                                                 Rt
                                            (1  k )   t
                             Å             t0
                                                               Pt  Pk , [1]         (1)
                                  L  K  Q  Fc  M  K %
де Rt – чистий прибуток підприємства (щорічний, щоквартальний, щомісячний);
L – витрати на проектування і розробку нової шини; K – капітальні витрати; Q –
витрати на освоєння виробництва; ∆Fc – витрати на збільшення оборотних
коштів; M – витрати на освоєння ринку; K% – відсотки за кредит; t0, tk –
відповідно час від початку отримання прибутку та час до кінця життєвого
циклу; k – норма дисконтування; Pt, Pk – відповідно вірогідність технологічного
та комерційного успіху.
   Показники результатної частини формули (1) рекомендується розраховувати
наступним чином:
                      rs So (a Im  bIzp  d )
                                               Nt
                                   
     tk            tk
          Rt
                   100
      (1  k ) t t 0
     t0                       (1  k ) t
                                                    , [2]                       (2)
де S0 – базова собівартість, розрахована на основі конструктивних параметрів
шини (зовнішнього діаметру D, ширини профілю B, статичного радіусу R),
 S  f ( D, B, R) [2]; a, b, d – частки відповідно витрат на матеріали, зарплату та
 0


постійних витрат у структурі собівартості шини, a  b  d  1 ; Im, Izp– відповідно
індекси цін на матеріали та зарплату відносно базового періоду; Nt – прогнозні
значення щорічного, щоквартального або щомісячного обсягу виробництва у
натуральному виразі; ε - еластичність витрат на одиницю продукції, ε = const.
   В основу розрахунків прогнозного значення обсягу виробництва
рекомендується покласти рівняння регресії залежності обсягу виробництва у
кожній СЗГ у часі (N0) [3], скореговані на частку ринку, яку прагне зайняти
фірма (α). Отже, Nt  N 0   .
   Зазначимо також, що дані статистичні відхилення, які визначаються за
допомогою кореляційно-регресійного аналізу, не відповідатимуть прогнозам
верхнього та нижнього ліміту обсягу виробництва. Тому у даній роботі
пропонується використовувати наступну залежність:
                                  Q í  Nt  Qâ ,                             (3)
     н
де Q – нижній ліміт випуску продукції – відповідає крапці беззбитковості для
даного виду продукції або зони господарювання; Qв – верхній ліміт випуску
продукції – найбільший обсяг продаж, який може мати фірма при існуючій
кон’юнктурі – залежить від розміру парку автомобілів або техніки,
інтенсивності конкуренції та агресивності стратегії фірми.
    Зазначимо, що розробка шини триває від двох місяців до одного року, тому,
у разі необхідності, слід проводити дисконтування витратної частини.

                             Список літератури
   1. Воєводін С.О., Радін В.М., Фесенко Ю.Л., Чернишева О.М. Проблеми
оцінки ефективності стратегічних зон господарювання// Матеріали
Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених «Економіко-


                                                      128
математичні методи прийняття управлінських рішень на сучасному етапі». –
Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – с.124-126.
   2. Чернишева О.М. Методика розрахунку ціни нової конструкції шини на
стадії проектування// Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної
конференції «Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави». –
Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006.
   3. О.Чернишева Методика аналізу конкуренції та перспектив стратегічного
розвитку підприємства на ринку шин// Вісник академії митної служби України.
– 2005. - № 4 (28). – с.67-75.


                      Адильшинов Р.К.
                Университет экономики и права
        МАРКЕТИНГОВЫЕ И ЭКОНОМИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ
         ИННОВАЦИОННОГО РАЗВИТИЯ ПРОИЗВОДСТВА
           АВТОМОБИЛЬНЫХ БАЛЛОНОВ В УКРАИНЕ

      Особенностью рынка баллонов для обустройства автомобильного
транспорта при использовании компримированного (сжатого) природного газа
(КПГ, метан) взамен жидкого моторного топлива является отсутствие у
производителей в Украине обоснованной стратегии промышленного
маркетинга. Существуют и проблемы низкой конкурентоспособности
украинских баллонов, цена на которые складывается под влиянием высоких
цен на трубы-заготовки.
      Производственная бизнес-система «трубы-баллоны» (баллоны в Украине
производятся способом закатки из труб) должна развиваться, используя
стратегию маркетинга, которая предусматривает экономически обоснованную
интеграцию     производителей     труб    и    баллонов    для    выпуска
конкурентоспособной продукции, в соответствии с запросами рынка. Стратегия
маркетинга должна комплексно рассматривать вариант: интеграция
производителей → развитие товара → новое качество диверсифицированной
продукции → новые рынки.
     Существенная зависимость цены баллонов от их технико-экономических
параметров обусловила введение в стратегию маркетинга новой для их
производства и продажи в Украине концепции конвергенции технологии,
означающей инновационное сближение технологических возможностей
производителей в бизнес-системе с рыночными требованиями к продукции. На
основе исследования конкурентного положения производителя баллонов путем
сравнения их качественных характеристик с аналогичными у основных
конкурентов определено, что рыночная конвергенция технологии должна
исходить из решения проблем расширения размерных и объемных параметров
продукции с использованием инноваций.
     Новой в маркетинговой стратегии является и концепция «конкурентного
скачка», предусматривающая предложение баллонов на рынки по цене ниже,


                                    129
чем у конкурентов, что соответствует взаимосвязи интегрального показателя
конкурентоспособности баллонов (удельная стоимость на один литр
заполнения газом) с их ценами.
     Охват сегментов и ниш рынков для баллонов должен быть существенно
расширен по сравнению с существующим у производителя (преимущественно
автобусный транспорт). В качестве новых сегментов после осуществления
инновационной конвергенции технологии необходимо рассматривать весь
грузовой и пассажирский автотранспорт, использующий бензин и дизельное
топливо с выделением ниш: государственный, муниципальный, частный
(предприятия-перевозчики, личный) в первую очередь в крупных городах
(мегаполисах).
     Кроме автомобильного транспорта в городах перспективными
сегментами для маркетинга являются: сельское хозяйство – крупный
потребитель дизельного топлива и бензина (для этого сегмента целесообразна
соответствующая     отраслевая     программа      использования     КПГ);
железнодорожный транспорт – организация эксплуатации маневровых
тепловозов на КПГ; транспорт в аэропортах – организация эксплуатации
грузовых автомобилей на КПГ; заводское изготовление автотранспорта,
оборудованного двухмодульными системами – для жидкого и газового топлива.
      Наряду с совершенствованием маркетинговой стратегии необходимо
экономическое стимулирование государством перевода автотранспорта на
газовое топливо. Целесообразно: введение налоговых льгот, при которых
прибыль, остающаяся на предприятиях от применения более дешевого газового
топлива, идет на развитие этих предприятий; изменение в определенной мере
тарифной политики, при которой тарифы на перевозки и их ограничения не
являются «жестко» увязанными с себестоимостью выполненной транспортной
работы; создание, в том числе по линии местных комитетов охраны
окружающей среды региональных (внебюджетных) фондов для инвестирования
неотложных мер по газификации транспорта.


               Д.е.н. Герасимчук В.Г., Загура В. В.
          Національний технічний університет України
              “Київський політехнічний інститут”
    МЕТОДИКА ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ НА
  ПІДПРИЄМСТВАХ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

      1. Впровадження інноваційних проектів обмежено дефіцитом внутрішнього
капіталу в галузях господарства. Для впровадження інноваційних проектів українські
підприємства вдаються до альтернативних методів, прикладом яких є процес
впровадження інноваційного обладнання для знезараження природних, стічних та
оборотних вод українським підприємством-виробником технологічного обладнання
для комплексу житлово-комунального господарства.



                                       130
       2. Існують три основні методи знезараження води: озонування; хлорування;
ультрафіолетове опромінення.
       Інтенсивний розвиток науково-технічного прогресу дає змогу удосконалювати
методи знезараження води, що зумовлює необхідність розробки електролізних
установок нового типу, які б були конкурентоспроможними закордонним аналогам.
Відсутність джерел фінансування на впровадження інноваційних технологій є
перешкодою для повного переоснащення виробничої бази. Розглянемо
альтернативну програму поетапного фінансування інноваційного проекту. Перший
етап − розробка інноваційного проекту (розробка технічної документації, розрахунок
економічної доцільності, проведення рекламної компанії шляхом участі у науково-
практичних конференціях, представлення проекту на виставках, форумах та. ін.. та
пошук потенційного замовника). Другий етап − реалізація інноваційного проекту
(виготовлення експериментальної установки; випробування експериментальної
установки; усунення недоліків; передача установки замовнику в експлуатацію;
корегування технічної документації; переоснащення виробничої бази).
       Використання вищенаведеного методу дає змогу компанії впровадити
інноваційний проект без залучення зовнішніх інвестицій.
       Метод поетапного фінансування інноваційних проектів, який полягає у
зниженні собівартості процесу знезараження, має позитивний вплив на галузь
житлово-комунального господарства.
       3. Розрахунок економічної доцільності методу проводиться на прикладі вузла
водопостачання м. Першотравенськ Миколаївської області.
       Добові експлуатаційні витрати (N) визначаються за формулами:
- для виробництва газоподібного хлору
                                                                           n 
                                                             N  n1  Q1   2  ,
                                                                           n                             (1)
                                                                            3
де n1 – вартість одного кілограма хлору, грн/кг; n2 – вартість доставки місячного
запасу хлору, грн.; n3 – кількість днів (середньостатистичний місяць – 30 днів); Q1 –
максимальне добове використання хлору, кг.
    - для виробництва гіпохлориту натрію:
                              N  (Q2  n1 )  (mсолі  n2 ) ,                (2)
де: Q2 – максимальне добове використання електроенергії, кВт.год/добу; n1 – вартість
електроенергії, грн../кВт.год; mсолі – максимальне добове використання солі, кг/добу;
n2 – вартість одного кілограма солі, грн../кг.
                  Загальні витрати, тис. грн.




                                                1500000
                                                   1500


                                                1000000
                                                    1000


                                                 500000
                                                    500


                                                      0
                                                                                                     Рік
                                                           2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
                                                                  Хлор           Гіпохлорит натрію

              Рис. 1. Динаміка збільшення загальних витрат, тис. грн.



                                                                      131
      Завдяки впровадженню інноваційних проектів такого типу у сфері житлово-
комунального господарства досягається підвищення ефективності використання
бюджетних коштів. Зростання прибутків від надання підприємством послуг
зумовлене зниженням собівартості послуг, що призводить до можливості
подальшого      впровадження       інноваційних      технологій.    Впровадження
ресурсозберігаючих інноваційних технологій призводить до меншої залежності
об’єктів житлово-комунального господарства від зовнішніх факторів: державного
фінансування, оптимізації поставок, відповідності міжнародним стандартам.



                          Зайченко И. В.
          Национальная металлургическая академия Украины
     РОЛЬ ПРОЦЕССОВ РЕСТРУКТУРИЗАЦИИ В ПОВЫШЕНИИ
      ЭФФЕКТИВНОСТИ ИННОВАЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
                         ПРЕДПРИЯТИЙ

     В рыночных условиях хозяйствования проблема повышения
эффективности инновационной деятельности требует новых подходов.
Наиболее значимый из них - учет тесной взаимосвязи инновационных и
инвестиционных процессов. Существенные инновации немыслимы сегодня без
крупных инвестиций, а высокоэффективные инвестиции - без инноваций.
Практически каждое серьезное нововведение не может быть внедрено в одной
изолированной подсистеме, для успешной его реализации необходимо
взаимодействие     большинства     других    подсистем    организационно-
экономического процесса, что требует инвестиций по всей цепочке
нововведений. Эффективность и риск производственно-технологических
инвестиций тесно связаны со структурой инноваций и зависят от финансово-
экономического состояния предприятия.
     Все украинские предприятия в настоящее время можно разделить на
кризисные предприятия, предприятия, находящиеся в условно устойчивом
состоянии (способны занять надежные позиции на рынке, но у них есть
проблемы, связанные с производством и реализацией продукции) и успешно
работающие. Наиболее привлекательными для инвестиций являются успешно
работающие предприятия. Следовательно, кризисным и находящимся в условно
устойчивом состоянии предприятиям необходимо стремиться к переходу в
группу успешно работающих, а для тех, которые уже находятся в данной
группе - укреплять свои позиции, чего можно достичь с помощью проведения
реструктуризации.
     Реструктуризация является нестандартным путем развития предприятия
или выхода его из кризиса и в ходе проведения подлежит корректировке и
изменениям в зависимости от специфики предприятия и поставленных целей. В
зависимости от объекта изменения выделяют такие виды реструктуризации
предприятий: управленческая, технико-технологическая, экономическая,
финансовая, организационная, социальная и экологическая; в зависимости от


                                      132
цели изменения: санационная, адапционная, опережающая; по срокам ее
выполнения: оперативная, стратегическая реструктуризации.
     Эффективность проведения реструктуризации в значительной мере
определяется объективностью выявления обусловливающих ее причин.
Проведенные исследования основных причин реструктуризации позволили
сделать вывод, что они кроются как в рамках самого предприятия, так и во
внешней среде. Исходя из этого, в данной работе была предложена следующая
классификация причин реструктуризации: внешние (экономические,
социальные,     политические,     правовые,   природно-климатические     и
экологические) и внутренние (материально-технические, организационные,
которые в свою очередь делятся на проблемы организации труда, проблемы
организации производства, проблемы организации управления, и социально-
экономические) причины.
     В данной классификации также было отражено влияние причин
реструктуризации на деятельность предприятий и их финансово-экономическое
состояние. Для предприятий, по мнению автора, характерными являются
следующие зоны: зона кризиса, зона становления (адаптации) и зона
оптимальности. Внешние причины присутствуют во всех вышеотмеченных
зонах в равной степени. Влияние внутренних причин определяется
характеристикой зон деятельности предприятия. Для зоны кризиса
характерным является преобладание внутренних причин, обусловливающих
проведение реструктуризации, в зоне становления влияние внешних и
внутренних причин примерно одинаково по силе воздействия на деятельность
предприятия, а в зоне оптимальности наблюдается преобладание внешних
причин, т.е. предприятие справляется с возникающими проблемами внутри
предприятия. Следовательно, чем хуже состояние предприятия, тем выше
необходимость в проведении реструктуризации. Ликвидируя причины
реструктуризации с помощью ее проведения, предприятия постепенно
переходят в следующую зону. Это подтверждает необходимость динамичности
процесса реструктуризации.
     Дальнейшим развитием методических аспектов реструктуризации было
определение зависимости выбора форм и методов реструктуризации
предприятия от характерной для него зоны, а следовательно и от причин,
присущих ей. В соответствии с тем, в какой зоне находится предприятие,
необходимо     осуществлять    выбор     форм    и   методов    проведения
реструктуризации, которые наибольшим образом отвечали бы целям его
реструктуризации и давали бы возможность достичь их в кратчайшие сроки с
наилучшим результатом. Это, в свою очередь, повысит инвестиционную
привлекательность предприятия, что будет способствовать активизации его
инновационной деятельности.


                         К.э.н. Шаповал В.М.
                   Национальный горный университет



                                   133
  СОЦИАЛЬНАЯ ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА
              КАК ФАКТОР ЕГО РАЗВИТИЯ

      Весь характер предпринимательства впитал в себя противоречивость
присущих современному этапу становления и развития рыночных
преобразований в Украине. Одним из факторов, который мог бы вызвать в
обществе позитивное отношение к предпринимательству как к социально-
экономическому явлению, является его социальная миссия, т. е. обеспечение
эффективного роста экономики с целью улучшения уровня жизни сограждан.
Но определить только миссию – этого мало. Предпринимательское сообщество
должно взять на себя ответственность перед гражданским обществом за ее
выполнение.
      Социальная ответственность бизнеса перед обществом начинается с
ответственности каждого предпринимателя перед нанятым им коллективом
сотрудников и включает следующие основные аспекты: отказ от любых схем
уклонения от уплаты налогов при начислении и выплате заработной платы
сотрудникам; оплата больничных листов, отпусков, компенсаций и т. п. в
полном объеме в соответствии с законодательством.
      Далее, социальная ответственность бизнеса – это его активное участие в
финансировании социальной сферы в дополнение к социальным затратам
государства. Сегодня все большее число предпринимательских структур
начинает рассматривать развитие социальной сферы как условие активизации
экономики,     успешного     осуществления   модернизации      производства,
предотвращения или локализации социальных рисков, создания социальных
ресурсов производственной деятельности, повышение уровня «человеческого
капитала», т. е. вложение средств в физическое и духовное развитие
работников, повышение их профессионализма, улучшение условий труда,
отдыха.
      Развитие социальной ответственности бизнеса способствует решению
вопросов и проблем на различных уровнях: государственном, общественном и
личном, а именно:
      – формирование конкурентных, цивилизованных рыночных отношений,
способствующих лучшему удовлетворению потребностей населения и
общества в товарах (работах, услугах);
      – создание рабочих мест, снижение уровня безработицы; получение
дополнительного заработка;
      – более эффективное использование творческих способностей людей, рас-
крытие их талантов, освоение различных видов ремесел, народных промыслов;
      – вовлечение в трудовую деятельность отдельных групп населения, для
которых работа на крупном производстве имеет определенные ограничения
(домохозяйки, пенсионеры, инвалиды, учащиеся);
      – формирование четвертой волны предпринимательства – волны
качественного и прибыльного производства и формирования достойного лица
украинского предпринимательства. Суть волны – продвижение отечественных



                                    134
товаров    на   внешнем     рынке;   развитие   положительного     имиджа
предпринимательства в Украине; формирование понятия «чистый бизнес».
      Таким образом, все вышеизложенное позволяет сделать вывод о том, что
развитие предпринимательства и социальная ответственность предпринима-
тельства тесно связаны между собой, поскольку социально ответственное
поведение становится одним из главных факторов успеха компаний, как на
отечественном, так и на мировом рынке, в условиях глобализации. Компании,
которые намерены стать долгожителями на рынке, неизбежно приходят к
пониманию, что социальная ответственность – это не только модные слова, но
и вполне конкретная экономическая категория. Социальная ответственность
превращается в показатель конкурентного преимущества. Поэтому Украина не
должна отставать от всего остального мира, ведь развитие социальной
ответственности позволит улучшить инвестиционный климат в стране,
обеспечит эффективный рост экономики.


                           Сивопляс Ю.В.
            Национальная металлургическая академия Украины
                 УПРАВЛЕНИЕ ФОРМИРОВАНИЕМ
              ВНУТРЕННИХ ИННОВАЦИЙ В ПРОЕКТЕ

      Для эффективного использования потенциала инновационного
менеджмента необходимо активное участие научно-производственного
коллектива предприятия. В управлении проектами для этого особое место
отводится команде проекта, где каждый выполняет не только свою
определенную работу, но и способен улучшить результаты проектной
деятельности. Здесь уделяется внимание человеческим ресурсам, которые
играют     важную      стратегическую     роль    в    менеджменте.   Это
конкурентоспособный трудовой потенциал, позволяющий организации
развиваться и достигать цели в долгосрочной перспективе.
     В основе новой фазы развития общества лежит «общество знания».
Знания это научный потенциал фирмы, ее интеллектуальный потенциал,
который заложен в сотрудниках и необходим для развития обоих сторон. В
проекте некоторые знания превращаются во внутренние инновации, которые
можно перевести в дополнительный доход организации. Основным
инструментом для этого служит управление созданием портфеля инноваций.
При помощи использования таких инструментов мотивации, как материальные
вознаграждения, возможность творчески работать, участие в прибылях и
прочее стимулирование в проекте представляется возможность увеличить
количество и повысить качество внутренних инноваций. Чем больше
заинтересованность персонала в наилучшем выполнении работ по проекту, тем
выше экономический эффект проекта.
                   Знания (научный потенциал)  Прибыль
     Портфель инноваций в проекте является новой технологической базой
для максимального развития производства и его создание в проекте служит


                                   135
тому ярким подтверждением. В нем накапливаются опыт и знания,
позволяющие добиться стабильности и преимуществ в конкуренции, а
внутренние инновации становятся реальным товаром во внешней среде
проекта. Записывая возникающие идеи и фиксируя их, создается банк новых
идей. Из него в процессе работы, посредством анализа разработок проекта,
идеи преобразовываются в новации и инновации, которые составляют
наполнение портфеля инноваций. Поэтому сбор идей, своевременная их
разработка и реализация лежат в основе успешного управления
инвестиционными проектами с внедрением внутренних инноваций в
жизненный цикл проекта.


                         Алексеенко И.А.
          Национальная металлургическая академия Украины
        РОЛЬ МОТИВАЦИИ В ИННОВАЦИОННОМ ПРОЦЕССЕ

     Активизации инновационной деятельности в Украине – задача
чрезвычайно актуальная. Это объясняется следующими причинами:
 • отсутствие на всех уровнях управления систем менеджмента,
ориентированных на повышение качества продукции, социальное развитие,
конкурентоспособность предприятий;
 • ориентация развития украинской экономики не на активизацию
инновационной деятельности, а на факторы производства и инвестиции.
     При этом не учитывается, что факторы производства и инвестиции
должны быть не целью функционирования социально-экономических систем, а
средством активизации инновационной деятельности и повышения за счет этого
темпов экономического роста.
     В условиях рыночной экономики руководителю недостаточно иметь
хороший продукт, он должен внимательно следить за появлением новых
технологий и планировать их внедрение в своей фирме, чтобы не отстать от
конкурентов.
     Выбор     стратегии    является   важнейшей    составляющей    цикла
инновационного менеджмента.
     Стратегия нововведений предусматривает объединение целей технической
политики и политики капиталовложений и направлена на внедрение новых
технологий и видов продукции. Инновационная политика фирмы ориентируется
на достижение будущих результатов через инновационный процесс (стадия
исследований, внедрение нововведений в производственное использование и
нового продукта в рыночную среду).
     Мотивация в данном процессе играет важную роль. Комплексный хорошо
организованный мотивационный механизм может позволить достичь
максимальных результатов. Для этого необходимо на каждой стадии
инновационного процесса использовать определенный вид мотивации.




                                   136
      На стадии исследований очень важна психологическая мотивация,
основанная на внушении в сознание сотрудника мысли о важности и
необходимости общего дела, несмотря на возможные неудачи. Наибольшая
часть инвестиций на этом этапе направлена на технику и технологию, а не на
работников.
      На стадии внедрения нововведений в производство должна быть прямая
материальная заинтересованность работников. На этом этапе важное значение
имеет точное соблюдение технологических параметров, полученных в
результате исследовательских работ.
      На стадии оценки полученных результатов мотивация должна быть
направлена на поощрение разработчиков и координаторов проекта. На этом
этапе вознаграждение сотрудников должно подчеркивать важность
выполненной ими работы для всего предприятия.
      Таким образом, правильно подобранная схема мотивационного механизма
является залогом успеха инновационной деятельности предприятия.


                           Портненко З.А.
   Украинский государственный химико-технологический университет
      ГЕНДЕРНЫЙ ФАКТОР В МОТИВАЦИИ ЭФФЕКТИВНОЙ
               ИННОВАЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

      Осуществление     эффективной      инновационной     деятельности    в
определенной мере зависит от соблюдения гендерного равенства среди лиц,
управляющих предприятием и принимающих стратегически важные решения, в
том числе и по повышению уровня развития коллектива. Это способствует
оптимизации мотивации к высокопроизводительному и творческому труду во
всех сферах, включая сферу инноваций.
      Основным фактором, определяющим выработку группового решения и
эффективность его влияния, является, на наш взгляд, мотивация как внутренняя
активная     включенность    каждого     участника    в   дискуссию,     при
заинтересованности в принимаемом решении, независимо от демографического
состава. Влияние гендерного фактора в мотивации эффективной
инновационной деятельности проявляется в коллективе предприятия не прямо,
а косвенно, через систему отношений, характеризующих уровень социально-
психологической зрелости коллектива как группы. Так, Немов Р.С. [1, с. 178],
рассматривая высокоразвитые коллективы с неоднородной композицией (то
есть со значимыми индивидуально-психологическими различиями участников),
отмечает, что в них лучше, чем в однородных справляются с творческими
проблемами и задачами, наблюдается увеличение общего количества идей,
альтернативных вариантов и, следовательно, вероятности решения задачи. Но
им не рассматривается влияние гендерного фактора. Однако, существуют
отличительные особенности в реализации социально-профессиональной
составляющей у мужчин и женщин, то есть гендерный фактор.



                                    137
      Имеются как объективные, так и субъективные основы, формирующие
гендерное неравенство. К объективным можно отнести повышенную сложность
и ответственность управленческой работы, а также более низкий опыт работы
женщин в виду вынужденных отпусков, например, по уходу за ребенком. К
субъективным, - наличие сложившихся и поддерживаемых в обществе
стереотипов относительно неравного, более низкого положения женщин, что
формирует у них соответствующую позицию (зависимую, менее достойную и
не равную), отсюда меньшая требовательность, более низкие амбиции, боязнь
ответственности и самостоятельности, преодоление которых самостоятельно,
без квалифицированной помощи, практически не возможно. Кроме того,
руководящие высокооплачиваемые места в основном принадлежат мужчинам,
и лишь незначительная часть – женщинам. Такой гендерный состав коллектива
обеспечивает более легкое включение в него мужчин, нежели женщин.
      Отсутствие равенства полов среди руководителей не позволяет
принимать наиболее эффективные, оптимальные как с экономической, так и с
социальной точки зрения, решения, в виду невозможности учета всех
факторов, совместное рассмотрение которых и мужчинами, и женщинами
предоставило бы большие перспективы в достижении успеха предприятию.
Поэтому для расширения участия женщин в практике инновационной
деятельности предприятия целесообразно организовать психологическую
службу поддержки для высококвалифицированных женщин, занимающих
ответственные посты, а структуру управленческого аппарата формировать на
основе разработки и внедрения гендерных индикаторов к балансу трудовых
ресурсов предприятия. Это будет способствовать обеспечению гендерного
паритета и создаст основу для конкретных стратегий, способствующих
включению высокообразованных и высококвалифицированных женщин в
процесс принятия управленческих решений.
                               Литература:
Немов Р.С. Социально-психологический анализ эффективной деятельности
коллектива / Науч.-исслед. Ин-т общей и педагогической психологии Акад.
Пед. Наук СССР. – М.: Педагогика, 1984. – 200 с.


              К.е.н. Савчук Л. М., Кожушкін М. Е.
           Національна металургійна академія України
      МОТИВАЦІЙНІ АСПЕКТИ РОЗРОБКИ І ВПРОВАДЖЕННЯ
     СИСТЕМИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

      В українських компаніях на сьогодні вирує процес явної або прихованої
реструктуризації. З одного боку, практично на всіх підприємствах вже є окремі
компоненти управлінського обліку, а, з другого боку, на багатьох з них
відсутній управлінський облік як система. Побудова системи управлінського
обліку (СУО) – це скоріше мистецтво і досить індивідуальний процес. Зараз ця
сфера діяльності розвивається поки що у площині науково-практичних
досліджень із намаганням використати накопичений зарубіжний досвід в


                                     138
українських реаліях. Проаналізувавши цей досвід можна зробити деякі
висновки відносно мотивів, що спонукають підприємців і менеджерів до
впровадження дієвої СУО.
      По-перше, облікова функція є особливою у всьому циклі управління,
смисл якої полягає у формуванні уяви про поточну ситуацію на підприємстві,
тобто це діяльність менеджменту, пов’язана зі збором і обробкою інформації як
про підприємство, так і про процес управління ним і про оточуюче їх
середовище. Від того, наскільки відображення буде адекватним самій ситуації,
залежить ефективність управління. Саме ця функція передує здійсненню всіх
інших в управлінському циклі. Це наочно представлено на рисунку 1.
Усвідомлення цієї особливості учасниками управлінського процесу є важливим
мотивом розробки СУО.
      По-друге, ефективне впровадження СУО можливе шляхом використання
оперативної інформації через так звані центри фінансової відповідальності і
центри витрат. Для кожного центру встановлюються облікові цілі і задачі, а
саме: перелік, форми надання і періодичність отримання облікових даних, їх
призначення для практичного використання. Роботу по виділенню центрів
відповідальності доцільно виконувати у періоди загальної зміни організаційних
форм і структур на підприємстві. Саме такий період переживає більшість
українських підприємств зараз. Таким чином загальна реструктуризація бізнесу
може бути дієвим мотивом для впровадження СУО.

        Цілі бізнесу



                        Планування       Організація   Контроль
                        Планування       виконання     виконання



                                        ОБЛІК
                        Формування
                       управлінського      Аналіз      Діагностика
                          рішення


     Рисунок 1 – Схема управлінського циклу
      По-третє, розробку СУО треба починати з обліку витрат. Дані
бухгалтерського обліку витрат у більшості випадків неможливо
використовувати для розрахунків собівартості продукції: занадто багато витрат
носять непрямий характер і майже відсутня інформація про показники, які б
могли використовуватися у якості баз розподілу цих витрат. Управлінський
облік дозволяє досить акуратно і точно виділяти прямі витрати і вести облік
показників, обраних базами розподілу.




                                        139
      Управлінський облік витрат на багатьох підприємствах стримувався
наявністю комп’ютерних програм, спеціально розроблених або адаптованих для
цих цілей. Але значний розвиток ринку програмних продуктів за останні роки,
а також власний досвід підприємств з питань автоматизації облікових функцій
розглядається вже не як бар’єр на шляху до впровадження СУО, а як важливий
мотив спроможності сучасних підприємств до роботи в умовах СУО.



       К.э.н. Ян Сухун, Цыхмыстро В.В., Пономаренко А.П.
           Национальный горный университет Украины
  МЕТОДИКА РАНЖИРОВАНИЯ ФАКТОРОВ МОТИВАЦИИ ТРУДА

    В научной литературе описано множество различных подходов к тому, как
руководитель должен организовывать систему мотивационного управления
труда коллектива для достижения целей организации.
    Одной из таких систем мотивационного управления организацией является
«мотивационная лесенка» McKinsey, разработанная в одноименной
консалтинговой компании. В основу этой мотивационной лесенки положено
четыре ступени (фактора) мотивации [1].
    В Национальном горном университете разработана матрица НГУ, с
помощью которой можно проводить количественную оценку мотивации труда
с помощью «мотивационной лесенки» McKinsey [2]. В то же время
значительный интерес представляет ранжирование самих факторов (ступеней)
мотивации труда «мотивационной лесенки» McKinsey.
    Методика их ранжирования осуществляется по следующему алгоритму:
    1. По результатам анкетирования с указанием респондентами
приоритетности каждой ступени (фактора мотивации) составляется
модифицированная матрица НГУ (таблица 1).
                                                               Таблица 1
                      Модифицированная матрица НГУ
Всего опрошено    Ступени              Приоритет (место)
                                                                  Рейтинг,
 респондентов,   мотивации
                               1-е         2-е     3-е     4-е       %
      чел.         труда
                       І
                      ІІ
                     ІІІ
                     IV
                    Всего, %
    2. Суммарный бал каждой ступени определяется следующим образом:
    а) значение в каждой ячейке по строке умножается на цену приоритетного
места;
    б) цена приоритетного места определяется исходя из количества
используемых факторов (в нашем случае из четырёх) следующим образом:
           o за первое место           – 4 балла;
           o за второе место           – 3 балла;


                                     140
           o за третье место          – 2 балла;
           o за четвёртое место – 1 балл.
    3. Определяется рейтинг ступени (в процентах). Для этого суммарный
балл по строке (суммарный балл ступени) делится на произведение количества
обработанных анкет (с ответами респондентов) и суммы цен по местам.
                             K
                              Ц j  n ij
                             j 1
                      Pi           K
                                             100% ,
                             NЦj
                                    j 1
где Pi     – рейтинг i -й ступени;
    K      –    количество ступеней ( i  1, K );
    Цj     –    цена j -го места ( Ц j  K  1  j );
    n ij   – количество респондентов, которые поставили i -ю ступень на j -е
             место;
    N      – количество заполненных анкет.
     4. По рейтингам факторов (ступеней) мотивации труда проводится их
ранжирование и строится график.
                                 Литература
     1. Бойко В.В. Економіка підприємств України: Навчальний посібник. – 2-е
вид., переробл. і доп. – Дніпропетровськ: Національний гірничий університет,
2004, – 535 с.
     2. Пономаренко П.І., Бойко В.В., Ян Сухун. Кількісна оцінка мотивації
праці за допомогою «мотиваційної дробинки» McKinsey // Економічний вісник
НГУ. - Дніпропетровськ: НГУ, 2004. – №4. – С. 106-113.


                    Андре Бернардо де Алмейдо
             Национальный горный университет Украины
      РОЛЬ И МЕСТО АНГОЛЫ В МИРОВОМ СБЫТЕ АЛМАЗОВ

      Ангола является одной из ведущих алмазодобывающих стран, алмазы
которой – одни из лучших в мире. Средняя цена ангольских алмазов составляет
185 долл./карат, уступая только алмазам Намибии (276) долл./карат) и Сьерра-
Леоне (250 долл/карат). По объему добычи алмазов Ангола занимает четвертое
место в мире и в ближайшей перспективе может опередить ЮАР и вплотную
приблизиться к России, Ботсване. Алмазы являются основным стратегическим
ресурсом Анголы, формирующим значительную часть ее ВНП и валютных
поступлений, а устойчивое экономическое развитие страны неразрывно связано
с успешной работой алмазодобывающей отрасли.
      Несмотря на это, до недавнего времени Ангола выполняла роль
сырьевого придатка на мировом рынке алмазов, так как переработка алмазов в


                                            141
бриллианты в стране не проводилась из-за отсутствия соответствующей
перерабатывающей промышленности.
      Учитывая значительную роль алмазодобывающей промышленности в
экономическом развитии Анголы, очень важным для страны является сбыт
алмазов мировым гранильным центрам.
      Следует отметить, что на мировом рынке природные алмазы принято
разделять на ювелирные, около-ювелирные и технического назначения.
      Ювелирные алмазы характеризуются на рынке высокой удельной
стоимостью. Затраты на их обработку относительно низкие, поэтому они
пользуются самым большим спросом мировых гранильных центров.
      Около-ювелирные алмазы также используются для изготовления алмазов.
Однако, по сравнению с ювелирными, их стоимость ниже из-за относительно
высоких затрат на обработку.
      Алмазы технического назначения характеризуются низкой удельной
стоимостью и обрабатываются в массе. Они используются для изготовления
алмазного инструмента и не представляют ценности для мировых гранильных
центров.
     К мировым гранильным центрам относятся такие страны как Индия,
Израиль, Бельгия, Россия и США. Именно эти страны являются основными
производителями бриллиантов и определяют спрос на мировые алмазы. В этой
связи следует отметить, что стоимость ювелирных алмазов в 3,9 раза
превышает стоимость около-ювелирных и почти в 40 раз – стоимость алмазов
технического назначения.
      В настоящее время наибольшее количество алмазов добывают ЮАР,
Ботсвана, Россия, Австралия, Намибия и Ангола, а в ближайшей перспективе и
Канада, однако сбытовую политику на мировом рынке до недавнего времени
диктовала международная корпорация De Beers CSO. В последнее время из
всех алмазодобывающих стран только Ангола, Канада, Австралия и Россия
начали проводить самостоятельную сбытовую политику, минуя De Beers CSO.
      С окончанием гражданской войны в Анголе начали осуществляться
добыча, переработка и сбыт алмазов под контролем государства. Это дало свои
положительные результаты, так как доля высококачественных (ювелирных)
алмазов в общем объеме добычи достигает 70–80%. В алмазодобывающей
промышленности Анголы создана первая вертикально интегрированная
компания «Катока», осуществляющая добычу, обогащение алмазов и продажу
ювелирных изделий.
      С разработкой самой крупной диатремой мира Камафука–Камазабу и
крупных алмазоносных кемберлитовых труб Катока, Капатуэ, Камачия и др.
роль самостоятельности Анголы на мировом рынке алмазов значительно
возрастет.




                                    142
                                   ЗМІСТ

                    ДОПОВІДІ ПЛЕНАРНОГО ЗАСІДАННЯ
Александрова В.П. Фінансування пріоритетних напрямків науково-технічного
розвитку………………………………………………………………………………..
Бень Т.Г. Обґрунтування методу визначення економічної ефективності
інвестиційних проектів………………………………………………………………..
Шинкаренко С.В. Вдосконалення системи оподаткування гірничо-
металургійного комплексу як засіб стимулювання іноваційно-інвестиційної
діяльності підприємств ………………………………………………………………
Чижова В.І. Теоретико-методологічні засади активізації інноваційно-
інвестиційної діяльності на регіональному рівні…………………………………...
Недин И.В., Першина О.В., Сорокопуд С.А. Технологические и
организационные инновации как фактор экономической безопасности
территории…………………………………………………………………………….
Петруня Ю.Є. Акціонерні підприємства України: шанси та ризики іноземного
інвестування…………………………………………………………………………
Савостенко Т.О.,Затишняк В.В. Досвід Дніпропетровської міської ради у
залученні іноземних інвестицій…………………………………………………..
Рогуля Н.М. Державна політика інноваційного розвитку України……………
Жучков С.М. Новые технологические решения и инновационные разработки
Института черной металлургии НАН Украины…………………………..
Галасюк В.В., Порхун О.І. Чи є "золоте правило економіки підприємства"
насправді золотим? Або ще раз про ефект «g - гіперболізму»……………………

СЕКЦІЯ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ТА
ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Чижова В.І. Ефективність регіональної інноваційно-інвестиційної політики…
Ілляшенко С.М., Шипуліна Ю.С. Управління на засадах маркетингу вибором
стратегій реалізації потенціалу інноваційного розвитку малих і середніх
підприємств…………………………………………………………………………
Ривак О.С. Інноваційна діяльність промислових підприємств в Україні:
загальнодержавний та регіональний аспекти………………………………………
Бойко О.М. Інституційне забезпечення інноваційної діяльності
підприємства…………………………………………………………………………
Божкова В.В., Дериколенко О.М. Концептуальні підходи до розвитку
інноваційного менеджменту в виробничо-комерційних підприємствах України
Ігнашкіна Т.Б. Про засади концепції створення бізнес-інкубаторів з метою
підтримки малого підприємництва
Гусєва І.І. Оцінка економічної ефективності інтеграційних процесів в паливно-
енергетичному комплексі
Шпанковська Н.Г., Потрус Н.П., Ізвекова І.М. Обґрунтування системи
показників оцінки інвестиційної діяльності



                                     143
Гичева Н.Ю. Анализ и совершенствование методических подходов к
рейтинговой оценке инвестиционной привлекательности предприятия
Пономаренко Є.Б. Аналітичні процедури при здійсненні фінансових інвестицій
Гамолин А.В. Принятие экономических решений в условиях неопределенности
Нечаєва І.А. Оцінка вартості компанії: фактори, що впливають на неї
Колос І.В. Застосування системи збалансованих показників у вартісно-
орієнтованому управлінні підприємством
Бень Т.Г., Гончарук О.В. Визначення фізичного зносу машин та устаткування
Бень Т.Г., Клименко О.Н. Выравнивание пропускной способности
производственных участков при многопрофильном производстве
Кислая Т.А., Верещак В.С. Совершенствование методических подходов к
выбору технологий производства промышленной продукции с учетом
экологического фактора
Кузнецов М.С., Михайленко Т.В. Проблемы оценки эффективности
автоматизированных информационных систем (АИС)
Гулик Т.В. Економіко-математичне моделювання вибору напрямків
реструктуризації шахти
Доюн Т.М. Сущность и особенности концентрации работ в угольной отрасли
Теницкая Е.П. инновационный подход к разработке экономико-
математической модели экономической эффективности проведения выработок
широким забоем
Чернишева О.М., Воєводін С.О. Математична модель стратегічної гнучкості
підприємства у шинному виробництві

СЕКЦІЯ 2 АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В
УКРАЇНІ
Величко А.Г.,Ковальчук К.Ф., Фриман И.М. Эффективность инвестирования
процесса профессиональной ориентации молодёжи
Алєксєєв І.В., Алєксєєва С.І. Місце науково-технічної підготовки виробництва в
оцінюванні інвестиційних перспектив підприємства
Вакульчик О.М. Вплив інвестиційних потреб акціонерного товариства на
реалізацію його дивідендного потенціалу
Педько А.Б. Інвестиційні процеси в промисловості: зміна пріоритетів
Фриман Е.М. Особенности инвестиционной деятельности на современных
промышленных предприятиях
Письменная А.А. Инвестирование как бизнес-процесс
Мамон Е.М., Жидкова Н.П. Стосовно визначення поняття “Інвестиційна
привабливість підприємства”
Тесленок І. М. Інноваційна складова інвестиційної привабливості галузей
промисловості запорізького регіону
Горобец И.О. К проблеме государственной поддержки инвестиционной
привлекательности регионов
Касич А.О. Динаміка та перспективи активізації прямих іноземних інвестицій
Краснов А.С., Семёнова Т.В. Проблемы эффективного привлечения
международных инвестиций в экономику Украины


                                     144
Асеев И.Б., Литвяк И.В. Типовая схема реализации инвестиционных проектов
компанией «СЖС Украина»
Охлопкова Т.Л. Інвестиційні проекти як форма реалізації інноваційної стратегії
розвитку підприємства
Борисенко О.Є. Інвестиційні ресурси промислового підприємства
Лоскутова Я.Ю., Романовский И.Г. Оценка дополнительного эффекта от
финансирования инвестиций
Мамон Е.М., Жидкова Н.П. Вартість ресурсів як фактор інвестиційної
привабливості підприємства
Довбня С.Б., Ковзель К.А. Моделирование оптимального инвестиционного
портфеля предприятия
Корнєєва Т.С. Основні напрями реального інвестування основного капіталу
Кобец А.А. Задача определения эффективности инвестирования средств в
дебиторскую задолженность предприятия
Сидоренко Л.Ю. Сбалансированная система показателей оценки
эффективности в различных аспектах деятельности организации
Черненко Н.О. Формування чистого грошового потоку від операційної
діяльності в залежності від способу нарахування амортизації
Тімар І.В. Фінансовий лізинг як метод інвестування
Губаренко Л.М., Душина Л.М. Особливості кредитування інвестиційних
проектів
Довбня С.Б., Разгоняева Т.М. Факторинг как современный инструмент
финансирования предприятий
Король Г.О., Труш Ю.Т., Безгодкова А.О. Економічне обгрунтування заходів із
забезпечення працездатного стану газопроводів
Шатохіна С.О. Чинники впливу на інвестиційну діяльність
Шатохіна М.О. Причини, що обумовлюють необхідність інвестицій

СЕКЦІЯ 3 ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОГО
РОЗВИТКУ
Євдокимов А.В., Ходун Т.В., Часник О.О. Розвиток інноваційної діяльності
підприємств в умовах глобалізації світової економіки
Фонарьова Т.А. Тенденції та проблеми інноваційного типу розвитку
промислових підприємств України
Фролов В.В. Стратегічні питання інноваційного розвитку промислового
підприємства
Козенков Д.Є. Планування інноваційного розвитку виробничих систем
Найдовська А.О. Формування системи планування діяльності підприємства
Онуфрієнко Н.Л. Джерела фінансування інноваційної діяльності промислових
підприємств
Шатохін О.Г. Проблеми ухвалення рішень із інновацій
Савчук Л. М., Шкіль Р. А. Моделі електронної комерції: сучасний стан і
перспективи розвитку
Шимоник А. Виртуальные предприятия в инновационной логистике



                                     145
Гвоздева Т. М., Кушнир В.В. Инновационные технологии организации и
управления бизнес-процессами с использованием концепции логистических
цепей SCM
Сомова Л.І., Ганзя Ю.І. Інноваційний підхід до просування і розподілу
металопродукції на внутрішньому ринку
Коваль А.А. Визначення величини опору зовнішнього середовища
інноваційному товарному потоку як умова ефективного формування стратегії
управління інноваційною діяльністю підприємства
Передерий Л.В. Организация товарных и денежных потоков на предприятии
Сакалош Т.В. Інформаційно-комунікаційні технології: фактори впливу на
поширення інновацій
Сомова Л.І., Товкань О.В. Особливості процесу закупівлі підприємствами і
організаціями технологій та високотехнологічних товарів
Яресько В.І. Роль технопарків в інноваційному розвитку України
Тищенко Т.І., Голобурда Ю.В. Перспективи розвитку інноваційних структур в
Україні
Костромський М.В. Підприємства малого бізнесу як фактор інноваційної
діяльності
Ігнашкіна Т.Б., Петренко І.Г. Інноваційно-інвестиційний потенціал
енергозбереження в промисловості
Губінська Д.О. Напрямки підвищення енергоефективності металургійних
підприємств в умовах сталого розвитку
Черняк В.Е. Совершенствование направлений стимулирования
энергосбережения на промышленных предприятиях
Емельянов В.А. К вопросу о классификации нововведений в чёрной
металлургии
Душина Л.М., Губаренко Л.М., Старовойт А.Г. Состояние инновационных
процессов в коксохимической отрасли
Семёнова Т.В. Особенности инновационных процессов в литейном
производстве Украины
Чернишева О.М. Методика розрахунку коефіцієнту економічної ефективності
стратегічних зон господарювання у шинному виробництві
Адильшинов Р.К. Маркетинговые и экономические аспекты инновационного
развития производства автомобильных баллонов в Украине
Герасимчук В.Г., Загура В.В. Методика впровадження інноваційних проектів на
підприємствах житлово-комунального господарства
Зайченко И.В. Роль процессов реструктуризации в повышении эффективности
инновационной деятельности предприятий
Шаповал В.М. Социальная ответственность предпринимательства как фактор
его развития
Сивопляс Ю.В. Управление формированием внутренних инноваций в проекте
Алексеенко И.А. Роль мотивации в инновационном процессе
Портненко З.А. Гендерный фактор в мотивации эффективной инновационной
деятельности



                                    146
Савчук Л. М., Кожушкін М.Е. Мотиваційні аспекти розробки і впровадження
системи управлінського обліку на підприємстві
Ян Сухун, Цыхмыстро В.В., Пономаренко А.П. Методика ранжирования
факторов мотивации труда
Андре Бернардо де Алмейдо Роль и место Анголы в мировом сбыте алмазов




                                   147

				
DOCUMENT INFO
Shared By:
Categories:
Tags:
Stats:
views:143
posted:6/21/2012
language:
pages:147